- •Тема 27: ринок і кругообіг ввп, ресурсів і доходів
- •Тема 28: умови реалізації продукції при простому і розширеному відтворенні
- •Тема 29: пропорції суспільного виробництва в процесі відвторення
- •Тема 30: особисті доходи
- •Тема 31: теорії і моделі економічного зростання
- •Тема 32: рівновага національної економіки
- •Тема 33: теорії зайнятості і відтворення себ’єктивного фактора виробництва
- •Тема 34: фактори та показники відтворення робочої сили
- •Тема 35: господарський механізм, його сутність та елементи
- •Тема 36: особливості функціонування фінансової системи
- •Система фінансових відносин в Україні
- •Тема 37: фіскальна політика держави
- •Тема 38: економічна система монополістичного капіталізму
- •Тема 39: фінансово-монополістичний капіталізм
- •Тема 40: соціально-економічні перетворення у країнах на шляху до соціально-орієнтованої змішаної економіки
- •Тема 41: міжнародний поділ праці і спеціалізація
- •Тема 42: міжнародна економічна інтеграція
- •Тема 43: світовий ринок
- •Тема 44: спільне підприємництво та форми науково-технічних зв’язків
- •Тема 45: теорія міжнародної торгівлі і торгова політика
- •Тема 46: міжнародні кредитні відносини
- •Тема 47: основні форми конвертованості валют
- •Тема 48: світогосподарські зв’язки україни
- •Тема 49: проблеми економічного відставання країн, що розвиваються
Тема 39: фінансово-монополістичний капіталізм
Капіталізм вільної конкуренції характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси,використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції.
В економічній теорії є дещо інші визначення сутності капіталізму.
Капіталізм — це «…виробництво для ринку підприємливими індивідами чи об’єднаннями їх з метою отримання прибутку» (Бергер Пітер Л.
Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи. — К.: Вища шк. — 1995. — С. 35).
«Капіталізм вільної конкуренції (laisser faire) характеризується приватною власністю на ресурси та використанням системи ринків і цін для узгодження економічної діяльності й управління нею» (Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ.— М.: Республика, 1992. — Т. 1. — С. 47).
«Капіталістичне господарство є …таке господарство, за якого суспільні відносини привласнення одними членами суспільства додаткового продукту, створеного працею інших членів суспільства, приховуються під речовою товарною маскою створення додаткової вартості капіталом» (Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЭН, 1998. — С. 93).
«Капіталізм — остання експлуататорська формація, яка зародилась у надрах феодалізму…» (Экономическая энциклопедия: Политическая экономия: В 4 т. / Под ред. А. М. Руменцева. — М.: Экономика, 1979. — Т. 2. — С. 103).
Як бачимо, в економічній науці існують протилежні думки щодо сутності капіталістичної економічної формації.
Ознаки капіталізму вільної конкуренції. Проте не існує різних думок щодо таких інститутів капіталізму вільної конкуренції:
1) приватна власність на засоби виробництва;
2) система найманої праці;
3) свобода підприємництва і вибору;
4) ринкова система та вільна конкуренція;
5) важлива роль прибутку;
6) обмежена роль держави.
У капіталістичній системі вільної конкуренції матеріальні виробничі ресурси та значні грошові кошти перебувають у власності приватних осіб, які є капіталістами, та капіталістичних підприємств. Приватна власність дозволяє капіталістам або підприємствам на свій розсуд придбавати, контролювати матеріальні та фінансові ресурси і розпоряджатися ними.
Сутність фінансово-монополістичного капіталу.
Зміни, які відбувалися у сфері виробництва під впливом концентрації і централізації капіталу, сприяли виникненню таких самих процесів і в банківській сфері. Великим корпораціям потрібні були великі кредитори. Почала зростати концентрація банківського капіталу. На рубежі ХІХ—ХХ ст. на зміну звичайним спеціалізованим банкам прийшли великі банківські корпорації.
Концентрація грошового капіталу в банках докорінно змінила їх становище і вплив. Банки одержали можливість у значній, а часто й у вирішальній мірі впливати на спрямованість господарського розвитку промислових та інших корпорацій; вони перетворились у розрахунково-кредитні центри національної економіки. Банківський кредит почав відігравати важливу роль у фінансуванні відтворення і нарощуванні грошового капіталу, необхідного будь-якому капіталістичному підприємству для безперервного відновлення і розширення виробництва.
