2. Характеристика отруйних видів рослин

Отруйні рослини – ті, що містять специфічні речовини, здатні при певній експозиції (дозі і тривалості дії) викликати хворобу або смерть людини або інших тварин.

У наш час нараховується біля 10 000 видів отруйних рослин. Вони є серед грибів, папоротників, голонасінневих, покритонасінневих. Більше всього отруйних рослин серед покритонасінневих (лютикові. барбарисові, макові, лілейні, пасльонові, верескові, вьюнкові, молочайні і т. ін). Отруйні речовини, що знаходяться в рослинах, відносяться до різних класів органічних сполук: органічні кислоти, алкалоїди, глікозиди, ефірні масла, смоли і ін. Отруйні речовини в різних органах рослин містяться переважно в неоднакових кількостях і часто розрізняються за складом.

Рослин однаково отруйних для всіх тварин, не існує. Так, наприклад, красавка (беладона) і дурман, дуже отруйні для людини, нешкідливі для кроликів і птахів і ін. Навіть зовсім нешкідливі рослини (диня, полуниця) у деяких людей можуть викликати хвороботворні реакції внаслідок індивідуального сприйняття організму. Деякі рослини (наприклад, жовтець, аризема) небезпечні тільки у свіжому вигляді, а висушені, відварені або засолені втрачають свої отруйні властивості.

Ступінь отруйності рослин часто залежить від віку, фази вегетації, умов існування, індивідуальної змінюваності, погоди, ряду чинників, що обумовлюють її стан і, від способу потрапляння отрути в організм. Наприклад, багато отруйних рослин не шкідливі при вживанні в їжу, але небезпечні при попаданні в кров.

Випадки отруєння спостерігалися головним чином від схожості отруйної рослини з неотруйними рослинами. Так, діти часто отруюються рослинами схожими на їстівну петрушку; ягодами красавки, схожими на вишню; насінням белени, схожим на насіння маку і ін. Сильні опіки спричиняє борщівник Сосновського, стебла якого діти вирізують на дудки.

У рослинному світі існують тисячі отруйних речовин, які зазвичай поділяють залежно від їх хімічної природи на декілька груп. Наприклад, виділяють алкалоїди, глікозиди, фітотоксини, фотосенсибілізуючі пігменти, сапоніни, мінеральні отрути та ін. Їх можна також класифікувати за клінічною картиною отруєння. Розрізняють, нейротоксини, печінкові і ниркові отрути, речовини, що подразнюють травний тракт, викликають зупинку дихання, ушкоджують шкіру, викликають пороки розвитку. Інколи одна речовина відноситься відразу до декількох хімічних класів або діє на декілька систем органів.

Точно встановлена токсичність принаймні 700 видів північноамериканських рослин. Вони відомі у всіх крупних таксономічних групах - від водоростей до однодольних. Існують отруйні одноклітинні, папороті, голонасінні й покритонасінні; інколи отруєння обумовлене пліснявими, головневими або іржавинними грибами, присутніми на рослинах або в рослинній їжі. Хоча бактерії і гриби зараз відносять до самостійних царств організмів, деяких з них за традицією розглядають разом з отруйними рослинами.

Розрізняють отруєння і інфекцію, які викликають бактерії або гриби. Інфекційні агенти поселяються в іншому організмі, руйнуючи тканини і розмножуючись за їх рахунок. Отруйні ж організми виділяють токсичні речовини, які діють незалежно від того, чи живий організм, що утворив їх, або мертвий, присутній він або вже відсутній у момент отруєння. Наприклад, ботулотоксин, що виробляється бактерією Clostridium botulinum, викликає інтоксикацію (ботулізм), навіть якщо сама бактерія була убита при стерилізації продуктів.

Отруєння слід відрізняти і від алергічних реакцій, що виникають у тварин при дії на них особливих речовин – алергенів, присутніх, зокрема, у деяких рослинах. Так, висип на шкірі, що виникає при дотиках до сумаху (Rhus toxicodendron) або близьким до нього видам - алергічна реакція на певні речовини, присутні у рослині. Неодноразовий контакт з алергеном здатний підвищити чутливість до нього. Почервоніння і роздратування шкіри викликаються деякими речовинами і без сенсибілізації, наприклад молочним соком молочаїв (Euphorbia spp.) або секретом пекучих волосків кропиви (Urtica spp.). Локальний сонячний опік, інколи багато місяців що зберігається у вигляді темної пігментної плями, може виникати на тлі дії псоралену на вологу шкіру. Це фенольне з'єднання присутнє у пастернаку посівному (Pastinaca sativa), ясенці білому (Dictamnus albus), цедрі лайма (Citrus aurantifolia) і деяких інших рослинах.

Природа отруєння залежить від тих реакцій, які протікають в організмі тварини, а також від того, якою мірою отрута накопичується в організмі і яким чином виводиться з нього. В деяких випадках отруйна речовина утворюється в тканинах тварини з нешкідливого попередника, присутнього в рослині. Так, при поїданні листя дикої сливи (Prunus spp.) з нешкідливих глікозидів, що містяться в них, вивільняється ціанид; нітрати, присутні в кормі або їжі, перетворюються організмом тварини в набагато токсичніший нітрит. Проте в більшості випадків рослинні токсини проявляють свою дію без попередньої хімічної зміни.

При поїданні отрута потрапляє в першу чергу у ротову порожнину. Деякі дратівливі речовини, наприклад ароннікових рослин (Dieffenbachia і ін.), діють головним чином на цьому рівні. Потім отрута проходить у наступні відділи травної системи (не обов'язково ушкоджуючи їх) і може всмоктуватися або виводитися назовні. Після всмоктування вона перш за все поступає в комірну вену печінки і саму печінку. Там може статися її хімічна детоксикація, тобто перетворення у нешкідливу форму і виділення з жовчю; з іншого боку, вона може викликати пошкодження клітин печінки або ж просто пройти через неї і попасти з кров'ю в інші органи і тканини – в цьому випадку можлива поразка всього організму або лише деяких чутливих до отрути структур.

Рівень токсичності можна виразити в кількості рослинного матеріалу, здатному привести до отруєння конкретної тварини, у відсотках від маси останньої. Так, якщо вона дорівнює 0,1%, значить, тварина масою 100 кг отруїться, з'ївши 100 г отруйного корму. У більшості отруйних видів токсичність складає від 0,01 до 1%. Практично це означає, що отруєння не найнебезпечнішими рослинами настане, лише якщо кілька разів набрати повний рот листя або плодів. Проте деякі рослини за набагато меншої їх кількості можуть завдати серйозного збитку здоров'ю і навіть привести до смерті. Приклади тому - плоди вовчих ягід (Daphne spp.), насіння абруса небезпечного (Abrus precatorius) або рицини звичайної (Ricinus communis). Останні два види вважаються найотруйнішими із всіх насінних рослин. Їх токсини – схожі за будовою поліпептиди, що пригнічують синтез білків у кишковій стінці. В результаті вона руйнується і перестає функціонувати. У той же час насіння рицини – джерело безпечної касторової олії. Приклад іншого роду – папороть орляк (Pteridium aquilinum): отруєння ним худоби спостерігається лише після поїдання цієї рослини у кількості, приблизно рівній масі самої тварини.

Отруєння відбуваються найчастіше у дітей до п'яти років. Ці випадки займають у даній віковій групі шосте місце за частотою отруєнь в цілому і викликаються майже виключно культивованими видами. Отруєння дорослих зазвичай викликані збираними для їди дикорослими рослинами.