5. Держави епохи абсолютної монархії,

що стала перехідною формою від середньовічної феодальної монархії до держави модерної.

Особливості правової системи середньовіччя

Специфікою правовою системи середньовіччя був її дуалізм, співіснування кількох правових систем, що діяли паралельно: головні це звичаєве та публічне. Це було характерним на кожному етапі розвитку середньовічної держави.

Варварські королівства - тут діяло звичаєве право варварських племен, що заселили територію Європи, а також елементи римського права. Етнічні міграції, змішання населення в варварських королівствах спричинили встановлення принципу персонального права - кожен судився по закону племені до якого він належав. Це породжувало конфлікти, бо за одне і те правопорушення могло бути різне покарання (так, злочини проти жінки у варварів карались жорстоко. тоді як у римлян часто це визнавалось незначним порушенням). Тому, характерною на цьому етапі була ініціатива королівської влади: 1. вона стає посередником, арбітром в міжетнічних конфліктах і судових розборах; 2. ініціатором запису звичаєвого права та перших власних законів. У всіх варварських королівствах: варварські правди (Салічна правда, Вестготська правда, Англо-саксонські правди тощо). Головне завдання варварських правд: а) закріплення принципу приватної власності, в тому числі й на землю; б) закріплення соціального статусу і привілей нової знаті варварських королівств ( як правило військової). Відбувався процес синтезу римського і варварського права, але для Європи ці процеси мали спільне: вони закріпляли розвиток приватної власності та індивідуальних прав особистості.

Ранньофеодальна держава - тут спостерігається співіснування законів варварських правд, які пройшли через кілька редакцій, тобто доповнень і представляли вже синтез більш-менш уніфікованого право, характерного для класового суспільства (Салічна правда у Франкському королівстві діяла і в ІХ ст. в 6-7 редакціях, Руська правда в ХІІ ст. мала 4 редакцію). Процес уніфікації проходив також через розвиток королівського законодавства, що пов’язане було з формування феодальних відносин (бенефіціїв, імунітетів, вотчини тощо) - королівські капітулярії Карла Великого (з 768 р. 9 капітуляріїв, 800-814 рр. – 47 капітуляріїв) тощо. Формується і утверджується канонічне право, під дію якого підпадало духовенство у всіх країнах.

Епоха феодальної роздробленості - це був час, коли співіснування кількох правових систем знайде свій прояв у дії королівського права, церковно-канонічного, а на територіях середньовічних провінцій формується земельне феодальне звичаєве право (у Франції назву “кутюми”), яке регулювало проблеми земельної власності, володіння, держання, передачу її в спадок, феодальну ренту, відносини феодалів та селян).

За станово-представницької монархії починається процес уніфікації права через законотворчу діяльність станових органів та королівської влади, які доповнювали один одного, королівські закони через підтримку представницьких органів (штатів, парламенту, зборів) ставали загальнодержавними. Також відбувається рецепція римського права - в містах для потреб торгово-промислової діяльності, а з ХІУ ст. - для потреб зміцнення королівської влади. Римське право епохи Юстиніана стає зразком для правового процесу в Європі.

Завершення процесу створення єдиного права відбувається в ході формування абсолютної монархії. Відбувається уніфікація права (у Франції на початку ХУІ ст. об’єднуються кутюми, в Англії - встановлюється єдине так зване “загальне право”, Соборні уложення в Росії, Литовські статути тощо), та його кодифікація. Це перехід до публічного права.