2. Суть та мотиви самоосвіти

Людина за своєю природою є самоорганізуючою системою, здатною до самоуправління (самокерування) своїм навчанням, вихованням, роз­витком, поведінкою. Як наслідок —хоч би де, хоч би у кого й хоч би чого людина навчалася, вона завжди навчається сама, активно і самостійно накреслює свою мету, сама вибирає шляхи, способи й засоби її реалі­зації, сама організовує, регулює і контролює її виконання. Студента мож­на лише незначною мірою вважати об'єктом навчання і виховання. Фактично ж він завжди постає як суб'єкт (активний учасник) свого на­вчання, виховання і розвитку. Викладач, педагог може лише допомогти в процесі самоосвіти, скерувати її. Звичайно, дуже добре, якщо на нашо­му шляху зустрічаються тільки талановиті педагоги. Але, якими б тала­новитими вони не були, якщо ми самі не докладемо власних зусиль, то їх праця не принесе бажаних результатів. Ніякий вчитель не зможе на­вчити того, хто не хоче навчатися, хто ставиться до справи навчання не­серйозно. Тому і у добрих викладачів трапляються погані учні, а у пога­них — навпаки. Все залежатиме від того, яку установку дамо ми самі собі. Не дарма ж кажуть, що навчити можна лише того, хто хоче навчатися.

Але як навчитися вчитись? Це питання має свою історію, яка близь­ка до історії самої педагогічної думки. Про те, як навчити людину са­мостійно оволодівати таємницями навколишнього світу, напружено ду­мали на всіх етапах розвитку цивілізації. Це й зрозуміло: вміти вчи­тись — означає мати здатність перетворювати світ, робити його доско­налішим, краще жити.

Освіту ми здобуваємо переважно в системі різних навчальних зак­ладів. Власне, сама освіта — це процес і результат засвоєння система­тизованих знань, умінь і навичок. І важливу роль у цьому відіграє са­моосвіта.

Самоосвіта починається не з вивчення абетки чи таблиці множення, .і і самоусвідомлення, тобто з розуміння самого себе, своїх сил, вчинків, прагнень, розумових, моральних і фізичних якостей, здібностей та можливостей їх розвитку. Людина, визначивши ким вона є, чого хоче і що може, відповідно визначає свій життєвий статус.

Суть самоосвіти полягає в свідомій самоорганізації процесу засвоєння знань, набуття необхідних навичок. Вона сприяє розвитку і вдо­сконаленню якостей, здібностей та вмінь особистості методами самовиховання, самонавчання і саморозвитку. Важливо відзначити, що всі її три компоненти тісно пов'язані між собою. Справді, навіть добре знаючи способи і методи самонавчання, прийоми роботи з книгою, немож­ливо добитися ніяких результатів, якщо у людини немає достатньої сили полі, щоб відірватися від телевізора або пустопорожньої балаканини з друзями й почати працювати з навчальною книжкою. Отже, необхідно тинятися самовихованням. Або, працюючи з підручником чи науковою збіркою, людина ніяк не може зосередитися на прочитаному й запам'ятати потрібну інформацію. Тут уже допоможуть прийоми саморозвит­ку, зокрема, розвитку пам'яті, уваги тощо.

Ефективність самоосвіти залежить від цілої низки умов, головною се­ред яких є стійка мотивація, тобто система мотивів, що визначає конкретні форми діяльності й поведінки людини. В психології мотив — це спону­кальна причина дій і вчинків людини, внутрішні стимули до дії, завжди пов'язані з певною метою, оскільки вони спрямовані на її досягнення.

Мотиви, які керують нашою пізнавальною діяльністю, досить різ­номанітні. За своїми якісними особливостями, за відношенням до мети мотиви можна розділити на три основні групи:

• перша група — мотиви, засадовими стосовно яких є лежать ши­рокі суспільні цілі, які ведуть до розуміння суспільної значущості власної діяльності, мотиви обо­в'язку;

• друга група — мотиви, які базують­ся на прагненні власного успіху, на перший план тут висуваються особистісний зміст і значення. Засадовими стосовно мотивів власного успіху можуть бути як бажання отримати похвалу від певної особи, так і бажання ствердитися в почутті власної переваги над іншими, втішити своє честолюбство або відчути радість успіху від завершення справи;

• третя група — мотиви, які випливають з пізнавальної потреби, з праг­нення людини до нового та невідомого. Головним джерелом пізнаваль­них мотивів є сам процес навчання як різновид діяльності людини. Проте не можна думати, що пізнавальні мотиви діють поза зв'язком з мотивами обов'язку та особистого успіху. Всі вони між собою досить тісно взаємопов'язані, але на певному етапі діяльності якась одна гру­па стає провідною, підпорядковує собі інші.

Розглядаючи самовиховання, самонавчання та саморозвиток, слід зазначити, що вони тісно по­в'язані між собою і жоден з цих компонентів не є головним. Вони знаходяться немов­би в кутах рівнобічного трикутника: який з них буде на вершині, залежа­тиме від тієї точки зору, з якої ми будемо розглядати цей трикутник. Самовиховання неможливе без самонавчання й самороз­витку, оскільки не можна виховувати якусь певну рису характеру, не роз­виваючи при цьому цілком конкретні особистісні якості й не вивчаючи ме­тодики їх розвитку. Для саморозвитку треба знати методи розвитку пев­них якостей, а також докладати певні вольові зусилля.