4. “Крива Лоренца” та проблеми соціальної справедливості

Найбільш загальною причиною диференціації доходів населення у розвинутій ринковій економіці являється відчуження осіб найманої праці від засобів виробництва і праці. У випадку соціалізації капіталістичної економіки, пов’язаної з перерозподілом додаткового продукту, зменшується диференціація населення по доходах (наприклад, в Швеції, Японії).

Ступінь нерівномірності в доходах населення вимірюють за допомогою децильного коефіцієнту, коефіцієнту Джині, кривої Лоренца. Децильний коефіцієнт визначають шляхом відношення рівня доходів 10% найбільш багатого населення до 10% доходів найбільш бідних прошарків населення. Так, в Україні по деяким оцінкам децильний коефіцієнт складав в 2006 р. ~ 14, а з врахуванням покриття доходів ~ 40. В західноєвропейських країнах децильний коефіцієнт складає = 4÷7.

Для виміру фактичного розподілу доходів (вертикальний розподіл) використовують “криву Лоренца” і “коефіцієнт Джині”, що показують, яка доля сукупного доходу припадає на кожну групу населення. Це дозволяє мати уявлення про рівень економічної нерівності в даній державі.

“Крива Лоренца” – метод графічного зображення ступеня нерівномірності розподілу доходу – подана на рис. 11.4.

Рисунок 11.4 – “Крива Лоренца”

Лінія рівномірного розподілу прибутків подана на графіку діагоналлю. Якщо прийняти величину прибутку і кількість населення за 100%, то промінь ОА покаже абсолютно рівномірний розподіл сукупного прибутку між всіма групами населення.

Абсолютно нерівномірний розподіл співпав би з осями координат, але оскільки “понадбідні” і “понадбагатші” являють собою незначну частину ринкового суспільства, то перед нами буде деяка крива (“Крива Лоренца”), відходження якої від діагоналі показує ступінь розподілу прибутків.

Для обчислення конкретного рівня нерівності в розподілі прибутків поступають так: розмір ділянки, обмежену лініями рівномірного і нерівномірного розподілу прибутків, відносять до розміру ділянки трикутника ОАВ. Одержаний результат називають “коефіцієнт Джині”.

Якщо “коефіцієнт Джині” близький до нуля, суспільство знаходиться в стані рівноваги; при коефіцієнті, який дорівнює одиниці, – у ситуації “жебрачної більшості” та “понадбагатшої меншості”. Соціальна ринкова економіка виключає такі крайності завдяки державній політиці доходів. Перерозподіл прибутків уряд здійснює прямим та побічним методами через:

• трансфертні платежі, допомагаючи таким чином малозабезпеченим;

• “регулювання цін” на соціально важливу продукцію;

• індексацію фіксованих доходів і трансфертних платежів;

• “обов’язковий мінімум зарплати” як бази для оплати праці на підприємствах;

• “прогресивне оподаткування”, при якому податкова ставка збільшується із зростанням номінального прибутку.

Ринковий розподіл породжує зайву майнову диференціацію. Але він якоюсь мірою у змозі компенсувати цю несправедливість економічною ефективністю виробництва, яка задовольняє сукупний продукт у розмірах, достатніх для підтримання малозабезпечених за допомогою трансфертних платежів і значних соціальних програм.

“Справедливий” розподіл означає (і це доказала практика) підрив стимулів і ефективності в роботі, соціальне утримання, яке завершується звичайно тим, що справедливо розподіляти стає просто нема що.

З цих позицій доводиться визначити, що “несправедлива економічна ефективність” сьогодні має об’єктивну перевагу перед “неефективною соціальною справедливістю”. І хоча їх зближення складає зміст соціально-економічного прогресу, в найближчий історичний період названа альтернатива збереже свою жорстку однозначність. Принцип ринкової стратегії у сфері прибутків можна сформулювати так: “Всі не можуть бути багатими, але ніхто не повинен бути бідним”.