§ 3. Справедливість як основна правова цінність

Слово "справедливість" походить від слова "право" (правий, правда), (латинською мовою justitia — справедли¬вість, від jus — право). Від своїх джерел, від Веді Упані¬шад, від Гесіода і Гомера справедливість трактувалася як "сущий світоустрій", духовна основа історії. Зазначимо, що в даному разі справедливість тлумачилася як деяка матриця природних процесів і людських здійснень. У по¬нятті справедливості, взятої в її світоглядному відношенні, немов би міститься питання: чи можуть світ і суспільство бути створені, чи можлива в них належна пропорція, до¬мірність і впорядкованість? Справедливість в очах давніх виступала як міра, закон і принцип. Богиня Діке була уособленням права, правди і справедливості.

Протилежністю справедливості виступає несправедли¬вість, руйнування порядку, деструкція існуючого. Коли ж справедливість виражає досягнуту для даного історичного періоду гармонійність, оптимальність людських відносин, свідомість її не фіксує. І в цьому плані вона співзвучна свободі. І справедливість, і свобода, коли вони наявні, стають як повітря — без них неможливо гідно жити.

Право є міра реалізації свободи І в той же час норма політичної справедливості. Іншими словами, право є нор¬мативно закріплена справедливість. Право грунтується на ідеї справедливості. На думку Гегеля, право не є добро без блага. Справедливо те, що виражає право, відповідає пра¬ву і випливає з духу права.

З часів Арістотеля виділяють два види справедливості — розподільну і справедливість, що врівноважує. Розпо¬дільна справедливість як принцип означає надання частини загальних благ за гідністю, відповідно до пропор¬ційного внеску того чи іншого члена суспільства. Тут можливе як рівне, так і нерівне наділення відповідними благами (владою, почестями, грошима). Критерієм спра¬ведливості, що врівноважує, є арифметична рівність. Сфе¬ра застосування цього принципу — область цивільно-пра¬вових угод, відшкодування збитку, покарання тощо. За принципом справедливості, не всім те саме, а кожному своє (за гідністю), тому що для нерівних рівне стало б нерівним.

Співіснування людей на грунті взаємного визнання прав і свобод являє собою такий порядок їх співіснування, який може бути названий справедливим, або "справедливістю". Саме справедливість виступає основою ідеї права, виражає його сутність, а особливий акт визнання визначає як справедливість, так і феномен права у цілому.

Справедливість є мірою відносно значущості цінно¬стей, мірою їх рівноваги і субординації. Справедливість виступає особливим механізмом, що підтримує міру рівноваги правових цінностей і водночас є визначальним мо¬ментом домінування при конфліктному зіткненні цих цін¬ностей.

Сучасна епоха з її процесами глобалізації особливо вимагає міжкультурного діалогу з обгрунтування справед¬ливості і, отже, розробки принципів універсальної спра¬ведливості. У зміст універсальної справедливості включа¬ються: а) вимога рівності ("діяти однаково в однакових умовах"), що формулюється як вимога неупередженості і заборона сваволі; б) ідея взаємозв'язку вчиненого і розплати за це, що знайшло втілення у "золотому правилі"; в) вимога рівноваги між втратою і придбанням ("справед¬ливого обміну"), що має сенс не тільки для господарської діяльності.

Універсальну справедливість характеризує насамперед визнання таких правових цінностей, як життя, власність, добре ім'я (честь), що втілюються у визнанні прав людини, зокрема, її права на свободу, які можна знайти вже в дав¬ньому карному праві.

Загальний принцип, який можна виявити, аналізуючи різні втілення ідеї справедливості, полягає в тому, що сто¬совно один одного люди мають право на відносний стан рівності чи нерівності, відповідно до якого розподіляються труднощі чи блага. Призначенням справедливості тради¬ційно вважається підтримка і відтворення рівноваги чи рів¬ної міри. Вона застосовується як для критичної оцінки по¬ведінки людини з позиції відповідних правил, так і для критики самих цих правил та їх застосування.

Два аспекти справедливості (змістовний і формальний) відображають дві сторони проблеми справедливості у пра¬ві, що стосуються критерію оцінки справедливості чи несправедливості закону, з одного боку, і його застосування в конкретних справах — з іншого. Але незалежно від того, схвалюємо ми чи ні змістовну концепцію справедливості, на якій базується закон, ми можемо і повинні розглядати правову систему з погляду формальної справедливості. Суть формальної справедливості полягає в послідовному (тобто безсторонньому, об'єктивному) застосуванні пра¬вил. І саме на ній як безумовних мінімальних вимогах мо¬ралі стосовно права робить акцент правовий позитивізм.

