3. Моральна діяльність в професії співробітника овс

Одним із головних напрямків діяльності в професії співробітника ОВС є моральне виховання. Моральне виховання виступає як двоєдиний про­цес. З одного боку, воно передбачає формування у працівника необхідних уявлень про моральний ідеал, моральну поведінку, зміст по­нять «добро» і «зло», «честь», і «гідність», «обов'язок», «совість», «справедливість» та інших категорій етики, про моральні принципи і норми. З іншого боку, моральне виховання полягає в створенні у працівника глибокої внутрішньої потреби діяти відповідно до сприйнятих і засвоєних ним елементів моральної свідомості.

Формування морально досконалої особистості - це безупинний процес прищеплювання працівникові органів внутрішніх справ:

а) етичних знань;

б) моральних переконань;

в) моральних якостей і почуттів;

г) моральних потреб і звичок.

Засвоєння працівниками ОВС етичних знань - необхідний етап і основа їхнього морального виховання. Ці знання є не тільки умо­вою, передумовою морального виховання, але і важливим елемен­том духовної культури людини.

Складність і значущість морального виховання в органах внут­рішніх справ обумовлюють розмаїтість форм, засобів, методів і напрямків його здійснення. Якщо працівника оточує обстановка взаємної вимогливості, справедливості, працьовитості, принципо­вості, чуйності до людей, безкорисливої дружби, суворого дотри­мання законності, то вона сама спонукає його до високоморальної поведінки, до рівняння на кращі зразки поведінки і виконання слу­жбових обов'язків. У такому середовищі легше засвоювати мораль­ні цінності, а етичні знання, не зустрічаючи протиріч у суспільній практиці, переходять моральні переконання працівника. І, навпа­ки, якщо в колективі мають місце факти грубості, лицемірства, зловживання службовим становищем, окозамилювання, безприн­ципності, то вони виключають ефективне моральне виховання осо­бового складу. Тому турбота про підтримку в колективі здорових моральних стосунків і суворе дотримання законів, службового ети­кету є не тільки важливим самостійним завданням, але й необхід­ною умовою морального виховання працівників органів внутрішніх справ.

У процесі службової діяльності працівникам нерідко доводиться робити вибір між службовим обов'язком і власним спокоєм, зруч­ностями; між колективним і особистим; між принциповістю і дру­жніми стосунками з товаришами по службі; між «хочу» і «треба». У вирішенні цих внутрішніх протиріч важлива роль належить самови­хованню. Проте і тут чималу роль відіграє морально-психологічний клімат у колективі, особа вихователя, його авторитет і особистий приклад.

Антиподами моральності працівників міліції є користолюбство, злодійство і накопичення, міщанство і пияцтво, протекціонізм і бюрократизм, хуліганство, порушення службової дисципліни, мар­нотратство, хабарництво, прагнення поживитися за рахунок інших, урвати побільше від суспільства, нічого не даючи йому взамін. Бо­ротьба з такими антиподами моралі - обов'язок всіх членів служ­бового колективу, їх керівників, працівників виховних підрозділів і соціально-психологічної служби, покликаних давати принципову оцінку кожному випадку аморальної поведінки, розкривати й усувати її причини, проводити цілеспрямовану виховну і профілактичну роботу.

Моральне виховання буде мало­ефективним, безкорисним або з негативними наслідками, якщо не враховувати, в яких умовах живе і трудиться працівник. Якщо ці умови пов'язані з негараздами, якимись негативними моментами, то особистість набуде одностороннього, хибного, виродливого роз­витку. Ніяка моральна проповідь не допоможе, якщо не будуть усу­нуті причини аморальної поведінки.

Серед несприятливих умов, що впливають на якість морально­го виховання окремих працівників, можуть бути, приміром, труд­нощі в просуванні по службі, негаразди побутового характеру, не­здоровий моральний клімат у колективі, конфлікти в сім'ї та ряд інших.

Дієвість морального виховання забезпечується тільки тоді, коли зовнішній моральний вплив доповнюється внутрішньою активніс­тю, самовихованням працівника, його прагненням наслідувати кращі приклади моральної поведінки, розвивати в собі якості, не­обхідні для повноцінного морального життя. Там же, де цей дво­єдиний процес порушується, моральне виховання набуває характеру волюнтаризму, прожектерства, згубно позначається на вихованні працівника, яке не підкріплюється особистою потребою самоудосконалення.

