10 Принципів Глобального Договору

Права людини

Принцип 1: Комерційні компанії повинні забезпечувати та поважати захист прав людини, проголошених на міжнародному рівні.

Принцип 2: Комерційні компанії повинні забезпечувати, щоб їхня власна діяльність не сприяла порушенню прав людини.

Принципи праці

Принцип 3: Комерційні компанії повинні підтримувати свободу зібрань і дієве визнання права на колективні угоди.

Принцип 4: Комерційні компанії повинні сприяти викоріненню примусової праці.

Принцип 5: Комерційні компанії повинні сприяти ефективному викоріненню дитячої праці.

Принцип 6: Комерційні компанії повинні сприяти викоріненню дискримінації у сфері зайнятості та працевлаштування.

Екологічні принципи

Принцип 7: Комерційні компанії повинні дотримуватися превентивних підходів до екологічних проблем.

Принцип 8: Комерційні компанії повинні ініціювати поширення екологічної відповідальності.

Принцип 9: Комерційні компанії повинні стимулювати розвиток і розповсюдження екологічно чистих технологій.

Антикорупційні принципи

Принцип 10: Комерційні компанії повинні протидіяти будь-яким формам корупції, включаючи здирництво.

В Україні Глобальний Договір був започаткований у квітні 2006 року. Зараз кількість учасників Глобального Договору в Україні перевищує 130, які заснували національну мережу з метою поширювати ініціативи корпоративної соціальної відповідальності в Україні, обміну досвідом, освіти та спільних дій.

Кожна компанія, яка сповідує ідеї корпоративної соціальної відповідальності та вважає її філософією свого бізнесу, розробляє своє бачення сталого розвитку та формулює принципи корпоративної соціальної відповідальності в стратегії розвитку компанії. Залежно від характеру бізнесу та визначених пріоритетів розвитку компанія формулюють свої принципи корпоративної соціальної відповідальності, що базуються на загальновизнаних поняттях. Можна навести основні принципи корпоративної соціальної відповідальності, якими керуються компанії:

1. Виробництво якісної продукції та послуг, які необхідні для суспільства.

2. Безумовне виконання законодавства: податкового, екологіч­ного, праці.

3. Ефективне ведення бізнесу, який орієнтований на створення додаткової економічної вартості та підвищення конкурентоспро­мож­ності в інтересах власників та суспільства.

4. Розбудова сумлінних та взаємовигідних відносин зі всіма заінтересованими сторонами.

5. Дотримання міжнародних угод та використання рекоменда­цій міжнародних стандартів.

6. Використання ресурсозберігаючих технологій, забезпечення екологічної безпеки виробництва.

7. Надання ефективних робочих місць з достойним рівнем оплати праці та соціальних пільг.

8. Забезпечення безпеки праці.

9. Сприяння усесторонньому професійному розвитку та підвищенню кваліфікації працівників.

10. Врахування очікувань суспільства та загальноприйнятих етичних норм в діловій практиці.

11. Внесок в формування громадянського суспільства проведення партнерських програм, соціальних та благодійних проектів.

Соціальні програми компанії – добровільна та послідовна діяльність в соціальній, економічній та екологічній сферах. Соціальні програми носять системний характер, пов’язані з місією та стратегією розвитку бізнесу та спрямовані на задоволення запитів різних заінтересованих сторін.

Соціальні програми компанії можуть бути внутрішніми та зовнішніми.

Впровадження системи корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) це багаторівневий процес удосконалення всіх інструментів менеджменту компанії. Заручившись підтримкою керівництва, особи, які відповідають за КСВ-практику, аналізують існуючі корпоративні політики та регламенти, діючі бізнес-стратегії на правила з точки зору принципів корпоративної соціальної відповідальності.

Для планування та реалізації стратегії КСВ, постійного моніторингу виконання програм та регулярної звітності формується команда відповідальних осіб. Це можуть бути менеджери з відділу управління персоналу, маркетингу, PR-менеджери, або менеджери з корпоративної соціальної відповідальності. Стратегічні рішення з впровадження корпоративної соціальної відповідальності та реалізації соціальних проектів приймаються вищим керівництвом, радою директорів, або власниками компанії.

До документів, в яких закріплена стратегія компанії в галузі корпоративної соціальної відповідальності, належать: колективний договір, кодекс корпора­тивної поведінки, етичний кодекс, корпора­тивні стандарти, політики та інші.

60.Охорона праці за своєю сутністю є турботою про

людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона

працездатності людини1. З іншого боку, відносини щодо охорони праці —

невід'ємна складова організації процесу праці, що створює умови для

стабільної та успішної трудової діяльності громадян.

Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних напрямків

соціальної політики України. Так, Конституція України одним з основних

соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й

здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок і

неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах

забороняється2. Право на охорону здоров'я закріплено і в Основах

законодавства України про охорону здоров'я3.

Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення

збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної

працездатності та соціальної активності людини при максимальній

біологічно можливій індивідуальній тривалості життя, а здоров'я — стан

повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки

відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Право на охорону здоров'я досить широке поняття за колом суб'єктів, за

оцінкою факторів впливу на здоров'я, за завданнями правового

регулювання.

Закон України "Про охорону праці" визначає, що охорона праці — це

система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,

санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів,

спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у

процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено

раніше)

Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному,

медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному

аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним

напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров'я у процесі

трудової діяльності

Загальним об'єктом охорони праці є працездатність як специфічна якість

особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної

працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів

діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження).

Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників

виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове

навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів)

61. Про кожний нещасний випадок сам потерпілий, або працівник, який його виявив, або свідок нещасного випадку має негайно повідомити безпосереднього керівника робіт або іншу відповідальну (уповноважену) особу підприємства і вжити заходів для надання долікарської допомоги потерпілому.

Безпосередній керівник робіт (наприклад бригадир) повинен:

терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому та, в разі необхідності, його доставку до лікувально-профілактичного закладу;

поінформувати про нещасний випадок власника підприємства або уповноважений ним орган (далі – роботодавець) та голову первинної профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;

зберегти до прибуття комісії з розслідування нещасного випадку обстановку та обладнання в тому стані, в якому вони були на момент нещасного випадку (якщо це не призведе до інших тяжких наслідків), а також вжити заходів для недопущення подібних випадків.

Роботодавець, отримавши інформацію про нещасний випадок (крім випадків, які передбачають організацію спеціального розслідування), зобов'язаний:

з використанням засобів зв'язку негайно повідомити про нещасний випадок робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – Фонд); органи державної пожежної охорони за місцезнаходженням підприємства (якщо нещасний випадок стався внаслідок пожежі); установу державної санітарно-епідеміологічної служби, що обслуговує підприємство (у разі виявлення гострого професійного захворювання);

видати наказ про створення комісії з розслідування нещасного випадку (далі – комісія) у складі не менше трьох осіб та організувати розслідування.

До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії), керівник структурного підрозділу, у якому стався нещасний випадок (на підприємствах, де немає структурних підрозділів, – представник роботодавця), представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства, представник первинної профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії включається також представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, та робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства. До складу комісії не може включатися керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок.

Потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, не включається до складу комісії, але має право брати участь у її засіданнях, висловлювати свої пропозиції, додавати до матеріалів розслідування документи, що стосуються нещасного випадку, давати відповідні пояснення та одержувати від голови комісії інформацію про хід проведення розслідування

62. Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації професійної небезпечності організуються в межах загальнодержавної та інших програм з цих питань і проводяться науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, вищими навчальними закладами та фахівцями.

Для наукового і науково-технічного вирішення проблем охорони праці, забезпечення системного й комплексного підходу до організації нормотворчої діяльності, вдосконалення нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в Україні створено мережу базових (головних) організацій та установ — понад 600 з цієї важливої проблеми. Їх діяльність охоплює майже всі нині визначені напрями охорони праці, що потребують розвитку й удосконалення. Такі організації визначено в більшості галузей народного господарства згідно з рішенням міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об’єднань підприємств, створених за галузевим принципом. Це — провідні науково-дослідні, проектно-конструкторські й інші організації, які спеціалізуються з питань безпеки, гігієни та виробничого середовища. Для наукового забезпечення охорони праці створено Національний науково-дослідний інститут охорони праці, який разом з інститутами Академії наук України та іншими науково-дослідними і проектно-конструкторськими установами, навчальними закладами здійснює фундаментальні і прикладні наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації професійної небезпечності. На Національний науково-дослідний інститут охорони праці покладено виконання функції головної організації в Україні, яка координує роботу в даному напрямку, надає методичну допомогу фахівцям, організує підвищення їх кваліфікації, а також безпосередньо опрацьовує проект міжгалузевих і окремих галузевих нормативних актів про охорону праці. Реалізуючи програми TACIS, експерти Європейського Союзу тісно співробітничають з Національним науково-дослідним інститутом охорони праці в межах проекту «Підтримка здоров’я та безпеки праці».