3. Об’єкт та метод бухгалтерського обліку.

Предмет банківського обліку - інформаційне відображення стану активів і пасивів банку та їх раціональне використання в процесі розширеного суспільного відтворення.

Об'єкт банківського обліку - складова частина предмета з урахуванням відповідного ступеня його деталізації та конкретизації.

До об'єктів банківського обліку належать: активи, пасиви та

фінансово-господарські процеси кредитної установи.

Активи — це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому. До активів банку належать: готівка, залишки на кореспондентському рахунку в НБУ, казначейські цінні папери, кошти в інших банках, заборгованості за кредитами, цінні папери на продаж, інвестиційні цінні папери, вкладення в асоційовані та дочірні компанії, основні засоби та нематеріальні активи тощо.

Пасиви — це ресурси банку, які складаються з власних, залучених і запозичених коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. До пасивів належать: статутний капітал, фонди та загальні резерви банку, нерозподілений прибуток (власні кошти), рахунки та депозити інших банків, фізичних та юридичних осіб, депозитні сертифікати (залучені); міжбанківські кредити, боргові зобов'язання (позичені).

Фінансово-господарські процеси - об'єкти банківського обліку, які приймають участь у формуванні та використанні ресурсів банку . Функціонування банківської структури пов'язане з такими основними процесами:

— створення банківського продукту - передбачає взаємодію трудового потенціалу з наявними в розпорядженні банку ресурсами.

— просування банківського продукту до споживача - охоплює проміжок часу від створення банківського продукту до його споживання.

— розподіл одержаних результатів - охоплює розрахунки з працівниками із заробітної плати, з власниками банку, з органами соціального страхування з відрахувань, з держбюджетом із податків і відрахувань.

Метод банківського обліку - це сукупність прийомів і способів, що використовуються при вивченні стану активів і пасивів банку та рівня ефективності їх використання. Метод банківського обліку складається з окремих специфічних методичних прийомів, основними з яких є: документування; інвентаризація; оцінка; калькуляція; рахунки; подвійний запис;

бухгалтерський баланс; звітність.

1. Документування — це спосіб відображення об'єктів банківського обліку з метою здійснення за ними безперервного спостереження. У документах фіксують усі відомості про банківські операції, при цьому на кожну операцію або групу однорідних операцій оформляють відповідний документ. Документи є носіями вихідної інформації, на основі якої в подальшому здійснюються економічні групування й узагальнення.

2. Інвентаризація — це спосіб виявлення фактичної наявності та стану матеріальних цінностей і грошових коштів на визначений час шляхом перерахування, зважування, обміру, оцінки всіх ресурсів банку і зіставлення з даними облікової системи з метою усунення можливих розбіжностей їх з дійсністю. Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник банку.

Контроль за проведенням інвентаризації покладається на внутрішній аудит та ревізійну службу банку. Об'єкти та строки проведення інвентаризації визначаються керівником банку, крім тих випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим. Залежно від міри охоплення засобів перевіркою, інвентаризації поділяють на повні та часткові. Повна інвентаризація охоплює всі ресурси банку, її, як правило, проводять як мінімум один раз у рік перед складанням річного звіту станом на 1 січня. Часткова інвентаризація охоплює певну частину активів, зобов'язань чи резервів. Її проводять кілька разів протягом року для забезпечення точності звітних даних і для контролю за діями матеріально-відповідальних осіб.

3. Оцінка - процес визнання тієї суми коштів, за якою статті фінансової звітності мають визнаватися і обліковуватися у балансі та звіті про фінансові результати. Активи та зобов'язання мають бути оцінені та відображені в обліку

таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому становищу установи, на наступні звітні періоди. Активи і зобов'язання обліковують за вартістю їх придбання чи виникнення (за первісною або справедливою вартістю).

4. Калькуляція — це спосіб обчислення в грошовому вимірі витрат на розробку та реалізацію банківських послуг. Розрізняють планові та фактичні калькуляції собівартості. Планові калькуляції відображають рівень витрат на створення та збут банківських послуг у плановому періоді, виходячи з норм витрат і нормативів відрахувань. Фактичні калькуляції собівартості складають після

закінчення звітного періоду на основі даних обліку і характеризують

фактичний рівень витрат.

5. Рахунки — це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю і рухом засобів банку, джерел їх утворення і фінансово-господарських процесів у певній системі для систематичного контролю за ними. Кожному об'єкту банківського обліку відповідає окремий рахунок. На рахунках реєструється стан засобів і джерел їх утворення, а також зміни, які відбуваються з ними під впливом фінансово-господарських процесів.

6. Подвійний запис — це спосіб реєстрації інформації в обліковій системі банку, згідно з яким кожен запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунка й одночасно за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом. Такий запис зумовлений характером банківських операцій, які ведуть до взаємопов'язаних, одночасних і рівновеликих змін двох об'єктів банківського обліку.

