- •1.1. Предмет і завдання методики ознайомлення дітей з довкіллям
- •1.2. Наукові засади методика ознайомлення дітей з довкіллям у дошкільному навчальному закладі
- •1.3. Діяльнісний підхід до організації життєдіяльності дітей у довкіллі
- •2.1. Програмне забезпечення ознайомлення дітей з предметним довкіллям у дошкільному навчальному закладі
- •2.2. Становлення особистості дошкільника у предметно-розвивальному середовищі дошкільного закладу
- •3.1. Засоби ознайомлення дітей з довкіллям
- •3.1.2. Методика застосування карт розумових дій на різних видах занять
- •3.2. Форми ознайомлення дітей із довкіллям
- •3.2.1. Сучасні підходи до таксономії навчально-розвивальних занять з дітьми
- •4.1. Характеристика методів і прийомів ознайомлення дітей із предметним довкіллям
- •4.2. Організація спостережень дітей у предметному довкіллі
- •4.3Екскурсії-огляди, розглядання предметів і бесіда про них, екскурсії за межі дошкільного закладу
- •4.4. Бесіди за змістом картин
- •4.4.1. Бесіди за дидактичними картинами
- •4.4.2. Розглядання та бесіди за репродукціями художніх картин
- •7.2Готовність вихователів до реалізації принципів гуманістичної педагогіки
- •7.3. Багатовекторність соціуму у свідомості дітей
- •7.4 Принципи взаємовідносин дітей і дорослих у сучасному освітньому просторі
- •7.5 Стосунки з однолітками як чинник формування Уявлень про соціальний і предметний світ
- •8.1. Ознайомлення дітей з рідним краєм і Батьківщиною
- •8.2. Ознайомлення дітей з національними символами України
- •8.3. Формування у дітей основ економічної культури
- •4.5. Методи опосередкованого ознайомлення дітей з предметним довкіллям
- •4.6. Ознайомлення з довкіллям засобами дидактичної гри
- •6.1. Ознайомлення дітей з правилами пожежної безпеки
- •6.2. Ознайомлення дітей з правилами дорожнього руху
7.3. Багатовекторність соціуму у свідомості дітей
Процес соціального розвитку - це складне явище, в ході якого відбувається засвоєння дитиною об'єктивно заданих норм людської спільноти та постійне відкриття, затвердження себе як соціального суб'єкта. Можливості засвоєння соціальності розкриваються дитиною у збереженні тенденції до розширення міри свободи, в поглибленні свідомого у власній суб'єктній активності, в характері його заглиблення у соціальний світ.
Дитинство на всіх етапах характеризується постійною орієнтацією на дорослий світ, потребою прилучення до соціуму, взаємодії з ним. Соціальний розвиток, що утворює контекст онтогенезу, об'єктивно спрямовує його та визначає загальний зміст1.
Соціалізація є процесом освоєння та реалізації зростаючою людиною соціального змісту (і в цьому значенні вона певною мірою протистоїть процесу індивідуалізації); вона відбиває реальний зміст дорослішання дитини, в якому відбувається становлення значущої для індивідуальності суб'єкта активної творчої соціальної дії. У першому випадку дитина більшою мірою виступає об'єктом засвоєння та набуття соціального досвіду, у другому - суб'єктом власної творчої діяльності. Дитина поступово входить у реальність людського буття, яку утворюють простори предметного світу, образно-знакових систем, природи та соціальний простір безпосередніх стосунків людей. Взаємодія дитини із "зовнішнім" світом відбувається через діяльність, оволодіння способами та засобами дій, які відбиті в сукупному людському досвіді, культурі. Засвоєння дитиною соціального досвіду, що трансформується із зовнішнього у внутрішній план психічної діяльності, визначає її розвиток як суб'єкта предметної діяльності.
Дитяча субкультура, яка володіє невичерпним потенціалом варіантів становлення особистості, в сучасних умовах набуває значення пошукового механізму нових напрямів розвитку суспільства. "Суспільний дитячий погляд" - це погляд у завтрашній день, він демонструє необхідність звернення до аналізу картини світу, яка дуже швидко змінюється у дитячій свідомості для розуміння теперішнього і прогнозування майбутнього. На основі проведених досліджень,а також аналізу інших досліджень можна побачити наскільки погіршився показник якості життя сучасної дитини, особливо в морально-етичній сфері, критеріями якого є: ставлення до світу речей, інших людей, однолітків, самого себе, а також відсутність оптимістичної картини світу, радісного світовідчуття та віри в майбутнє. Головною складовою дитячої картини світу є соціальний простір дорослих і однолітків. Питання про ставлення дитини до кожного з них пов'язано з поняттям локусу орієнтації - динамічної якості групи дітей, які виступають суб'єктом впливу на розвиток особистості в різні періоди дитинства. Цей локус орієнтації пересувається у процесі його життєвого шляху в напряму від соціальних груп дорослих до групи однолітків. І дуже важливо, щоб цей вплив на дитину відбувавсь у гармонійному сполученні.1
Основною причиною таких показників є ті зміни, які відбувались у нашому суспільстві: складність перехідного періоду, масштабність і гострота його соціальних, культурних і економічних проблем. Аналіз суспільних процесів свідчить, що наразі найменш захищеною категорією населення є діти. Знецінення моральних норм у стосунках між людьми призводить до зниження рівня виховання дітей, послаблення інтересу до навчання. Зростаюча дегуманізація відносин у дитячому середовищі виявляється у крайніх формах: у збільшенні дитячої жорстокості і злочину, в загальній криміналізації дитячої субкультури - її мови, ігрових форм спілкування, загальних настанов.2 Не в останню чергу це пов'язано з кризою сім'ї, втратою традиційного авторитету батьків.
