Тема 16. Ринок природних ресурсів (землі)

1. Особливості природних ресурсів, землі.

2. Рента як ціна ресурсу земля.

3. Диференційна земельна рента.

1. Під природними ресурсами розуміють невідтворювальні ресурси, кількість яких строго обмежена, і тому на певному ринку в певний час на продаж пропонується стала, незмінна величина цього ресурсу. В широкому розумінні слова, це всяка нерухомість. Крива пропозиції таких ресурсів (у тому числі землі) є кривою повністю нееластичної пропозиції.

Попит на ресурс земля визначається кривою граничного продукту в грошовій формі (MRP).

Попит на землю залежить від:

• попиту на продукцію, вироблену на цій землі;

• продуктивності землі;

• місцезнаходженні від ринку збуту.

При незмінній пропозиції ціна ресурсу земля буде залежати лише від попиту на неї: чим більший попит, тим ціна вище та навпаки.

Власне земля – це ресурс сільськогосподарського призначення. Землі можуть відрізнятися природною родючістю та економічною родючістю. Економічна родючість – це поліпшення характеристик землі, завдяки вкладенню в неї капіталу.

Економічна родючість = природна родючість + вкладення капіталу.

2. В загальному розумінні слова під рентою вважають всякий доход, одержаний власником природного ресурсу (нерухомості).

В вузькому розумінні слова рента – це ціна, що виплачується за користування землею та іншими природними ресурсами, кількість яких строго обмежена.

Як і всяка ціна вона залежить від попиту та пропозиції.

Земля як дар природи не вимагає ніяких витрат на її виробництво, і тому плата у вигляді ренти за її користування вважається несправедливою.

Враховуючи пропозицію ресурсу земля (повністю нееластична) можна підкреслити, що рента не є спонукальним фактором збільшення кількості землі. Тому земельну ренту вважають надлишком, тобто платою, яка не є необхідною, в тому розумінні, що вона не забезпечує наявності землі в економіці.

Ціна землі виступає як капіталізована земельна рента, або дисконтована вартість довічної ренти.

Ціна землі = R/(1+i)+R/(1+i)²+…+R/(1+i)ⁿ=R/і

R – рента, і – ставка процента.

3. Землі різної якості дають різний доход, а отже, ціна або рента будуть різні.

Диференційна рента І – це рента, одержана завдяки різниці в родючості різних ділянок землі та в їх місцезнаходженні від ринків збуту.

Диференційна рента ІІ – це рента, одержана завдяки різниці в рівнях господарювання на однакових по якості ділянках землі.

Абсолютна рента – це рента, яку отримує власник із найгіршої ділянки землі.

Монопольна рента – виникає в наслідок особливих умов (особливе розташування, кліматичні умови) і, звідси, монопольної ціни на продукцію з цієї землі.

Тема 17. Загальна рівновага та зовнішні ефекти в ринковій економіці

1. Часткова та загальна рівновага.

2. Рівновага економіки чистого обміну.

3. Рівновага та ефективність у виробничій сфері.

4. Поза ринкові (зовнішні) ефекти.

5. Суспільні блага та суспільний вибір.

1. Під ринковою рівновагою розуміють такий стан економіки при якому відсутні стимули для зміни цього стану, коли найбільш повно задовольняються цілі споживачів та виробників (споживачі одержують максимальну корисність, виробники – максимальний прибуток).

Економіка знаходиться в стані Парето – ефективності, коли не можна змінити виробництво та споживання таким чином, щоб підвищення добробуту хоча б одного споживача не викликало зниження добробуту іншого.

Рівновага може бути частковою та загальною.

Часткові рівноваги:

1. рівновага попиту та пропозиції;

2. рівновага споживача – споживач одержує максимальну корисність, коли MU_x/P_x=MU_y/P_y;

3. рівновага фірми чистого конкурента – фірма одержує максимальний прибуток, коли MR=P=MC;

4. рівновага фірми чистого монополіста – MR=MC;

5. рівновага фірми на ринку ресурсів – MP_L/P_L=MP_K/P_K; MRP_L/P_L=MRP_K/P_K=1

Загальна рівновага враховує те, що між виробниками і споживачами існують різноманітні прямі та зворотні зв’язки в процесі обміну, виробництва, споживання.

Під загальною рівновагою розуміють балансування системи взаємозв’язаних індивідуальних ринків споживчих благ та ресурсів. Загальна рівновага вивчає яким чином задовольняються потреби всієї сукупності споживачів у благах та виробників у ресурсах.

2. Рівновагою економіки чистого обміну називається стан економіки, за якого встановлюються ціни рівноваги чистого обміну.