Водночас із підвищенням ролі банків у економіці виникають нові форми зв’язків між банками і промисловими корпораціями. Крім власне кредиту ці форми зв’язків включають систему участі в капіталі, особисту унію, управління капіталом за довіреністю і т. д. Форми і характер зв’язків банків із промисловістю та іншими галузями розкривають суть фінансового капіталу.
Вирішальне значення має система участі в капіталі — взаємне володіння нефінансовими і банківськими корпораціями частками акціонерного капіталу. Створюється багатоступенева система володіння великими пакетами акцій, яка дозволяє обплутати сіткою фінансової залежності цілі сфери економіки.
Розвиток системи участі веде до прямого зрощування банківських і нефінансових корпорацій — промислових, транспортних, торговельних, будівельних тощо. Іноді відбувається пряме злиття великих промислових корпорацій із кредитними установами.
Система участі в капіталі доповнюється особистою унією банкірів і промисловців, що вже на початку монополістичного капіталізму одержало широке розповсюдження. Її найбільш важливою формою є так звані “перехресні директорати”, коли представники однієї корпорації входять у директорати інших, а ті, у свою чергу мають представників у першій.
Між нефінансовими корпораціями і кредитними організаціями існують стійкі й тривалі ділові зв’язки. Банки та інші кредитні установи надають своїм клієнтам різні позики на пільгових умовах, допомагають корпораціям розпродувати нові випуски цінних паперів.
Яким же чином визначити сутність фінансово-монополістичного капіталу? Р. Гільфердинг, який першим в економічній літературі розробив теорію фінансового капіталу, дав у книзі “Фінансовий капітал” (1910) таке визначення його сутності: “Банківський капітал, тобто капітал у грошовій формі, який таким способом у дійсності перетворений у промисловий капітал, я називаю фінансовим капіталом” (див.: Гильфердинг Р. Финансовый капитал: Исследование новейшей фазы в развитии капитализма: Пер. с нем. — М.: Соцекгиз, 1959. — С. 301).
У радянській літературі було популярним визначення сутності фінансово-монополістичного капіталу, дане В. І. Леніним у праці “Імперіалізм, як вища стадія капіталізму”: “Фінансовий капітал є банківський капітал монополістично-небагатьох найбільших банків, що злилися з капіталом монополістичних союзів промисловців” (див.: Ленин В. И. Соч. — Т. 22. — С. 253). Щодо цитат, то можна сперечатися, проте, суть проблеми зрозуміла.
Отже, фінансово-монополістичний капітал — це банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.
Фінансові групи. Основною формою фінансового капіталу є фінансова група. Вона являє собою об’єднання фінансових і не фінансових монополій на основі системи участі, особистої унії, тривалих фінансових відносин та інших зв’язків.
Фінансові групи в сучасній літературі частіше називають фінансово-промисловими групами (ФПГ). У рамах фінансової групи досягається певна координація економічної діяльності підприємств, що входять до неї, перерозподіл банківського капіталу, уточнення зв’язків тощо. Ця координація досягається, головним чином, через систему особистої унії. У Німеччині перед Першою світовою війною 6 великих берлінських банків мали своїх ставленців на посадах директорів у 344 промислових підприємствах і на посадах членів правління — ще 407, а всього — в 751 товаристві. У 1932 р. до керівних органів трьох основних берлінських банків уходило 70 провідних представників промисловості. Це активний спосіб узгодження і координація економічної діяльності фінансової групи.
Зараз, за різними даними, у США існує близько 20, в Японії і ФРН — по 6, в Італії — 4, у Франції — 9 фінансових груп.
Фінансова олігархія. Панування фінансово-монополістичного капіталу в капіталістичній економіці уособлює фінансова олігархія. Це — капіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також провідні менеджери найбільших корпорацій.
Представники фінансової олігархії є найбагатшими людьми капіталістичної країни. Відповідно, і їхні доходи є найбільш високими у країні і світі. Для фінансової олігархії принципове значення має володіння не тільки величезними грошовими ресурсами, а й великими пакетами акцій провідних корпорацій. Це забезпечує представникам олігархії велику економічну владу, дозволяє через систему участі управляти гігантськими капіталами. Зростає роль у структурі фінансової олігархії провідних менеджерів великих корпорацій, оскільки неухильно зростає їх роль у корпораціях.