Тема 32: рівновага національної економіки

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху значною мірою пояснюється законом спадної граничної продуктивності усіх факторів виробництва. Для того, приміром, щоб земля давала кращі результати з кожного гектара, необхідні докорінні зміни в технічному (технологічному) базисі. Тільки тоді буде мати сенс здійснення нових капіталовкладень. У межах наявної технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої обумовлюється НТП та вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП потребує нагромадження капіталу

Економічний цикл — це часовий проміжок між двома кризами наступної кризи, а отже і циклу.

Рівновага і економічна криза — діалектично взаємопов'язані протилежності, які не існують За своїм змістом поняття «економічна рівновага» є досить простим. Воно відображує такий стан економіки, за якого досягаються стійке врівноваження взаємодіючих структур, що протистоять одна одній, їхнє взаємне збалансування. відокремлено одна від одної.

Умовами формування економічної рівноваги є:

по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів;

по-друге, можливість еластичного використання чинників виробництва і вільне ціноутворення;

по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності;

по-четверте, наявність розвиненої ринкової інфраструктури.

В економічній теорії розрізняють рівновагу обміну, виробництва, розподілу і споживання. В своїй сукупності ці підструктури формують загальну систему економічної рівноваги процесу відтворення, головною умовою формування якого є досягнення збалансованості між матеріально уречевленими ланками виробництва — виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, сферою послуг та інформатики, з одного боку, і вартісними частками одержаного продукту — вартістю використаних у виробничому процесі засобів виробництва, оплати праці та отриманого прибутку — з іншого.

Стан економічної рівноваги не є статичним. Його структурні зв'язки динамічні, вони постійно наповнюються новим змістом, розвиваються. Крім того, ринкова рівновага є завжди відносною, перервною.

Отже, економічний розвиток може бути поданий як циклічний рух від рівноваги, що склалася, до її порушення і далі до формування нової рівноваги на більш високому рівні — рівноваги більш високого порядку.

Економічний цикл є болісною реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій.

Тема 33: теорії зайнятості і відтворення себ’єктивного фактора виробництва

Неокласична теорія зайнятості: гнучкі ціни праці. Розглянемо основні теорії зайнятості за умов ринкової економіки.

Представники неокласичної школи (Д. Гілдер, А. Лаффер) уважають, що регулятором ефективної зайнятості і в сучасних умовах повинен служити тільки ринковий механізм. На їх думку, ціна праці через рівень заробітної плати впливає на попит і пропонування робочої сили, регулює їх співвідношення та необхідну рівновагу між ними. Ціна на робочу силу швидко і гнучко реагує на кон’юнктуру ринку, тобто збільшується чи зменшується залежно від реальної потреби. Якщо внаслідок перевищення пропонування праці над попитом виникає безробіття, то вона впливає на ціни в бік їх зниження до тих пір, поки не буде досягнуто рівноваги на ринку праці на рівні повної зайнятості, за якої безробіття відсутнє.

Так, наприклад, заробітна плата через певні причини зросте з W1 до W2, що приведе до підвищення пропонування праці до L2 (пропонувати робочу силу будуть і ті, хто займається домогосподарством, тощо). Пропонування праці зросте від L1 до L2, що викличе надлишок зайнятих, а фактично, штучно сформує безробіття в країні. Це призведе до зниження ціни праці на ринку з W2 до W1.

повна рівновага на ринку праці досягається в точці Е, де крива пропонування робочої сили S перетинається з кривою попиту на неї D роботодавців. Заробітна плата W1 виступає як рівноважна. За даного рівня заробітної плати в економіці досягається повна зайнятість L1 — попит на працю дорівнює пропонуванню праці.

Аналогічну позицію займають прихильники теорії раціональних сподівань. Ця теорія передбачає, що крива сукупного пропонування праці S вертикальна, а заробітна плата та інші ціни — гнучкіЗниження заробітної плати і цін, якщо таке станеться, не приведе до вимушеної незайнятості робочої сили, через певний час зайнятість швидко відновиться на новому (нижчому) рівні цін.

Так, зниження рівня заробітної плати з W1 до W2 скоро приведе до рівноваги між пропонування робочої сили і попитом на неї у точці b, і повний рівень зайнятості збережеться.

Кейнсіанська теорія зайнятості: негнучкі ціни праці. Протилежну позицію займає кейнсіанська теорія зайнятості. Кейнс звернув увагу на те, що за капіталізму просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Крім того, ціни на продукцію і заробітна плата стійки щодо зниження, тобто негнучкі. Отже, зарплата не очищає ринки робочої сили. Якщо зарплата не змінюється, щоб очищати ринок, то виникає невідповідність між тими, хто бажає знайти роботу, і кількістю вакансій.

Наприклад, роботодавці вирішили знизити ринкову вартість робочої сили (заробітну плату) з W¢ до W, щоб зменшити таким чином витрати виробництва. При цьому вони, керуючись класичною теорією зайнятості, сподіваються, що зайнятість залишиться на попередньому рівні або через короткий проміжок часу відновиться на тому самому рівні.

Загальна теорія зайнятості Кейнса

Кейнсіанство — одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій — Джона Мейнарда Кейнса (1883 — 1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.

Учення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембріджської школи. Економічна криза 1929—1933 pp. різко змінила погляди Кейнса, він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеями фритредерства й висловлює думку про те, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можливості та пішов у непам'ять.

Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення і положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу — Б. Умена, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії — теорію державного регулювання економіки.

На відміну від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визна­чають рівень та темпи зростання національного доходу. Та головним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним. «Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, котра розробила повністю обґрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою» .

Кейнсіанська теорія зайнятості дуже відрізняється від класичного підходу, за яким існує рівноважна ціна для будь-якого виду товару, у тім числі товару робоча сила: якщо починає бракувати або створюється надлишок будь-яких товарів, то достатньо відповідно підвищити або знизити ціни на них, для того щоб знову настала рівновага.

На відміну від неокласиків, Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту». При цьому він не спростовує повністю неокласичної теорії, погоджуючись з тим, що за умов рівноваги, коли всі трудові ресурси залучено у виробництво, заробітна плата визначається «граничною складністю праці». Кейнс не заперечує, що заробітна плата «перебуває у цілком визначеній (оберненій) кореляції з обсягом зайнятості» . Проте обсяг зайнятості Кейнс узалежнює не від руху заробітної плати, а від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явищем винятковим.

Чимало попрацював Кейнс, щоб довести помилковість використання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Стосовно економічних наслідків скорочення заробітної плати Кейнс міркував так: по-перше, попит на працю і рівень зайнятості визначаються реальною, а не номінальною заробітною платою, як учили економісти-класики; по-друге, зниження номінальної заробітної плати завжди супроводжується еквівалентним зниженням реальної, оскільки ціни за умов конкуренції визначаються прямими граничними витратами, котрі в короткостроковому періоді складаються виключно з трудових витрат; по-третє, оскільки реальне споживання є функцією са­мого тільки реального доходу і реальна схильність до споживання у працівників менша за одиницю, вони після зниження заробітної плати витрачатимуть на споживання менше ніж раніше; по-четверте, хоча трудові витрати й ціни знизилися, наступне зниження ставки процента буде нездатним стимулювати інвестиції, відтак зниження заробітної плати призведе тільки до зниження сукупного попиту, а безробіття або збільшиться, або, у ліпшому випадку, залишиться на тому самому рівні. Ось чому, стверджує Кейнс, зменшення заробітної плати, навіть якщо це можна зробити, не здатне зменшити безробіття. Практично така ситуація неможлива, оскільки працівники не будуть жертвувати власною заробітною платою заради працевлаштування якогось невідомого безробітного. «Найрозумніша політика, — пише Кейнс, — полягає, зрештою, у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати»' .