Ле Корбюзьє́ (фр. Le Corbusier) (справжнє ім'я — Шарль-Едуар Жаннере-Ґрі (фр. Charles-Edouard Jeanneret-Gris; *6 жовтня 1887 — †27 серпня 1965) — французький архітектор і теоретик архітектури швейцарського походження. Девиз: «Дом – машина для жилья»

Ранні роки і освіта

Народився 6 жовтня 1887 року в Швейцарії, в місті Ла-Шо-де-Фон, франкомовного кантону Невшатель, в сім'ї, де традиційним було ремесло годинникаря-емальєра. У 13 років він вступає до Школи мистецтв у Шо-де-фоні, де навчається декоративно-прикладному мистецтву у викладача Шарля Леплатеньє. Навчання в Школі мистецтв базувалося на ідеях руху «мистецтв і ремесел», заснованого Джоном Раскіним, а також на популярному в той час стилі «ар нуво». З моменту вступу до цієї школи Ле Корбюзьє починає самостійно займатися ювелірною справою, створюючи емалі і гравіруючи монограми на кришках годинників.

Свій перший архітектурний проект Ле Корбюзьє здійснив у неповних 18 років, з допомогою професійного архітектора. Це був житловий будинок для гравера Луї Фалло (будинок Фалло), члена ради Школи мистецтв. Коли будівництво було закінчено, на зароблені гроші Ле Корбюзьє здійснив свою першу освітню поїздку — по Італії і країнам Австро-Угорщини. Близько півроку Ле Корбюзьє перебував у Відні, де був зайнятий новими двома проектами житлових будинків для Шо-де-Фону, вивчав архітектуру віденського сецесіону, зустрічався з художниками та архітекторами цього міста, зокрема з дуже популярним тоді Йозефом Гофманом. Побачивши малюнки, зроблені Ле Корбюзьє в подорожі, Гофман запропонував йому працювати у нього в майстерні, від чого той відмовився, оскільки вважав, що сецесіон вже не відповідає сучасним завданням. Подорож завершилася в Парижі, де Ле Корбюзьє провів більше двох років, працюючи стажистом-креслярем в бюро архітекторів братів Огюста і Густава Перре (1908—1910), новаторів, пропагувавших нещодавно відкритий залізобетон. У 1910-му близько півроку стажується (разом з Місом ван Дер Рое і Вальтером Гропіусом) в майстерні відомого німецького майстра архітектури Петера Беренса під Берліном (Нойбабельсберг).

Пізніше з метою самоосвіти Ле Корбюзьє здійснив ще одну подорож, на Схід (1911) — по Греції, Балканам і Малій Азії, де він мав можливість вивчати стародавні пам'ятники, фольклор і традиційне народне будівництво Середземномор'я. Ці подорожі стали його університетами і багато в чому сформували його погляди на мистецтво і архітектуру

Період пуризму

У 1916 р. молодий архітектор переїхав до Парижа, де перші п'ять років служив керуючим на заводі будівельних матеріалів, а вільний час під впливом свого друга французького художника Амеде Озанфана присвячував заняттям живописом і теорією мистецтва. Разом вони опублікували маніфест «Після кубізму» (1918 р.), в якому сформулювали основні положення пуризму — нової течії в живопису. А потім у 1920 — 1925 роках видавали літературно-мистецький журнал «Еспрі Нуво» (франц. «esprit nouveau» — «новий дух»), на сторінках якого Жаннере вперше підписався «Ле Корбюзьє», згадавши прізвище одного із предків матері. У 1922 р. Ле Корбюзьє пішов із заводу і разом із двоюрідним братом П'єром Жаннере відкрив у Парижі проектну майстерню.

Відкривши своє архітектурне бюро в Парижі, в співробітники він бере свого двоюрідного брата П'єра Жаннере, який стає його постійним компаньйоном. У 1924 році вони орендують під офіс крило старого паризького монастиря за адресою вул. Севр, 35 (фр. rue de Sevre, 35). У цієї імпровізованої майстерні створено більшість проектів Корбюзье, тут працювала група його помічників і співробітників.