Загальним і безумовним моментом усіх сучасних кон¬цепцій справедливості є ідея прав людини, тобто визнання однакового поводження з людьми і відмова від привілеїв та імунітету, пов'язаних з національними та релігійними ознаками.

Відповідно до двох вимірів соціального буття — персо¬нального та інституціонального — існують і два поняття справедливості: а) справедливість як характерна риса особистості, що належить до чотирьох головних ознак лю¬дини поряд з розважливістю, мужністю і розумом (мудріс¬тю); б) справедливість, що стосується соціальних інститутів (родина, господарство, школа), а також політична справедливість, що стосується права, держави і політики, їх можна також позначити як "суб'єктивну" і "об'єктивну" справедливість.

Без справедливості як якості особистості, без відповід¬них ціннісних орієнтацій не може функціонувати і спра¬ведлива правова система. Так само для підтримки цих цін¬нісних орієнтацій на справедливість правові інститути повинні бути відповідним чином організовані.

Якому ж із цих компонентів справедливості варто на¬дати пріоритет в умовах сучасних трансформацій? При недостатній розвиненості як відповідних установок осо¬бистості, так і недостатньої втіленості принципів справед¬ливості в даних інститутах, лише одночасна увага до обох компонентів здатна принести успіх. У той же час існує і пріоритетний момент, що полягає у виробленні відповід¬них критеріїв справедливості та їх обгрунтуванні, тобто розробці теорії справедливості.

Якщо розуміти справедливість як вищий принцип люд¬ського життя й основу здійснення людської суспільної сутності, то особливої уваги заслуговують три елементи значення поняття "справедливість", що їх виділив О. Гьоффе: а) справедливість має природу морального обов'язку; б) найближче вона стоїть до обов'язків, що визнаються добровільно і варті більшого, ніж простий примус; в) її мі¬ра полягає у дистрибутивній користі — справедливим є корисне кожній людині.

Залежно від прийняття чи неприйняття цих елементів справедливості існують теорії, що скептично ставляться до ідеї справедливості, і теорії, що поділяють цю ідею. Сучас¬ні теорії справедливості належать до типу договірних тео¬рій. Вони орієнтуються на теорію І. Канта1.

Основними шляхами обгрунтування критерію справед¬ливості є уявлення про природу людини і про основну по¬літичну мету та ідеал суспільства.

Саме образ людини багато в чому визначає вибір кон¬цепції справедливості. Сучасні концепції справедливості містять у собі образ людини як істоти, одночасно здатної до самовдосконалення, тобто гідної, так і істоти автоном¬ної, тобто розумної і здатної до самообмеження. Тому найбільш придатним буде такий принцип справедливості, який забезпечить найкращі умови для самореалізації й автономії особистості, міру співвідношення свободи і рівності.

Інституційний захист людини як суб'єкта грунтується на визнанні людської гідності й забороняє приниження гідності як невід'ємного права людини.

Висновки:

1. Поняття цінності розкриває внутрішній, духовний аспект ставлення людини до природи, до інших лю¬дей, до самої себе і до Бога. Цінності являють собою ряд "ідеальних об'єктів", між якими спостерігається деякий порядок.

2. Похідними для розуміння права як цінності, є розу¬міння його як форми здійснення свободи, як загаль¬ної міри свободи індивідів. Вільні індивіди — суть і зміаг права.

3. Найбільш значущим вираженням права є визнання автономії кожного члена суспільства, його незалеж¬ності. Основна правова цінність — справедливість, що може розумітися як прагнення діяти відповідно до прав і обов'язків, відплачуючи кожному своє і забезпечуючи умови для реалізації здібностей кожного.

Контрольні запитання:

1. Що означає термін "цінність"?

2. Яке співвідношення понять цінність і оцінка?

3. Дайте визначення таких понять, як ціль, ціннісна орієнтація, оцінка, норма.

4. Яке місце займають цінності в структурі людської діяльності?

5. У чому відмінність індивідуальних і суспільних цін¬ностей? Які цінності є правовими і чому?

6. Назвіть вищі цінності людини і дайте їхню коротку характеристику.

7. Який зміст ви вкладаєте в поняття правовий ідеал і яку роль він відіграє в правовому житті?

8. Що таке воля і для чого вона існує? Що з нею ро¬бити?

9. Що являє собою рівність? Як співвідносяться воля і рівність?

10. Яке місце займає справедливість у системі вищих цінностей? Як співвідносяться справедливість і пра¬во?

11. Який існує зв'язок, співвідношення між волею, рів¬ністю і справедливістю?

12. Який існує зв'язок між справедливістю і поняттям суспільного ідеалу?