12. Проблеми функціонування ринкової системи в Україні.

На початку ХХІ століття відбувається активізація трансформаційних процесів, посилюється динамізм суспільного розвитку. Світова економіка вступає в нове тисячоліття, вибираючи вектор свого руху серед багатьох складних, суперечливих і деколи різноспрямованих змін, які відображаються на розвитку фінансової системи як, найдинамічнішій і складній складовій ринкової економіки. Фінансова система – один із основних елементів держави, який є показником розвитку, функціонування та ефективності державної політики [2,19].

Значний вклад у розвиток фундаментальних теоретичних та методологічних основ сучасної фінансової науки, внесли такі вчені як В.Л. Андрущенко, І.В. Бураковський, Д.В. Полозенко, О.Д. Василик, А.І. Даниленко, О.П. Кириленко, А.В. Череп, В.М. Федосов, О. Луніна та багато інших, які наслідували давню традицію викладання фінансової думки, започатковану М.М. Алексеєнком, М.X. Бунге, І. І. Янжулом та іншими.

Метою роботи є визначення сутності фінансової системи, характеристика проблем функціонування фінансової системи в Україні та можливих шляхів їх подолання.На сучасному етапі ця тема є досить актуальною, адже саме фінансова система сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання й покращення добробуту населення.В Україні на шляху до ринкового типу фінансової системи накопичилося багато проблем, а саме: відсутність системного підходу до реструктуризації, ефективності функціонування фінансової системи, надто повільний темп реформ, нечітка визначеність з конкретним напрямом реформ. У зв’язку з кризовими явищами, у фінансовій сфері знову пожвавилися дискусії з приводу переважного характеру валютного курсу, коливання якого негативно впливають на іноземних інвесторів. Щоб запобігти краху національної валюти, держави вимушені підвищувати ставку відсотка, що, як правило, призводить до потрясінь на фондовому ринку, оскільки курси акцій і облігацій різко падають. Зміна ставки відсотка у бік підвищення негативно впливає на обсяги інвестицій [4, 29].

Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутними для української фінансової системи. Про це свідчить сучасний етап міжнародної економічної інтеграції, перш за все європейської, включаючи уніфікацію фінансових систем і валютну інтеграцію.

Початковим моментом і рушійною силою глобалізації виступає міжнародна діяльність транснаціональних корпорацій. Інвестиційна активність останніх веде до фінансової глобалізації, яка далі закріплюється на міждержавному рівні [3, 31].

Фінансова система повинна бути гнучка, динамічна, саморегульована. Держава повинна знайти оптимальний підхід до реструктуризації, керувати розвитком і забезпечувати стабільність всієї системи. Нині ситуація ускладнюється різким зростанням цін на товари і послуги, видачею заборгованості населенню, що стало причиною чергової інфляції.

Високе зростання цін — феномен, що властивий багатьом країнам у період економічних і політичних ускладнень. Негативним явищем є відсутність чіткої політики вищих органів влади, складна політична ситуація, зміна керуючих та посадових осіб. Тому сьогодні одним із найболючіших питань є пошук шляхів збалансування фінансової системи.

На розвиток фінансової системи впливає також чимало факторів, які потрібно вирішувати, щоб не допустити застою і кризових явищ. По-перше, налагодити функціонування грошової, кредитної, банківської систем. По-друге, всі сфери фінансів і їх ланок, діяльність органів та інститутів, які функціонують в сфері фінансів необхідно вдосконалити. Стратегія і тактика реформування фінансів має полягати у поступовій реструктуризації, яка передбачатиме подальшу трансформацію [1, 8].

Слід звернути увагу на проблеми економічного розвитку та зростання, розробці законодавчо-нормативної бази. Єдиним способом збалансування фінансової системи є застосування системи міжбюджетних розрахунків.

Першочерговими завданнями розвитку фінансової системи в Україні є:

-         створити групу потужних банків;

-         зменшити податковий тиск;

-         упорядкувати фінансові потоки;

-         розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи, ефективну реорганізацію підприємств.

На це повинні бути спрямовані всі зусилля органів законодавчої та виконавчої влади.

Але, незважаючи на всі ці проблемні питання, фінансова система ринкової економіки досягла в кінці ХХ століття надзвичайно високого рівня свого розвитку як в національному, так і в світовому масштабах. Про це свідчать:

-   високий ступінь концентрації фінансових ресурсів як на макроекономічному рівні (бюджетні системи країн з розвиненою ринковою економікою і міжнародних фінансових організацій), так і на мікроекономічному рівні (фінанси найбільших корпорацій і банків);

-    високий ступінь мобільності і взаємозв’язку фінансових ринків на базі новітніх інформаційних технологій, що знаменують перехід всієї економічної системи, у тому числі фінансової, до нової, постіндустріальної стадії свого розвитку;

-  різноманіття фінансових інструментів макро- і мікроекономічної фінансової політик і високий ступінь їх динамізму;

-               яскраво виражені тенденції до глобалізації світової фінансової системи на базі її багатополярності і спроби, що їм протистоять переходу до багатополярності на основі міждержавної економічної інтеграції, включаючи її фінансову і валютну складову і т.д [4, 28].

Отже, на сьогодні в Україні у реальній економіці державний і приватний сектори мають однакову питому вагу, тому виникає необхідність проведення бюджетної реформи. Заходи бюджетної реформи повинні спрямовуватись на використання бюджетних інструментів для скорочення системи субсидій і стимулювання інвестицій, а також на раціоналізацію бюджетного режиму щодо міжнародної торгівлі та змін у політиці обмінного курсу. Для підвищення дієвості прогресивних змін у системі податкового регулювання необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики: досконало обгрунтувати обсяги фінансових ресурсів держави і за кожним напрямком бюджетної системи зробити інвентаризацію витрат, змінити підходи до соціальної політики щодо підтримки лише малозабезпечених верств населення, ліквідувати субсидування виробничої сфери через державні фінанси, розбудувати нову структуру банківської системи.