3. Соціальна орієнтація технологічного розвитку

Забезпечення інтенсивного типу відтворення з відповідним використанням найсучасніших технологій, притаманного традиційному індустріальному суспільству, а також залучення можливостей розвитку постіндустріального інтенсивного відтворення в перехідній економіці України постають її головними завданнями, здійснення котрих покликана забезпечити соціалізація економічного життя, яка розкріпачує пригнічений тоталітарно-бюрок­ратичними гальмами творчий потенціал людини і здатна до зміни системи економічних взаємин у сферах науки, виробництва, освіти, культури. Конкретними механізмами вирішення цього зав­дання можуть бути:

1. відповідні інституційні перетворення і соціальна підтримка розвитку та використання творчого потенціалу кожного працівника;

2. стимулювання науково-технічного та гуманітарного поступу державними засобами, забезпеченням суспільної та приватної підтримки різних форм інноваційної діяльності;

3. забезпечення свободи створення різного роду колективів, творчих союзів, партнерства в науці, педагогічній та соціальних сферах, надання пільг піонерним формам такої діяльності для найповнішого використання творчого потенціалу людини та НТП;

4. створення системи освіти для формування творчої особистості, здатної до швидкої перекваліфікації, наділеної широкими різнобічними знаннями та високим потенціалом інноваційної діяльності;

5. створення системи таких взаємин у суспільстві, колективі, котрі забезпечують вивільнення інноваційного потенціалу всіх працівників: ідеться про партисипативне управління, створення сімейних фірм, запровадження «людських стосунків», це, власне, той досвід, який частково запроваджувався у формі соціалістичного змагання, що переважно, було бюрократичним механізмом централізованого спонукання працівників. Такі форми сприяють запровадженню й удосконаленню методів організації праці, виробничого процесу всього економічного механізму;

6. запровадження методів самоуправління колективами для вирішення завдань стимулювання інновацій кожного працівника;

7. підтримка підприємницької діяльності як засобу демократичної організації управління технологічним процесом;

8. вироблення і запровадження системи пільг науково-техно­логічним, економічним і соціальним новаторам (особам і колективам, фірмам, суспільним об’єднанням, державним структурам, приватному колективному й державному бізнесу) для запровадження досягнень поступу;

9. формування цільових програм структурної перебудови економіки та засобів здійснення науково-технологічного й гуманітар­ного поступу.

Вирішення цих завдань у наших умовах передбачає необхідність зламу механізмів гальмування науково-технологічного розвитку корпоративно-бюрократичною системою перехідної економіки (зі збереженням досягнутого раніше науково-технологіч­ного потенціалу) завдяки здійсненню демократичної реформи власності, подоланню монополізму й розвитку асоційованих, а не корпоративних, форм потужних виробництв і підтримці асоційованих форм дрібного підприємництва, руху до демократичного регулювання ринку й соціального забезпечення громадян. Соціаль­на орієнтація НТП передбачає націленість науково-технологіч­ної системи на вирішення глобальних завдань соціального розвит­ку: підвищення якості життя, управління людськими ресурсами, інформатизація суспільства, конкурентоспроможність, забезпечення сталого розвитку економіки, вирішення проблем енергозабезпечення, охорона довкілля. Очікується, що держава в найближчі десятиріччя, як і раніше, відіграватиме важливу роль щодо стимулювання, регулювання та координації НТП та ще більше сконцентрує свої зусилля на формуванні національних інноваційних систем включно з каналами західноєвропейської науково-технологічної співпраці.

Нині інтелектуальні зусилля світової науки спрямовані на вдосконалення інформаційних технологій, біології, найновіших методів біоінженерії, досліджень генома людини (включно з генною терапією) та засобів боротьби із найпоширенішими хворобами — особливо за сферами трансплантології та імунології. Людство прагне засобами біології повернутися до своїх основ, подовжити активну життєдіяльність та максимально вдосконалити якість існування, на підтримку якого і спрямовані інформаційні технології. Очікується, що подальша глобалізація НТП і по­в’язані з ним зміни суспільних потреб приведуть до створення й широкого запровадження у найближчі 40—50 років значно досконаліших інформаційних технологій, із використанням яких розпочнеться перехід до нового технологічного укладу, який, за оцінками експертів, ґрунтуватиметься на неречових (польових) технологіях та засобах передавання інформації за допомогою квантових комп’ютерів.

Таким чином, інформація стане найціннішим ресурсом ноосфери — перспективою людства й переходом до інформаційного суспільства, в якому більшість громадян працюватиме у сфері інформаційного, а не матеріального виробництва, у результаті чого питома вага інформаційних продуктів і послуг у загальній структурі валового продукту зросте небачено. Зростатиме й соціальне значення цих проблем у зв’язку з необхідністю досягнення необхідного рівня зрілості економіки і всієї соціальної практики для перебудови інформаційної структури суспільства, оскільки нині навіть економічно найрозвинутіші країни ще далекі від такого рівня інформаційного забезпечення. Соціалізація економіки, орієнтація на розвиток людини постають як процеси постійного пошуку й удосконалення засобів її реалізації на шляхах НТП. Тут діє загальне правило: чим вищий економічний потенціал суспільства, тим більше можливостей в індивідуума розкрити свій творчий потенціал, долучитися до зростання економічної сфери, суспільного добробуту.

Для технологічно відсталих виробництв повинна застосовуватися політика згортання з одночасним перенавчанням і перекваліфікацією працівників. У цьому сенсі освіта і культура постають технологічними факторами економіки. Іншим шляхом підтягування технологічно відсталої частини економіки є модернізація та якісні зміни технологій у таких відсталих галузях, як будів- ництво, сільське господарство, переробна, харчова, легка промисловість, переважаючими технологічними укладами яких залишаються ранній індустріальний і доіндустріальний, а для цього теж необхідний випереджальний розвиток гнучких технологій та налагодження виробництва обладнання для забезпечення відповідних галузей. Зростання в таких галузях може активізувати розвиток інших сфер донині диспропорційної структури економіки. Для забезпечення руху сучасної економіки України до постіндуст­ріального, постринкового суспільства, орієнтованого на всебічний розвиток людини, повинна бути здійснена перебудова її галузевої структури з пріоритетом: 1) соціокультурних сфер, що забезпечують безпосереднє відтворення людини; 2) розвитку сфер, що забезпечують технологічні умови такого відтворення: наукомістка обробна промисловість, високі технології; 3) розвитку інфраструктури та інформаційних технологій. Це передбачає не тільки якісні зміни технологій важкої промисловості, машинобудування, легкої та харчової промисловості, сільського господарства, а й відносне скорочення кількості зайнятих у них.

Проте здійснення всіх цих заходів здатне породити низку інших проблем, якщо не враховувати такий важливий складник суспільного багатства, як здатність людини, суб’єкта економічних взаємин, до соціальної творчості — створення нових форм економічної поведінки та життєдіяльності. Сьогодні нездатність біль­шої частини населення ефективно брати участь у процесах розбудови й використання ринкових інститутів, залучатися до системи ринкових взаємин постає гальмом розвитку ринку, а низький рівень здатності брати участь у самоуправлінні й формуванні організацій для захисту своїх прав (працівника, споживача, мешканця) гальмує сучасні постринкові, соціалізовані форми економічного життя. Власне, ці параметри й визначили розвиток сучасного українського суспільства в напрямі номенклатурного капіталізму.

Загалом соціальну творчість людини необхідно означити як значно ширше поняття, що залучає більш вузьке — підприємниць­ку діяльність, тобто йдеться про те, що інноваційні здібності громадянина, колективу повинні бути спрямовані на цінності сучасного ринку, збільшення грошового багатства, досягнення макроекономічної рівноваги тощо. Інша річ, що насправді триває відтворення корпоративно-номенклатурної влади, яка супроводжується розпадом тоталітарної форми поєднання виробників зі споживачами, працівників із засобами виробництва, продовжуючи відтворення стосунків відчуження працівника від засобів виробництва, властивих попередній економічній моделі, і цей процес посилюється створенням відповідних інституційно-правових форм. Однією із закономірностей формування нинішньої форми корпоративно-номенклатурного капіталізму є підпорядкування інтересів особистості інтересам структури та асоціальний тип відтворення для самозбереження корпоративно-номенклатурної системи, що до того ж має тенденцію до монополізації ринку. Соціальні завдання така система розглядає як елемент, що забезпечує її стабільність. Звичайно, номенклатурний капіталізм активно придушує механізми боротьби працівників за розв’язання своїх соціальних проблем і здійснення соціальних прав.

Унаслідок усіх цих процесів невідворотно відбувається відторг­нення економікою сучасних постіндустріальних технологій та культурного розвитку, що ґрунтуються на можливостях вільного вибору особистості в соціально орієнтованому виробництві. Разом із тим, корпоративно-номенклатурним тенденціям протистоять тенденції соціалізації, що породжуються інтересами найманих працівників, які мають певний досвід соціальної творчості в минулому — саме така соціальна творчість становить загрозу руйнування номенклатурного капіталізму та подолання відчуження працівників від засобів виробництва.