- •Алгоритм формування резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку
- •2. Визначення ліквідної позиції банку і правила управління нею
- •Правило управління гепом:
- •5. Загальні принципи управління ліквідністю банку
- •Джерела формування та напрями використання ліквідних коштів
- •6. Запозичені кошти банку: сутність , види та їх характеристика
- •7. Імунізація балансу банку
- •9. Класифікація та функції портфеля цінних паперів банку
- •10. Кредитний портфель: сутність та нормативи регулювання
- •12. Методи визначення дохідності портфеля цінних паперів
- •14. Методи оцінки ризику та ефективності управління портфелем цінних паперів банку
- •15. Методи оцінювання потреби в ліквідних коштах
- •16. Методи управління кредитним ризиком
- •Управління ризиком окремого кредиту
- •17. Оцінка фінансового стану позичальників фізичних та юридичних осіб для визначення їх кредитоспроможності
- •21. Рефінансування комерційних банків: сутність та форми
- •22. Розрахунок базової депозитної ставки та чинники, які на неї впливають
- •23. Стратегії формування портфеля цінних паперів
- •24. Сутність управління активами — пасивами та його основні завдання. Комітет з управління активами та пасивами (alco).
- •25. Управління валютним ризиком банку
- •26. Управління грошовою позицією та обов’язковими резервами банку
- •27. Управління інвестиційним горизонтом банківського портфеля цінних паперів
- •Стратегії управління інвестиційним горизонтом:
14. Методи оцінки ризику та ефективності управління портфелем цінних паперів банку
Ризик портфеля цінних паперів полягає в тому, що очікування власника щодо його дохідності можуть не виправдатися і деяку частину доходів не буде отримано. Інвестиційний ризик розглядається як невизначеність щодо одержання цього доходу, тобто ступінь мінливості (варіабельності) доходу.
Оцінка портфельного ризику складається з трьох етапів:
-
оцінка ризику окремих цінних паперів;
-
з’ясування ступеня їх взаємовпливу;
-
визначення сукупного ризику портфеля.
Найчастіше в процесі
аналізу ризику цінного папера
використовують коефіцієнт
(бета).
Для окремого цінного папера
розраховують як відношення коваріації
дохідності папера та ринку в цілому до
дисперсії дохідності ринку:
,
Коваріація змінних P i R представлена залежністю:
,
Коефіцієнт кореляції показує тісноту залежності між двома рядами динаміки і може бути розрахований за формулою:
,
Стандартне відхилення показує, наскільки широкий розрив між значеннями конкретного спостереження та середнім значенням ряду, і обчислюється за формулою:
,
Стандартне відхилення дохідності ринку обчислюється аналогічно. Квадрат стандартного відхилення називається дисперсією.
Для цінного папера з < 1 зміни кон’юнктури ринку меншою мірою позначаться на його дохідності, тоді як дохідність інструменту з > 1 зміниться більше порівняно з дохідністю всього ринку.
Портфельний ризик складається з двох частин. Перший доданок відображає ризик, зумовлений тільки дисперсіями дохідностей окремих цінних паперів. Цей ризик називають несистемним, або індивідуальним, оскільки він зумовлений невизначеністю діяльності конкретного емітента цінних паперів. Для зниження несистемного ризику застосовується метод диверсифікації (включення до портфеля різних за характеристиками цінних паперів).
Друга складова показує системний ризик, який є частиною загального ризику системи, залежить від стану економіки в цілому і зумовлюється макроекономічними чинниками. Системний ризик не можна знизити диверсифікацією, тому його називають недиверсифікованим, або ринковим.
Отже, диверсифікований портфель характеризується тільки системним ризиком, який вимірюють за допомогою коефіцієнта p. Ризик недиверсифікованого портфеля вимірюється стандартним відхиленням — p.
За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, що її банк отримує за ризик, який він узяв на себе, придбавши певні цінні папери в процесі формування портфеля.
Для визначення ефективності диверсифікованого портфеля використовують коефіцієнт Трейнора (kT):
,
де dp — дохідність портфеля інвестора за період, що аналізується; d0 — середня безризикова ставка за той самий період.
Коефіцієнт Шарпа через стандартне відхилення дозволяє врахувати як системний, так і несистемний ризики, властиві даному портфелю. Коефіцієнт Шарпа доцільно застосовувати для аналізу недиверсифікованого банківського портфеля цінних паперів (kS):
,
де p — стандартне відхилення дохідності портфеля банку.