7. Бухгалтерський баланс — це спосіб економічного групування і підбиття в грошовій оцінці стану активів, пасивів та власного капіталу на певну дату. Баланс є головним інструментом для вивчення діяльності банку. За його допомогою здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за попередньо визначеними критеріями. Основою для складання балансу є записи на рахунках. А = П = 3 + К

8.Звітність — це система взаємопов'язаних узагальнених показників, що відображають фінансово-господарський стан банку та результати його діяльності за звітний період. У звітності подають інформацію, яка є суттєвою та своєчасною для користувачів. Агрегують цю інформацію, виходячи з принципів безперервності, нарахування, обачливості, превалювання суті над

формою та інших принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

4. Класифікація бухгалтерських рахунків.

Система рахунків — це інформаційна модель, яка відображає кругообіг засобів банку, елементами якої виступають окремі рахунки.

Рахунок бухгалтерського обліку - носій інформації,який реєструє, нагромаджує та зберігає дані про конкретний об'єкт обліку.

У теорії і на практиці виділяють декілька класифікацій рахунків:

1. за характером сальдо (активні, пасивні, активно-пасивні);

2. за обсягом відображення інформації (синтетичні, аналітичні);

3. стосовно бухгалтерського балансу (балансові, позабалансові);

4. за економічним змістом (рахунки активів, рахунки власного капіталу, рахунки зобов'язань, рахунки доходів та результатів діяльності, рахунки витрат);

5. за призначенням та структурою (основні, регулюючі, операційні, фінансово-результативні, транзитні).

До балансових належать рахунки, інформацію з яких використовують для заповнення бухгалтерського балансу. Зокрема, це рахунки, залишки (сальдо) яких на певну дату безпосередньо записують в актив чи пасив балансу. Балансові рахунки, своєю чергою, поділяють на постійні та тимчасові Постійними (реальними) є рахунки активів, зобов'язань і власного капіталу. До тимчасових (номінальних) рахунків належать рахунки доходів і витрат.

До позабалансових рахунків банку, згідно з міжнародними стандартами, застосовують метод подвійного запису. На позабалансових рахунках відображають умовні вимоги та зобов'язання банку щодо валютних цінностей та строкових фінансових інструментів. Окрім умовних зобов'язань та вимог, на позабалансових рахунках обліковують матеріальні цінності, що не належать банку, бланки суворої звітності, списану заборгованість за надані кредити та нараховані проценти за нею тощо.

Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмета бухгалтерського обліку і зумовлена класифікацією об'єктів обліку, тобто господарських засобів та джерел їх утворення.

За призначенням та структурою рахунки бухгалтерського обліку класифікують для вивчення особливостей рахунків і добору необхідної інформації для обчислення того або іншого показника. Відповідно, їх поділяють на такі групи: основні, регулюючі, операційні, фінансово-результативні.

Основні рахунки в обліку використовують для контролю за станом і рухом господарських засобів та джерел їх утворення. Основні рахунки поділяють на: інвентарні (матеріальні), грошові, розрахункові та рахунки капіталу.

Інвентарні рахунки використовують для обліку наявності та руху матеріальних цінностей, що належать банку. Вони є активними. До них належать: 4400 "Основні засоби", 3400 "Запаси матеріальних цінностей" тощо.

Грошові рахунки призначені для обліку грошових коштів банку. Вони можуть бути активними та активно-пасивними. До них належать: 1001 "Банкноти та монети в касі банку", 1200 "Кореспондентський рахунок в

Національному банку України", 1500 "Кореспондентські рахунки, що відкриті в інших банках", 1212 "Короткострокові вклади (депозити) в Національному банку України" тощо.

Розрахункові рахунки є: активними,активно-пасивними, пасивними. До них належать: 1811 "Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою", 1911

"Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою", 1900 "Рахунки філій, що відкриті в банку" тощо.

Рахунки капіталу призначені для обліку і контролю джерел утворення і цільового призначення засобів банку. Вони є пасивними. До них належать: 5000 "Статутний капітал", 5020 "Загальні резерви", 5022 "Інші фонди банку" тощо.

Регулюючі рахунки застосовують в обліку для уточнення оцінки засобів та їх джерел. Регулюючі рахунки зменшують оцінку засобів чи їх

джерел, які обліковують на відповідному основному рахунку.

Контрактивні рахунки призначені для регулювання оцінки окремих основних активних рахунків, а тому самі є пасивними. До таких рахунків належать: 4409 "Знос основних засобів", 4309 "Накопичена амортизація нематеріальних активів" та ін.

Контрпасивні рахунки призначені для регулювання основних пасивних рахунків, а самі є активними. Прикладом таких рахунків є: 5001 "Несплачений зареєстрований статутний капітал", 3306 "Неамортизований дисконт за короткостроковими цінними паперами власного боргу, емітовані банком" та ін.

Операційні рахунки призначені для проміжного нагромадження витрат і доходів по окремих операціях. їх ще називають робочі або тимчасові.

Рахунки витрат — це активні рахунки, які використовують для обліку, нагромадження витрат за їх елементами впродовж звітного періоду.

Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку,

накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду.

Фінансово-результативні рахунки використовують для поточного відображення і контролю фінансових результатів (прибутків та збитків). До них належать: 5030 "Нерозподілений прибуток минулих років", 5031 "Непокритий збиток минулих років", 5040 "Прибуток звітного року, що очікує затвердження", 5041 "Збиток звітного року, що очікує затвердження".