Крім цього, важливим чинником психологічного і духовного неблагополуччя дитини є великий вплив на нього телеінформаційного середовища. А це середовище нині дуже складне, суперечливе і плинне, хоч і має як позитивні, так і негативні наслідки, і під впливом якого в сучасних дітлахів трапляються серйозні зміни у психіці.
Дошкільний вік виступає початковим етапом формування суб'єкта діяльності, спілкування та пізнання. Значення періоду від народження до вступу до школи полягає в набутті вихідних людських знань і вмінь, психічних якостей і властивостей, необхідних людині для життя в суспільстві. У цей період зростає пізнавальна активність дитини, чому сприяють розвиток смислової пам'яті, довільної уваги. Значно підвищується роль мовлення як у пізнанні довкілля, так і в розвитку спілкування і різних видів дитячої діяльності. Відбувається інтенсивний розвиток особистості дитини, її волі, становлення моральних уявлень та форм суспільної поведінки, формування ієрархії мотивів та потреб, загальна й диференційована самооцінка, елементи вольової регуляції поведінки.
Отже, соціальний розвиток дитини постає як взаємозв'язок соціалізації, тобто оволодіння соціокультурним досвідом, його засвоєння і відтворення, та індивідуалізації - набуття самостійності, відносної автономності. Якщо при входженні дитини в соціум або спільноти різного порядку та рівня розвитку встановлюється рівновага між процесами соціалізації та індивідуалізації, з одного боку, дитина засвоює цінності та норми соціуму, а з іншого - має індивідуальний внесок у спільній життєдіяльності, то відбувається її інтеграція у соціум, трансформація особистості і середовища. Основою соціалізації особистості є соціальний досвід, засвоюючи який, дитина здійснює власний саморозвиток та самореалізацію, стає соціально компетентною. Соціальна компетентність - це складна полікомпонентна властивість особистості, її інтегральна якість, яка складається з цілого комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних особливостей і виявляється у соціальній активності та гуманістичній спрямованості особистості.
Результатом цілеспрямованого виховання дитини дошкільного віку стає її "соціальна активність", тобто здатність включатися до специфічної для цього віку діяльності з розв'язання суспільних завдань, виявляти такий рівень психічної активності, який би сприяв отриманню результатів, значимих для інших і для себе (у плані становлення соціально значущих рис особистості). Змістовно соціальна активність виявляється також у готовності виконувати обов'язки, виявляти ініціативу, що супроводжується прийняттям на себе певної міри відповідальності, яка характеризується відповідним рівнем самостійності й усвідомленості. Відтак, величезного значення набуває педагогічна підтримка позитивної самореалізації дошкільників, забезпечення процесу формування у дітей емоційно-позитивного ставлення до себе, що лежить в основі структури самосвідомості кожної нормально розвиненої особистості (І.Д.Бех, О.Л.Кононко, В.Т.Кудрявцев та інші).
Зміст соціалізації визначається, з одного боку, всією сукупністю соціальних впливів світового рівня культури, загальнолюдських цінностей, з іншого - ставленням до цього самого індивіда, актуалізацією власного "Я", розкриттям творчих потенцій особистості.
Відтак, головним критерієм соціального розвитку в цьому випадку виступає не ступінь засвоєння соціальних норм і правил поведінки (діти нерідко виявляють прекрасну інформованість про норми і правила поведінки, яка залишається при цьому лише на вербальному, а не на поведінковому рівні), не міра адаптованості до довкілля на рівні пристосування, конформізму, а ступінь самостійності, ініціативності, творчості особистості. Свідоме застосування відомих способів оптимального розв'язання соціальної проблеми, здатність доро зсудливого пошуку шляхів виходу із важкого становища, саме таким мусить бути завдання дорослого, який прагне допомогти дитині успішно соціалізуватись у різних умовах життєдіяльності.
Соціальний досвід, до якого залучається дитина з перших років свого життя, акумулюється та виявляється у соціальній культурі і відбивається у дитячій картині світу.
Процес соціалізації відбувається у взаємодії дитини з суспільними інститутами у процесі набуття знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки.
У процесі соціалізації дитина оволодіває уміннями й навичками практичної й теоретичної діяльності; перетворення реально наявних відносин у якості особистості, засвоює досвід суспільного життя і суспільних відносин, адже дитина вчиться жити з іншими дітьми, дорослими, в колективі, в соціумі, ефективно взаємодіяти з іншими. Соціалізація - це поступове набуття дитиною соціального досвіду спілкування і діяльності, це процес розвитку самосвідомості, саморегуляції, самовираження, становлення активної життєвої позиції у процесі життєдіяльності і життєтворчості дитини.
Соціалізація дитини дошкільного віку передбачена Базовим компонентом дошкільної освіти, зокрема сферами життєдіяльності "Люди" і "Я сам".1 Сфера "Люди" визначає зміст формування соціальної компетентності, навчання уміння диференціювати людей за ознаками віку, статі, спорідненості; поводитись у межах припустимої поведінки, оволодівати культурою спілкування; адекватно реагувати на вчинки, слова інших, користуватися правилами хорошого тону, співпереживати і співдіяти. Сфера "Я сам" відкриває дитині світ власного внутрішнього життя, прагнення, думок, переживань; допомагає зіставити свої бажання з можливостями, привертає увагу до особливостей фізичного, психічного та соціального розвитку.
У програмі "Дитина в дошкільні роки" передбачено розділ "Соціалізація" з першого по сьомий роки життя за такими напрямами: "Спілкування", "Емоції", "Самопізнання" та "Показники компетенції дитини".