5. Законодавча база діяльності єсцз.

— ст.3 Конституцій України зазначено, що «людина, її життя, здоров’я і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

— 3 серпня 1998 року постановою № 1198 КМУ затвердив положення про Єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру.

— закон «Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру»;

— закон «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»13.07.2000р.;

— закон «Про аварійно-рятувальні служби» 14.12.1999р.

— закон «Про захист населення від інфекційних хвороб»;

— закон «Про пожежну безпеку»

— закон «Про правові засади цивільного захисту” 24.06.2004 р

Захист населення і територій регулюється 17 законами України і багатьма підзаконними актами.

— Указ президента України: «Вважати, що запобігання виникненню НС техногенного та природного характеру є одним із головних предметів у діяльності Кабінету Міністрів і центральних та місцевих органів виконавчої влади»

6. Органи управління сс цз.

Безпосереднє керівництво діяльністю ЄСЦЗ покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань ЦЗ – Міністерство з питань надзвичайних ситуацій. Керівник цього органу є заступником начальника ЦЗ України. Керівництво територіальними підсистемами ЄСЦЗ здійснюють органи виконавчої влади в АРК, областях, містах Києві та Севастополі. Начальниками територіальних підсистем ЄСЦЗ є Голова Ради міністрів АРК та голови держадміністрацій, а їх заступниками – керівники територіальних органів МНС (головних управлінь МНС). Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту (цим органом є МНС):

— забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту;

— контролює організацію здійснення заходів щодо захисту населення і територій від НС усіма органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями та установами незалежно від форми власності;

— перевіряє наявність і готовність до використання засобів індивідуального та колективного захисту, майна ЦЗ, їх утримання та облік;

— забезпечує нагляд за дотриманням вимог стандартів, нормативів і правил у сфері цивільного захисту;

— з’ясовує причини виникнення НС, невиконання заходів із запобігання цим ситуаціям;

— здійснює нормативне регулювання у сфері цивільного захисту, зокрема з питань техногенної та пожежної безпеки;

— здійснює інші заходи, передбачені законом.

Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснює свої повноваження через територіальні органи відповідно до адміністративно-територіального поділу, до районів включно.

У складі МНС діють:

— урядовий орган державного нагляду у сфері ЦЗ;

— органи оперативного реагування на НС у сфері ЦЗ;

— органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших НС.

7. Державна система моніторингу довкілля.

Державна система моніторингу довкілля (далі — система моніторингу) — це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Це Положення визначає порядок створення та функціонування такої системи в Україні. Система моніторингу є складовою частиною національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн. Система моніторингу — це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям. Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держкомприродресурсів, Держводгоспом, Держкомземом, Держжитлокомунгоспом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб’єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів. Система моніторингу спрямована на: підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля; підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях; підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Система моніторингу ґрунтується на використанні існуючих організаційних структур суб’єктів моніторингу і функціонує на основі єдиного нормативного, організаційного, методологічного і метрологічного забезпечення, об’єднання складових частин та уніфікованих компонентів цієї системи.