76.Назвіть характерні риси для натурального господарства та товарного господарства (простого і розвиненого)

Натуральне господарство	Товарне господарство
	Просте	Розвинуте
Замкнутий господарство  Натуральне виробництвоце така форма господарства, при якійматеріальні блага і послуги створюються для власного споживання, для споживання усередині окремої господарської одиниці.	Відкрите господарство  Товарне виробництво являє собою певну організацію суспільного виробництва, при якій економічні відносиниміж людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці.
Умови виникнення
Натуральне господарство було первинною вихідною формою. Воно грунтувалося на земельної власності. Ця форма булахарактерна для всіх докапіталістичних способів виробництва.  Натуральне господарство виникло як наслідок нерозвиненості суспільного поділу праці і примітивностіматеріальних умов господарювання.  Натуральна форма панувала в замкнутійпервісній общині. У основному натуральними були патріархальне селянське господарство, феодальні маєтки.	Товарна форма господарства зароджувалася як протилежність натуральному господарству, спочатку у відносинах між громадами, а потім проникнула й усередину їх, поступово перетворюючи натуральне господарство в підпорядкований і відмирає елемент економічного життя суспільства.  Для розвитку товарного господарства необхідні були дві умови:  1. Суспільний поділ праці, при якому кожен виробник спеціалізується на виробленні певного виду продукції.Спеціалізація стала основною умовою для росту продуктивності праці, а надалі і для технологічних революцій. Це стало передумовою для створення деяких надлишків продукції понад потрібного для споживання всередині громади.  2. Економічне відокремлення виробників друг від друга як власників, у силу чого виникла необхідність в обміні результатами праці. Економічне відокремлення стосовно до товарного господарства передбачає наявність сильно вираженого економічного інтересу господарюючого суб'єкта (фізичної або юридичної особи), свободу вибору їм виду господарської діяльності,власність на вироблений продукт, певні зобов'язання перед суспільством, державою та партнерами. Різними відокремленими власниками засобів виробництва і продуктів можуть бути і громади, і приватні особи, і кооперативи, і держава.  Суспільний поділ праці скоріше є умовою виникнення товарного виробництва, а економічне відокремлення товаровиробників - причиною.
Т.ч. Натуральне господарство - замкнутасистема організаційно-економічних відносин.Суспільство, в якому воно панує, складається з маси господарських одиниць (сімей, общин, помість).Кожна одиниця спирається на власні виробничі ресурси і самообеспечивающейся себе всім необхідним для життя. Вона виконує всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини і завершуючи остаточної підготовкою їх до споживання.	Т.ч. товарне господарство є відкритою системоюорганізаційно-економічних відносин. Тут працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для продажу їх іншим людям. Весь потік нових речей виходить за межі кожної виробничої одиниці і спрямовується на ринок для задоволення попиту покупців.
Для натурального виробництва характернийручний універсальний працю, що виключає його поділ на види: кожналюдина виконує всі основні роботи. У ньому застосовується найпростіша техніка(мотика, лопати, граблі тощо) і кустарний інструмент. Природно, що при таких умовах трудова діяльність є малопродуктивною, випуск продукції не може скільки-небудь значно зростати.	Виробництво товарів засновано на поділі праці. Йогорозвиток залежить від того, наскільки поглиблюється спеціалізація (відокремлення) працівників, підприємств на випуск окремих видів продуктів або частин складних виробів. Таке явище об'єктивно викликається технічним прогресом, а останній, у свою чергу, отримує великий поштовх при поділі праці. Нерозривний зв'язок товарного виробництва з розподілом праці, а отже, з прогресом техніки - одне з його безсумнівних переваг в порівнянні з натуральним господарством.
Економічні зв'язки
Натуральному господарству властивіпрямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням: "виробництво - розподіл - споживання». Тобто створена продукція розподіляється між усіма учасниками виробництва і - минаючи її обмін - йде в особисте і виробниче споживання. Така пряма зв'язок забезпечує натурального господарства стійкість.	Товарному виробництву властиві загальні опосередковані зв'язку: «виробництво - обмін - споживання». Виготовлена ​​продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби (або нагроші) і лише потім потрапляє у сферу споживання.Ринок підтверджує або не підтверджує необхідність виготовляти дану продукцію для продажу.
	Просте господарство	Розвинуте господарство
	Історично першим булопросте товарне господарство селян і ремісників, в якому застосовувався ручна праця. У цьому випадку з-за низької виробленнятоварне виробництво є сусідами з панівним натуральним виробництвом.  Зв'язок з ринкомпідтримується через продаж надлишків (понад своє споживання) виробленої продукції.	При капіталізмі головні позиції в економіці займаєрозвинуте товарне господарство.
