Лекція № 8

Тема: Навчання та виховання – шляхи розвитку особистості.

1. Історичні організаційні форми навчання та їх трансформації в сучасні вітчизняні.

2. Дидактика як наука.

3. Суть процесу навчання.

4. Суть процесу виховання. Психологічні особливості студентського віку.

5. Типологія студентів.

6. Діалектика становлення і розвитку студентського колективу.

7. Суспільні інститути виховання.

8. Організація виховної роботи зі студентами (за навчальним посібником: Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005.– 486 с. – Тема 19, с. 442–468).

9. Концепція розвитку економічної освіти в незалежній Україні (самостійне опрацювання: за навчально-методичним посібником «Університетська освіта». – Львів: ЛІБС УБС НБУ, 2007. – С. 72–89).

1. Ретроспектива розвитку освітніх систем і шкіл. Індивідуальне та індивідуально-групове навчання.

На ранніх стадіях розвитку людства навчання було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини, скерованою на адаптацію та виживання. Діти навчалися, наслідуючи дорослих. І форми навчання змінювалися зі зміною самого суспільства.

Найстаріша форма навчального процесу – індивідуальне навчання. Воно переважало і в Давній Греції. Його зміст полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально (вивчаючи підручник), користуючись при цьому безпосередньо допомогою викладача.

Це навчання є досить ефективним, оскільки дозволяє враховувати особливості розвитку дитини, індивідуалізувати контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Але воно має й суттєві вади: потребує значних матеріальних витрат учня позбавлено можливості співпрацювати зі своїми однолітками.

Ще у ХVІ ст. індивідуальне навчання піддавалось гострій критиці. Зараз воно знаходить використання у формі репетиторства і консультування, доповнюючи колективне навчання.

У середньовічній школі значного поширення набуло індивідуально-групове навчання. Але групи були непостійними, навчалися діти з різним рівнем знань, неоднорідні за віком та розвитком. Кожен учень самостійно вивчав те, що задавав учитель, спираючись, в основному, на механічне запам’ятовування, багаторазове повторювання і відтворення вивченого матеріалу.

Класична форма навчання, розроблена я.-а. Коменським

Зростання міст, розвиток територіальних відносин і промисловості вимагали вдосконалення навчання, що зумовило виникнення класичної форми організації навчального процесу.

На чолі класу стояв окремий викладач, який об’єднував у своїх руках усе навчання. Програма підпорядковувалася основній меті – забезпечення доброго знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.

Така форма навчання використовувалась у братських школах України, найбільш повне і глибоке обґрунтування знайшла у праці Я.-А. Коменського „Велика дидактика” (1632 р.). Видатний педагог вважав, що в школі потрібні класи, які формуються на початку навчального року.

Навчальний рік повинен мати визначений початок і кінець, чотири періоди канікул.

Було вироблено програму навчання, розподілено зміст – навчання за роками. Кожен день повинен мати чотири години з викладачем, чотири години самостійної роботи учнів, окрім середи і суботи, коли після обіду заняття не проводились.

Коменський вважав за можливе одночасне навчання великої кількості учнів (40–50 осіб) і навіть припускав, що кількість учнів може бути збільшена до 300 за умови залучення кращих учнів до проведення занять з кожним десятком учнів під загальним керівництвом учителя.

Протягом 300 років класно-урочна система діє та удосконалюється за участю кращих учителів і видатних учених-педагогів.