У 20-і роки Ед. Жаннере (тепер вже Ле Корбюзье) спроектував і побудував кілька багатих вілл, що створили йому ім'я; більшість з них розташовані в Парижі або його околицях. Це споруди яскравого модерністського стилю; їх абсолютно нова і навіть викликає для свого часу естетика змусила говорити про Корбюзье як про нового лідера європейського архітектурного авангарду. Головні з них - вілла Ла Роша / Жаннере (1924), вілла Штейн в Гарш (тепер Вокресон, 1927), вілла Савой в Пуассі (1929). Характерні особливості цих споруд - прості геометричні форми, білі гладкі фасади, горизонтальні вікна, використання внутрішнього каркаса із залізобетону. Відрізняє їх також новаторське використання внутрішнього простору - так званий «вільний план». У цих спорудах Корбюзье застосував свій кодекс архітектора - «П'ять відправних точок архітектури».

Щоб виставки «Осінній Салон» 1922 року брати Жаннере представили макет «Сучасного міста на 3 млн жителів», в якому пропонувалося нове бачення міста майбутнього. Згодом цей проект був перетворений в «План Вуазен» (1925) - розвинене пропозицію по радикальній реконструкції Парижа. Планом Вуазен передбачалося будівництво нового ділового центру Парижа на повністю розчищеної території; для цього пропонувалося знести 240 гектарів старої міської забудови. Вісімнадцять однакових хмарочосів-офісів в 50 поверхів кожний розташовувалися за планом вільно, на відстані один від одного. Висотні будівлі доповнювали горизонтальні структури біля їх підніжжя - з функціями всілякого сервісу та обслуговування. Забудовується площа становила при цьому лише 5%, а решту 95% території відводилися під магістралі, парки і пішохідні зони (за супровідною анотації Л. К.) «План Вуазен» широко обговорювалося у французькій пресі і став свого роду сенсацією.

У цьому та інших подібних проектах - це плани для Буенос-Айреса (1930), Антверпена (1932), Ріо-де-Жанейро (1936), «План Обюс» для Алжиру (1931) - Ле Корбюз'є розвивав цілком нові містобудівні концепції. Загальна їх суть в тому, щоб за допомогою нових планувальних методів підвищити комфорт проживання в містах, створити в них зелені зони (концепція «зеленого міста»), сучасну мережу транспортних магістралей - і все це при значному збільшенні висоти будинків і щільності населення. У цих проектах Корбюзье проявив себе як послідовний урбаніст.

У 1924 році на замовлення промисловця Анрі Фрюже в передмісті Пессак під Бордо було зведено за проектом Корбюзье містечко «Сучасні будинки Фруже» (фр. Quartiers Modernes Frugès). Це містечко, що складається з 50-ти дво-триповерхових житлових будинків, був одним з перших дослідів будівництва будинків серіями у Франції. Тут застосовано чотири типи будівлі, різні за конфігурацією і плануванні - стрічкові будинку (тип «аркада»), окремі (тип «хмарочос») і блоковані. У цьому проекті Корбюзье намагався запропонувати різні типи сучасного будинку за доступними цінами - простих форм, нескладного в будівництві, і що володіє при цьому сучасним рівнем комфорту.

У 1927 р. архітектор взяв участь у міжнародному конкурсі проектів будівлі Ліги Націй у Женеві. Запропонований ним проект представляв собою архітектурний комплекс, невисокі протяжні корпуси якого добре вписувалися в ландшафт. По-новому був спроектований зал засідань: він звужувався до трибуни, в тому ж напрямку знижувалася і стеля (таке рішення згодом не раз було використане іншими архітекторами). Проект Ле Корбюзье зібрав найбільшу кількість голосів членів журі. Однак за заявою паризького представника він був оголошений поза конкурсом, тому що «не викреслений китайською тушшю».

Центр Ле Корбюзьє у Цюриху

Вілла Жаннере-Перре в Ла-Шо-де-Фон, побудована архітектором для своїх батьків