46. Формування системи розподілу в маркетингу.

Канали розподілу – це сукупність проміжних ланок залучених до процесу просування товару з метою забезпе­чення кінцевих споживачів цим товаром. В якості проміж­них ланок можуть виступати: прості посередники; оптові торговці; роздрібні торговці.

Маркетингова політика розподілу – це діяльність фірми щодо планування, організації та контролю фізичного переміщення товарі від виробника до місць продажу або використання, до потреб споживачів і отримання відповід­ного зиску.

Основною метою каналу розподілу є забезпечення доступності товарів до споживачів. Це передбачає:1) точно визначити потреби цільового ринку; 2) формування ефективних каналів розподілу; 3) створення умов для швидкої зустрічі покупця з товаром.

Організація продажу товару безпосередньо споживачу може здійснюватись шляхом пропонування товарів у роздрібному торговельному підприємстві, ліцензованої торгівлі, прямого продажу споживачам.

Маркетингові канали збуту – це маршрути, за якими товари переміщуються від місць в-ва до місць продажу чи використання, переходячи від одного власника до іншого. К.З.– це сукупність фірм чи осіб, які беруть на себе чи допомагають передати комусь іншому право власності на конкретні товари на їхньому шляху від виробника до споживача. Вони бувають нульового рівня, однорівневі, дворівневі та багаторівневі в залежності від довжини. Ширина каналу– це числа незалежних учасників каналу збуту на окремому етапі збутового ланцюжка: скільки оптових покупців будуть залученні до збуту, яка к-сть збутових агентів. К.З. виконують ряд функцій: розподіл та збут продукції, купівля товару, маркетингові дослідження, встановлення безпосередніх контактів із споживачами, стимулювання руху товарів, участь у плануванні товар­ного асортименту, фінансування витрат, обслуговування проданих товарів, транспортування товару, зберігання товару, сортування та фасування товару, прийняття на себе ризику торгових угод, участь у формуванні ціни.

Плануючи збутову політику , керівництво обирає стра­тегію збутової політики, тобто, як саме має бути організо­вана система збуту: через власну чи дилерську мережу, через які типи торгових посередників слід здійснювати товарорух. Існують три основні методи збуту:

1.Прямий – виробник безпосередньо збуває продукцію покупцям,

2.Побічний – збут організовано через незалежних посе­редників,

3.Комбінований – через організацію із спільним капіта­лом фірми-виробника і незалежної фірми.

Більшість укр. підприємств використовують прямий метод,але світова практика свідчить,що це не перспектив­но,тому що гарантом ефективності збуту є прфесіоналізм посередників. Метод реалізації підп-ом своєї продукції залежить від виду виробу та специфіки господарської діяльності в даному регіоні.

Традиційно існували три методи реалізації виробів:

1. Інтенсивний – передбачає розмі-щення та реалізацію виробів на будь-якому підприємстві роздрібної торгівлі, котре готове цим займатися.

2. Екслюзивий або розподіл на правах винятковості – вибір одного торгового посередника в даному географіч­ному регіоні.

3. Селективний – під-во-виробник укладає угоду з двома або більше органіаціями роздрібної торгівлі, яким надаєтья виключне право реалізовувати продукцію в тому чи іншому регіоні.

Фактори, які впливають на вибір каналу розпо­ділу.

1. Особливості споживачів– їх чисельність, рівень доходів, онцентрація, вартість середньої разової покупки, бажані години роботи магазинів.

2. Можливості фірми – масштаби в-ва, фінансове становище, конкурентноздатність.

3. Характеристика товару– ціна, сезонність попиту, вимоги до технічного обслуговування, терміни зберігання.

4. Збутова політика конкурентів.

5. Особливості ринку– ємність, звичаї населення, торгова практика, щільність розміщення споживачів.

6. Порівняння вартостей різних варіантів збуту.

47. Політико-правові та соціально-культурні фактори зовнішнього середовища маркетингу.

Політико-правове середовище являє собою систему законодавчих і нормативно-правових актів, урядових і політичних організацій, законодавчої, судової і виконавчої влади, яка створює правове поле бізнесової діяльності, впливає на умови ведення бізнесу в тій чи іншій країні.

Складові політика-правового середовища:

- політична система;.

- законодавча і нормативно-правова система;

- політичні партії і політичні лідери;

- органи законодавчої, судової і виконавчої влади в центрі й на місцях;

- склад уряду й органів місцевої влади, їхні функції і повноваження щодо регулювання бізнесу;

- політична стабільність;

- профспілки та інші громадські організації;

- засоби масової інформації (телебачення, радіо, преса).

У всьому світі менеджери зважають на об'єктивність політико-правового середовища кожної країни. Але це не виключає можливостей активно на нього впливати.

Соціальне - культурне середовище - це фактори, пов'язані з населенням, рівнем його розвитку, традиціями, звичками. Значення цього середовища полягає, по-перше, у тому, що частина населення є клієнтом для більшості компаній, оскільки люди є головними покупцями. По-друге, місцеве населення для будь-якої організації виступає основним джерелом формування персоналу.

Складові соціально-культурного середовища:

-кількість населення країни і даної місцевості, його демографічна і вікова характеристики; . кількість і структура сімей, їхні традиції;

- рівень кваліфікації, освіти, трудові навички працездатного населення, рівень доходів населення, структура потреб;

- життєві цінності, настанови, традиції, звичаї, стереотипи населення й окремих його груп, етичні й естетичні стандарти;

- релігійні вірування; .

- міграційні процеси, мобільність населення;

- міжнародні, міжетнічні відносини.

Нерідко можна почути схвальні думки про соціально-культурне середовище в Україні. Ці думки спираються переважно на високий освітній рівень населення, підприємливість, спокійну вдачу людей. Однак дане середовище погіршується. Про це свідчать висновки Доповіді про людський розвиток у 1997 році, підготовленої експертами Програми розвитку 00Н. У загальному рейтингу людського розвитку (тривалість життя, рівень освіти, рівень ВВП на душу населення) Україна посідає 95-те місце з 175 держав. Варто згадати, що в 1991 роді Україна посідала 32-ге місце.