Моральне виховання вимагає від працівників органів внутрі­шніх справ:

• систематичності і послідовності в оволодінні етичною теорією;

• формування необхідних моральних якостей;

• самокритичності в оцінці особистих досягнень і принциповос­ті в оцінці своїх недоліків, помилок, проступків;

• самостійності і наполегливості в пошуках відповідей на пи­тання моральної практики.

Потреба працівника міліції в самовихованні, безперечно, свід­чить про його моральну зрілість, моральну культуру. Самовихован­ня - це індивідуальний процес, властивість особистості, проте це не означає, що самовихованням не потрібно управляти. В ряді органів і підрозділів внутрішніх справ розробляють індивідуальні плани самоосвіти і самовиховання, які обговорюють, на зборах, у службо­вих колективах; призначають наставників, проводять консультації психологів; самовихованню надають ідейної спрямованості.

На службу до органів внутрішніх справ люди приходять різними шляхами: після строкової і надстрокової служби в Збройних Силах, по закінченні вищих та інших спеціальних навчальних закладів МВС, закінчивши навчання в цивільних вузах, із трудових колекти­вів. У кожного працівника - свій шлях формування його як особистості, свій соціальний (життєвий) досвід, свої звички, навички спіл­кування, сформоване ставлення до дорученої справи. Тут виявля­ються і роль родинного, шкільного виховання, і роль тих колекти­вів, де раніше навчався, працював, проходив службу працівник. Індивідуальність формується на основі набутих задатків у про­цесі роботи, спілкування, виховання і самовиховання.

Специфічні аспекти індивідуального виховання працівників ор­ганів внутрішніх справ пов'язані з особливостями їхньої служби. Відомо, наприклад, що рішення, які приймають працівники міліції, майже завжди зачіпають інтереси великої кількості людей. І цілком зрозуміла та пильна увага, яку викликають у населення будь-які дії міліції. Якщо на очах громадян просто перехожий і працівник мі­ліції діють однаково, то оцінку ці вчинки отримують різну. Став­лення до перехожого, ймовірно, буде поблажливим, а до дій міліці­онера - більш вимогливим. Часом подібна вимогливість населення здається деяким працівникам надмірною, викликає образу, роздра­тованість. Проте ображатися тут нема на що, оскільки той, хто по­кликаний здійснювати державний контроль за поведінкою людей, сам, через цілком зрозумілу причину, є об'єктом пильного соціаль­ного контролю. Будь-яка поява працівника міліції на людях ство­рює навколо нього «зону підвищеної уваги». Подібний психологіч­ний ефект - невід'ємна властивість професії правоохоронця.

В процесі виховної і соціально-психологічної роботи вивчаються всі сторони особистості, які можуть впливати на її службову діяль­ність. При цьому застосовується широкий набір педагогічних мето­дів, серед яких найбільш ефективним варто визнати метод особис­того спостереження за працівником у ході виконання ним своїх службових обов'язків. Корисними можуть бути вивчення й аналіз мате­ріалів особової справи працівника, службових атестацій, характерис­тик, що охоплюють різноманітні сторони його індивідуальності.

Дані, які характеризують того або іншого службовця, треба зна­ти з граничною точністю; приблизність, тим більше плутанина, тут цілком неприпустимі, вони обходяться дуже дорого. Наприклад, помилка в імені або по батькові напевно буде витлумачена підлег­лим як недбале, незацікавлене до нього ставлення, напевне викли­че сумнів у щирості і ґрунтовності намірів керівника чи колеги. Лю­ди особливо надовго запам'ятовують саме випадки зневажливого ставлення до себе. Неприпустимі помилки і в документах, що офо­рмлюють стосовно працівника, вони можуть викликати непорозу­міння в проходженні ним служби.

Серед методів індивідуальної виховної роботи чи не найпоши­ренішим є бесіда. Ця форма спілкування не є такою простою, як на перший погляд. Необхідно продумати її напрямок, тонкощі, враху­вати настрій і характер працівника, якого запрошено до бесіди, йо­го ставлення до предмета розмови. Бесіда досягає бажаного ре­зультату, якщо ведеться з дотриманням ряду вимог: насамперед треба чітко усвідомити, що необхідно дізнатися про співрозмовни­ка; в чому його належить переконати. Бесіда повинна бути обопі­льною: варто не тільки запитувати, але й розповідати про себе; да­ти співрозмовнику можливість висловитись, відчути, що до нього виявляється інтерес, - це налаштовує на відвертість. Повчальний менторський, а тим більше наказовий тон прирікає бесіду на невда­чу. Не варто починати її, якщо людина до неї не схильна. Умови і місце зустрічі повинні сприяти щирій розмові.

