4. Суть процесу виховання. Психологічні особливості студентського віку.

Виховання – процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. У широкому розумінні виховання – це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства.

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – 1) Система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. 2) В історичному аспекті гуманізм – прогре­сивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження (ХІV – ХVІ ст.), спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Видат­ними представниками гуманізму були Леонардо да Вінчі, Т. Кампа­нелла, Дж. Бруно, Ф. Петрарка, Т. Мор, Ф. Рабле, Я. А. Ко­менський, М. Коперник та ін. В Україні гуманістичними ідеями були пройняті суспільно-політичні погляди Івана Вишенського, учення социніан (протестантської течії католицизму).

Структура виховного процесу:

Формування умінь і навичок поведінки

Важливе місце у структурі виховання займають почуття. Почуття – це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, що відображає значення цих явищ у зв’язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів.

Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини.

Почуття є передумовою переконань.

Формування переконань – тривалий і складний процес, що потребує зусиль.

Щодо формування умінь і навичок поведінки, то вони, звичайно, формуються в дитинстві, проте і в студентські роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу.

ПЕРЕКОНАННЯ – 1) Метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в ньому позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно корисної діяльності або подолання негативної поведінки. 2) Психічний стан, який характеризується стихійними поглядами, щирою впевненістю у правильності своїх думок, поглядів. П. ґрунтуються на міцних знаннях, які тісно переплітаються з волею, становлять зміст мотивів діяльності, справляють істотний сплив на напрям мислення і дій, внутрішньо зумовлюють лінію поведінки, формують установки людини. П. виростають насамперед на світоглядних знаннях. Відзначаються суб’єктивною готовністю особи до діяльності.

Значення самовиховання для розвитку особистості:

• визначення самовиховання;

• соціальний характер самовиховання;

• принцип опори на позитивні емоції в самовихованні;

• основні методи самовиховання.

Розкриваємо зміст поняття «соціалізація».

Соціалізація здійснюється через:

• виховання, яке є домінуючим, формує свідомість, розвиває особистість;

• пізнання навколишньої дійсності (навчання);

• оволодіння навичками і вміннями працювати в групі;

• культуру та культурні цінності (національні та загальнолюдські).

Розкриваючи поняття «соціальна роль», згадаємо слова В. Шекспіра: «Весь світ – театр, і люди в нім – актори, і кожен не одну зіграє роль».

Соціальна роль – це сукупність уявлень людини про те, як вона та її оточення повинні поводитись у певних обставинах.

Національно-патріотичне виховання доцільно розглянути за такою структурою:

• двозначність терміна «національне виховання»;

• нація і національна ідея;

• дух нації;

• національне виховання і національні цінності;

• патріотизм;

• процес становлення національного самоусвідомлення;

• почуття національного як чинник виховання;

• українське національне виховання і національні меншини.

Почуття національного є чи не найбільшою вартістю людської душі. Таку тезу послідовно відстоював К. Ушинський. На думку К. Ушинського, на виховній системі кожного народу позначається його історія, традиції, характер. І як не можна жити за стандартами інших народів, так і не можна виховувати за чужою педагогічною системою, якою б стрункою та обдуманою вона не видавалась. Кожен народ щодо цього повинен випробувати свої власні сили, бо «в душі людини риса національності корениться глибше за всі інші» (Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К., 1983. – Т. 1. – С. 97).

Щодо ролі почуття національного у міркуваннях К. Ушинського варто виділити дві позиції, які є актуальними для сучасності.

По-перше, почуття національного є вродженим, воно вічне і властиве кожній людині. Воно має глибоке генетичне вкорінення в психіці індивіда і виявляє себе підсвідомо навіть тоді, коли зазнає кровного змішування з чужорідними елементами.

По-друге, зважаючи на стійкість і органічність почуття національного в людині, К. Ушинський рекомендує взяти його за основу виховання, трактуючи як опору, яка не зрадить. «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю, – писав він, – як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню надійний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняте тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань» (Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К., 1983. – Т. 1. – С. 99–100).

Родинне виховання – доцільно розглянути в таких аспектах:

• поняття сімейного виховання;

• двоєдина природа родини;

• деякі традиційні особливості української родини;

• ціннісні засади української родини;

• деградація родинного життя і виховання;

• повернення до традицій;

• актуальні завдання сучасного родинного виховання:

• морально-духовне оздоровлення людини;

• національно-етнічне відродження в родині;

• демократизація родинного життя;

• виховання працьовитості;

• виховання характеру;

• «українська душа» і сімейне виховання.