Обсяги споживання та обміну, які відповідають цим цінам, називають обсягами рівноваги економіки чистого обміну.

Модель такої рівноваги зручно описується за допомогою діаграми Еджворта.

Хай існує два споживачі, які мають два товари Х і У.

Рівновага буде тоді, коли криві байдужості споживачів дотикаються і мають лише одну спільну точку.

Точка А – точка рівноваги. Точка Б – не є точкою рівноваги.

Через точку рівноваги проходить одна дотична до двох кривих байдужості.

При рівновазі перший споживач споживає (х₁, у₁) товарів, а другий – (х-х₁, у-у₁) товарів.

В точці ефективного розподілу гранична норма заміни першого споживача співпадає з граничною нормою заміни другого і ці норми заміни співпадають із граничною нормою трансформації одного блага іншим. Гранична норма трансформації одного блага в інше (MRT_ху) показує скільки одиниць блага потрібно пожертвувати заради однієї одиниці іншого за ефективного використання ресурсів.

MRS¹_xy=MRS²_xy=MRT_xy

MU¹_x/MU¹_y=P_x/P_y= MU²_x/MU²_y

3. Виробництво ефективне тоді, коли неможливо збільшити виробництво одного блага без зменшення виробництва іншого. В цьому випадку на діаграмі Еджворта криві ізоквант кожного з виробників дотикаються.

Точка А відповідає певній кількості виробленого товару та вказує на розподіл ресурсів між виробниками. При цьому гранична норма технологічної заміни для кожного виробника збігається з відношенням цін цих ресурсів:

MRTS¹_KL= MRTS²_KL=P_K/P_L

Крива ефективності виробництва.

4. Зовнішні ефекти – це ситуація, коли частина вигод або витрат, пов’язаних із виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не є безпосереднім виробником або споживачем продукту. Іншими словами – це наслідки від здійснення ринкової угоди, які “споживаються” третіми особами.

Виділяють негативні та позитивні зовнішні ефекти.

Негативні, коли діяльність однієї сторони спричиняє витрати іншої.

Позитивні полягають в отриманні додаткових вигод від блага особами, що не сплачують за нього.

Фірма, яка породжує негативні ефекти, змушена робити будь-які захисні споруди, заходи по зменшенню цих негативних ефектів. Якщо фірма щось робить із цього, вона відволікає частину ресурсів від виробництва  зменшується виробництво  зменшується прибуток. Це для фірми виступає вартістю зовнішніх ефектів.

Можна визначити оптимальний обсяг зовнішніх ефектів.

MRP – крива граничних витрат на зменшення забруднення;

MRC – крива граничної вигоди від зменшення забруднення.

Оптимальний обсяг забруднення коли MRP= MRС.

Обсяги забруднення можуть бути зменшені адміністративними шляхами:

• квоти на виробництво;

• штрафи на виробництво самих забруднювачів;

• обмеження та заборона викидів у довкілля.

Держава “продає” права на забруднення навколишнього середовища. За ці кошти держава здійснює природоохоронні заходи.

Є випадки, коли чітко визначені права суб’єктів ринкової угоди (особливо права власності) та обсяг шкоди незначний, то проблему можуть вирішити сторони добровільно. Основним чинником є право власності на спільні блага. Такі твердження називають теоремою Коуза.

5. Громадськими благами називають такі блага, споживання яких неможливо обмежити лише для осіб, що платять за них. Ці благо використовуються всіма (національна оборона, протипожежні заходи, державна мова тощо).

Особливості громадських благ:

1. використання іншими особами без додаткових витрат;

2. у разі споживання блага додатковою особою обсяг блага практично не зменшується.

На відміну від громадських благ, приватні блага мають властивості винятковості та суперництва. Властивість винятковості полягає у тому, що продавець вирішує, кому він буде пропонувати благо, а кому ні.

Властивість суперництва у тому, що використання блага однією особою обмежує або виключає його використання іншими особами.

Аналіз громадських благ, як правило, наштовхується на таку важливу проблему, як проблема „зайців”. Вона полягає у тому, що специфіка громадських благ спокушає декого скористатися їх результатом, не оплачуючи їх.

Особи можуть витрачати кошти на суспільні чи приватні блага. На суспільні блага кожний індивід буде витрачати кошти, якщо цінність даного блага для нього буде перевищувати витрати на це благо.

Цінність суспільного неподільного блага – це та кількість приватних благ у грошовому виразі, які індивід повинен споживати, щоб компенсувати відсутність неподільного блага.

Щоб позбутися проблеми „зайців” у процес збирання грошей часто втручається держава. Вона змушує своїх громадян сплачувати податки, за рахунок яких, намагається забезпечити мешканців громадськими благами.