Активним методом виховання працівника ОВС є надання прак­тичної допомоги в його діяльності. Особливо це необхідно віднос­но молодих, нещодавно прибулих на службу. Допомога може бути надана їм всіма параметрами службової, оперативної, слідчої дія­льності, відбуватись шляхом передачі передового досвіду, професійних навичок і вмінь, роз'яснень, консультацій, спільного вико­нання завдань і т.п.

Водночас варто пам'ятати, що допомога не повинна принижу­вати особистість, бути обтяжливою; її варто пропонувати ненав'яз­ливо, для кожного такого випадку має бути логічний привід. Допо­магати треба тоді, коли працівник дійсно не в змозі щось виконати особисто або робить це неякісно. Отже, допомагаючи не слід під­міняти. Допомога повинна окриляти, вселяти впевненість праців­ника у власних силах, бути справжнім уроком професійної майстер­ності і самовідданого ставлення до справи, виявленням щирого бажання колеги по роботі.

Ефективним методом виховної роботи є індивідуальні завдан­ня. Практика показує, що індивідуальне завдання або доручення дає добрі результати при дотриманні певних умов, а саме:

• якщо враховуються риси характеру і схильності працівника, його особисті якості;

• якщо завдання відповідає меті виховання, завданням службо­вої діяльності;

• якщо сумлінне виконання доручень стимулюється і заохочу­ється;

• якщо контроль дійовий, а при необхідності надається допомо­га у виконанні завдання.

Істотне місце в виховній роботі займає колективний вплив. До нього вдаються, наприклад, у зв'язку з порушеннями дисципліни, які набули певного розголосу в колективі чи тоді, коли необхідно дати такому порушенню гостру оцінку, сформувати громадську ду­мку щодо нього. Якщо той або інший проступок працівника обго­ворюють у колективі, якщо тут належним чином розглядають його причини і не шкодують зусиль, щоб пробудити у співробітника по­чуття професійної честі, службового обов'язку і совісті, то він ви­правляє свою поведінку. Тоді і колектив більш стабільний, і справи в нього йдуть краще. Форми колективного впливу можуть бути різ­ними: збори колективу, засідання ради наставників, суд честі, кри­тика в газеті службового колективу і т.п. Вплив колективу - це той самий «моральний резерв» виховання, значення якого зростає день у день. Корисним у виховній роботі є відвідування сім'ї працівника," зрозуміло, з його дозволу і при дотриманні необхідного такту, делі­катності. Побут, сімейні стосунки - вкрай тонка сфера людського існування. Для того, щоб використовувати її з виховною метою, потрібно мати безмежну довіру співробітника. Тільки вона відкри­ває реальну можливість надати працівнику допомогу у правильній організації його побуту і дозвілля.

В органах внутрішніх справ практикується наставництво як під­вищення професіоналізму і морального виховання рядового і начальницького особового складу. Мета наставництва полягає в при­скоренні процесу становлення молодих працівників, у формуванні їхньої активної життєвої позиції, в оволодінні необхідними профе­сійними знаннями і вміннями, працьовитістю, широким політич­ним кругозором, високими моральними якостями.

Наставники в органах внутрішніх справ - висококласні спеціалі­сти, передові працівники з багатим життєвим і професійним досві­дом, з покликанням до виховної роботи. Вони повинні бути в усьому прикладом: у праці, поведінці, особистому житті.

Таким чином, моральне виховання - один із основних напрям­ків моральної діяльності в органах внутрішніх справ. Воно поєднує в собі етичну освіту, формування у працівників моральних переконань і потреб, високих моральних якостей і по­чуттів, стійких норм поведінки.

Висновок

Для того, щоб моральний капітал став діючим, необхідні не тільки внутрішнє прийняття тих або інших норм, але і постійний досвід повторення моральних дій. Поява моральних навичок зале­жить від свідомості і досвіду особистості, від суспільної атмосфери. Ріст свідомості працівників органів внутрішніх справ, вимогливість громадської думки створюють можливість виникнення і зміцнення нових моральних норм, дотримання яких контролюється свідоміс­тю, а постійне їх дотримання переходить у навички.

ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА

ЛЕКЦІЯ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ФІЛОСОФІЯ + М. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА»