12.3.4. Вибір економічної інтеграції для України

За рівнем економічного розвитку сучасну Європу можна поділити на три економічні зони:

1. Зона ринкової економіки. Охоплює країни Західної Європи. Характерним для неї є відкритий рух капіталу, товарів, послуг, пошук праці, вибір місця проживання. Господарські системи цих країн характеризуються високим рівнем технологій в обробних галузях, великою часткою цих галузей у ВВП, високою продуктивністю, етикою праці, ефективністю капіталовкладень, розвинутою конкуренцією, відповідністю макроекономічних показників, що сприяє зближенню національних економічних систем.

2. Зона першої стадії ринку. До неї входять країни Центральної Європи і Балтії. Тут відносно регламентовано переміщення капіталу, товарів, послуг, пошук праці тощо. Для економічних систем цих країн характерні невисокий рівень технологій обробних галузей, продуктивності, етики праці, ефективності капіталовкладень, конкуренції, готовності до економічної інтеграції.

3. Зона передринкової стадії. Охоплює країни Східної Європи. У ній відносно регламентований, інколи стихійний і нерегульований рух капіталу, фінансів, товарів, послуг, пошук праці тощо. Господарські системи країн цієї зони мають низький рівень обробних галузей у ВВП, а також технологій, продуктивності праці, ефективності капіталовкладень, етики праці, конкуренції та готовності до економічної інтеграції з країнами зони ринкової економіки.

На розвиток інтеграційних процесів у Європі значно вплинули економічні та політичні чинники. Для багатьох країн Західної Європи платформою для зближення є економічні інтереси. Країни Східної Європи перебувають під політичним впливом Росії, яка визначила пріоритет політичного зближення. Країни Центральної Європи, що раніше зазнавали політичного впливу Росії і, отже, були залучені до політичної інтеграції під її егідою, після розпаду так званої світової соціалістичної системи задекларували політичну й економічну інтеграцію з країнами зони ринкової економіки.

Україна перебуває у зоні передринкової стадії, в якій домінує вплив політичної інтеграції з Росією. Отже, вона повинна зробити свій вибір:

Вибір перший: Співдружність Незалежних Держав.

Питання про напрям економічної інтеґрації дискутувалося відразу після відновлення незалежності України, але остаточного рішення не ухвалено.

Прихильники інтеграції з Росією (підписання економічного союзу в межах СНД) у 1993 р. заявляли, що вихід на російський ринок і на ринки держав СНД для України є життєвою необхідністю; що закріпитися на цих взаємопов'язаних ринках для українських виробників означає забезпечити собі однакові з російськими конкурентами стартові умови, зокрема щодо цін на енергоносії та іншу сировину.

Такий підхід містить як позитивні, так і негативні елементи. Позитивним є те, що Україні не треба відмовлятися від економічних зв'язків на рівноправних засадах з будь-якими партнерами, у тому числі й з Росією, а негативним — практично ігнорування власного інтелектуального й економічного потенціалу, поспішність у підписанні економічного договору з Росією і Білоруссю.

Дванадцятирічна практика існування СНД виявила неспроможність досягнення економічного зближення між її учасниками і спільного розв'язання складних соціально-економічних проблем.

Українське керівництво стоїть на позиції пріоритету економічної, а не політичної інтеграції у межах СНД. Упродовж шістнадцяти років Україна здійснювала політику зближення країн СНД через рівноправну економічну співпрацю. Вона поставила питання про створення у межах СНД зони вільної торгівлі як першої фази міжнаціональної економічної інтеграції (з того починали інтеграцію країни ЄС). На початку 2003 р. відбувся саміт країн СНД у Києві, на якому головування у СНД передано Президентові України. Було ухвалено рішення про підготовку проекту угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною, Росією, Білоруссю і Казахстаном, але у вересні 2003 р. підписано Угоду про єдиний економічний простір.

Вибір другий: Європейський Союз. Україна ще на початку 1993 р. розпочала офіційні переговори з країнами Заходу про залучення до процесу європейської інтеґрації.

Про зацікавленість розвинутих країн у співпраці з Україною в економічній галузі свідчать переговори із США, Німеччиною, Великобританією та іншими країнами. Україна заявила, що вона дотримується чотирьох основних принципів реформування економіки: макроекономічна стабілізація; лібералізація; соціальний захист населення; здійснення структурних змін, у тому числі змін форм власності.

Американська сторона, зокрема, підтвердила свою готовність підтримати конкретні кроки економічної реформи в Україні, ініціювати підтримку і з боку країн "Великої сімки", МВФ, Світового банку, ЄБРР. Однак було наголошено, що інтенсивність цього процесу залежить від поступу реформ. У 1994 р. країни "Великої сімки" виділили для здійснення економічних реформ і стабілізації економіки України 4 млрд. дол. США. Фінансова підтримка України розвинутими країнами можлива була лише за виконання нею певних умов: ліквідації ядерної зброї; приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї; підвищення темпів здійснення економічних реформ; дотримання прав людини та ін.

Україна здійснює заходи, спрямовані на зближення з Європейським Союзом. У квітні 2003 р. її офіційно запросили на саміт країн ЄС, що відбувся в Афінах, на якому було підписано угоди про членство в ЄС з травня 2004 р. ще з десятьма країнами: Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Литвою, Латвією, Естонією, Кіпром і Мальтою, а трохи пізніше з Болгарією та Румунією. Усі вони стали членами Європейського Союзу.