47. Головними ідеологічними установками правлячої партії в період відлиги були:

а) загальний орієнтир – курс на побудову комунізму, у зовнішній політиці – курс на встановлення "залізної завіси" в стосунках із Заходом, в національній політиці – курс на "коренізацію " ;

б) загальний орієнтир – курс на побудову комунізму, у зовнішній політиці – курс на злиття із західним "вільним світом", в національній політиці – курс на проголошення незалежності союзних республік ;

в) загальний орієнтир – курс на побудову комунізму, у зовнішній політиці – курс на мирне співіснування держав з різним суспільним ладом, у національній політиці – курс на "зближення і злиття" націй;

г) загальний орієнтир – курс на побудову комунізму, у зовнішній політиці – курс на підготовку світової соціалістичної революції, у національній політиці – курс на створення конфедерації із союзних республік.

48. Чому в період "відлиги" політика десталінізації суспільного життя супроводжувалась не курсом на культурне відродження націй, а курсом на русифікацію:

а) тому, що будь-яке розширення суспільних свобод неминуче веде до добровільної відмови націй від своєї мови та культури;

б) тому, що, відмовившись від прямого терору, тоталітарний режим міг зберегти свій контроль над суспільством тільки спираючись на вірні йому російські або російськомовні партійно-державні кадри;

в) тому, що, відмовившись від прямого терору, режим прагнув зберегти свій контроль над суспільством завдяки мовно-культурній "уніфікації" останнього ;

г) тому, що російська мова відкривала усім націям і народностям шлях до свободи й демократії західного зразка.

49. Чому лише в умовах "відлиги" в Україні з’являється "дисиденство":

а) тому, що лише після смерті Сталіна з’явилися невдоволені політикою тоталітарного режиму ;

б) тому, що політичні права дисидентів були нарешті гарантовані Конституцією СРСР ;

в) тому, що центральна влада настільки ослабла, що вже не могла боротися з дисидентами;

г) тому, що репресивність режиму дещо зменшилась, а загальна спрямованість його політики, що викликала невдоволення, не змінилась.

50. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсинських угод (Українська Гельсинська спілка) була створена:

а) 1966 р.; б) 1970 р.;

в) 1976 р.; г) 1980 р.

51. Перша велика хвиля арештів дисидентів в Україні припадає на:

а) 1959 р.; б) 1965 р.; в) 1970 р.; г) 1972 р.

52. Друга хвиля арештів дисидентів в Україні припадає на:

а) 1965 р.; б) 1972 р.; в) 1975 р.; г) 1978 р.

53. „Українська Гельсинська спілка” – це:

а) громадська організація, яка не ставила за мету політичну боротьбу проти існуючого режиму, а керувалася у своїй діяльності гуманістично-правовими мотивами, спрямовуючи її на ознайомлення світового співтовариства з фактами порушення прав людини в Україні;

б) громадська організація, яка в своїй діяльності ставила політичні вимоги, а саме: реалізація Україною конституційного права на добровільний вихід зі складу СРСР, створення незалежної Української держави, демократизація суспільного життя республіки;

в) політична партія, яка проголосила непримиренну тотальну війну КПРС та радянському ладові в Україні і метою якої була повна національно-державна незалежність України;

г) політична партія, яка виступала за демократизацію політичного життя республіки та переведення економіки на ринкові засади, запровадження багатопартійності та ліквідацію диктатури КПРС.

54. Реабілітація – це:

а) визнання особи, притягненої до відповідальності за злочин, якого вона не здійснювала, і засудженої, невинною повністю чи в певній частині звинувачення;

б) офіційне закінчення терміну покарання засудженого за скоєний злочин;

в) визнання особи, притягненої до відповідальності за злочин, неосудною;

г) дострокове звільнення засудженого за неумисно скоєний кримінальний злочин.