	Спільними основами для простого і розвиненого господарства є наявність приватної власності на засоби виробництва, стихійний характер розвитку, конкурентна боротьба, виробництво продуктів на ринок.  Відмінності між ними полягають у тому, що:
	1) засоби виробництва належать самим виробникам;  2) виробництво засноване на особистій праці;  3) продукт виробництва належить виробнику;  4) робоча сила не є товаром;  5) товарне виробництвоне виступає загальною формою виробництва;  6) при простому товарному виробництві мета - задоволення потреб виробника;  7) товаром є продукти праці;  8) просте товарне виробництво базується на відсталій техніці.	1) засоби виробництва перебувають у власності підприємця;  2) виробництво засноване на найманій праці;  3) продукт виробництва належить підприємцю;  4) робоча сила є товаром;  5) товарне виробництво носить загальний характер;  6) при розвиненому виробництві мета - отримання прибутку;  7) товаром є продукти капіталу;  8) розвинуте виробництво базується на розвинутій машинної індустрії.

77.Сутність перехідної економіки. У з’ясуванні сутності перехідної економіки слід виходити з того, що проблема перехідних періодів не є новою для економічної науки. Спочатку вона виникає у зв’язку з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Згодом до зазначеної проблеми звертаються представники марксизму у зв’язку з обґрунтуванням теорії переходу від капіталізму до соціалізму.    Одним з перших, хто вказав на необхідність виокремлення перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він розрізняв два типи епох: органічну (нормально функціонуючу систему) і критичну (перехідну).    За сучасних умов перехідні процеси в суспільстві розглядаються у контексті трьох основних аспектів: — перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах; — перехідні процеси у країнах, що розвиваються; — перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.    Важливо зазначити, що матеріальною основою перехідних станів (а отже, і критеріями їх визначення) є, з одного боку, зміна домінуючого фактора виробництва, з іншого — зміна характеру відносин між людьми. Так, за умов переходу від аграрного до індустріального суспільства змінюється, відповідно, і домінуючий фактор: від землі він переходить до капіталу. У свою чергу особисті, засновані на звичаях (традиціях) відносини аграрного суспільства трансформуються у ринкові, речові відносини, адекватні індустріальному суспільству.    У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу.     Така дефініція відображає широкий підхід до визначення перехідності як загальної характерної риси сучасного розвитку людського суспільства.    Головний зміст перехідного періоду — це зміни в економіці. Економіка, таким чином, набуває за умов перехідного періоду особливої якості, вона характеризує своєрідний “проміжний” стан суспільства. Звідси випливає і особливий характер перехідної економіки, який відрізняє її від “звичайних” економік.    Риси перехідної економіки. Своєрідність перехідної економіки більш повно проявляється в її рисах, до яких відносять:    1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Річ у тому, що неврівноваженість як елемент розвитку характерна будь-якій економічній системі. Але в усталеній економічній системі неврівноваженість її функціонування є своєрідним засобом досягнення цією системою врівноваженого, стійкого стану. У перехідній же економіці її неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи, з тим щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі;    2) альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки. Таким чином, перехідність виключає повернення до тієї економіки, яка передувала перехідній;    3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Визначальними, домінуючими виступають тут суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним). Це і визначає особливість існуючих суперечностей: вони не є суперечностями функціонування, а виступають як суперечності розвитку;    4) наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм. Ці форми, відображаючи своєрідний “проміжний” стан економіки, містять у собі відповідний симбіоз, поєднання в собі елементів як старого, так і нового;    5) історичність перехідної економіки. Вона пов’язана як з історичними умовами перехідної економіки (насамперед з певним історичним терміном функціонування перехідної економіки), так і з національними особливостями останньої.    Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками. Вони можуть бути представлені трьома групами: природно-кліматичні, виробничо-економічні, соціокультурні.    Природно-кліматичні фактори пов’язані з природним базисом суспільства: географічним розташуванням країни, забезпеченням природними копалинами, рівнем родючості ґрунтів і т. п. За певних умов природно-кліматичні фактори можуть відігравати важливу (і навіть вирішальну) роль у стимулюванні переходу від одного стану суспільства до іншого.    До виробничо-економічних факторів належать засоби виробництва, технологічні досягнення, культурно-технічний рівень головної продуктивної сили — робітника, форми організації виробництва, форми власності і т. д. Як правило, саме виробничо-економічні фактори є водночас і критерієм об’єктивної необхідності переходу від одного стану економіки до іншого, і засобом здійснення цього переходу.    Соціокультурні фактори характеризують переважно духовний аспект життєдіяльності людей. Вони взаємопов’язані з виробничо-економічними факторами, взаємовизначають один одного. До соціокультурних факторів належать культура того чи іншого народу, його традиції, ідеологія, релігія тощо.    Типи перехідної економіки. Історії відомі різні типи перехідної економіки. Якщо в основу їх градації покласти такі критерії, як масштаби і характер перехідних процесів, то можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів — локальний і глобальний; за характером перехідних процесів — природно-еволюційний та реформаторсько-еволюційний.    Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка є вихідним типом перехідної економіки.    Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.    Природно-еволюційний тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов’язані природно-еволюційним процесам.    На відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об’єктивний (незалежний від волі і свідомості) “самоплив” перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний типхарактеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства. У даному разі мова йде лише про свідоме використання об’єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об’єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локального типу перехідної економіки.