3. Ринкова рівновага попиту та пропозиції

В будь-якому випадку в ринковій економіці між попитом та пропозицією встановлюється визначене співвідношення, яке називають ринковою рівновагою. Ринкова рівновага – встановлення на ринку в результаті взаємодії виробників і покупців таких цін на товари та послуги, які не створюють залишок у продавців і дефіцит у покупців.

В основі ринкової рівноваги лежить рівноважна ціна, при якій кількість товар

S

у, запропонованого на ринку, дорівнює кількості товару, на який пред’явлено попит. Наочно цей процес можна показати на графіку, який об’єднує криві попиту і пропозиції, наприклад, на ринку цукру (рис. 6.8.).

Рисунок 6.8 – Ринкова рівновага

Крива попиту DD перетинається з кривою пропозиції SS у точці Е, яка вказує рівноважну ринкову ціну (Р_Е) і рівноважну кількість продукту (Q_Е).

Нестача продукту, яка виникає при ціні, яка нижче рівноважної, тобто 2 грн., створила б надлишковий попит і штовхнула б ціну уверх. В результаті цього величина пропозиції стала би збільшуватися, а величина попиту зменшуватися до тих пір, доки не було б досягнуто рівноваги.

Надлишок продукту при ціні 4 грн. привів би до зменшення величини пропозиції товару і сприяв би зниженню ціни. Це призведе до збільшення величини попиту та скорочення величини пропозиції до тих пір, доки не буде досягнута рівновага. Таким чином, ціна за 1 кг цукру в 3 грн. є рівноважною ціною на ринку цукру, яка задовольняє як продавців, так і покупців у визначений період часу (тиждень).

4. Теорія поведінки споживача

При виробництві будь-якого товару необхідно знати поведінку споживача. Тому важливою умовою вивчення ринку є аналіз його поведінки. Теорія поведінки споживача заснована на положенні, що людина веде себе раціонально у намаганні максимізації задоволення своїх потреб.

В економічний теорії існує два підходи оцінки поведінки споживача – кардиналістський та ординалістський. Якщо кардиналістська теорія корисності дає лише загальну характеристику поведінки споживача на ринку, то ординалістська, яка розроблена В. Парето та Дж. Хіксом, долає недоліки кардиналістського підходу та показує, якому благу віддає свою перевагу споживач.

Практика вимагає більш реалістичну теорію попиту, тому що:

1. суб’єкт неспроможний точно виміряти граничні корисності та розподілити попит на різні товари, не маючи уяви про ціни;

2. виробляючи свою стратегію споживання, суб’єкт оцінює корисність не певних благ, а наборів споживання, а саме: наскільки один набір споживання корисніше для нього від іншого.

Розглянемо далі основні елементи теорії поведінки споживача.

1. Споживчий вибір та бюджетні стримування пов’язані з бюджетом споживача, а тобто, чим менше коштів в його бюджеті, тим менший і вибір споживача і навпаки.

2. Правило максимізації корисності полягає в такому розподіленні грошового доходу споживача, при якому остання грошова одиниця(долар, гривня і т. ін.), яка витрачена на придбання кожного виду продуктів приносила б додаткову (граничну) корисність. Якщо споживач “врівноважить свої граничні корисності” за певним правилом, то ніщо не буде змушувати його до зміни структури витрат, тобто він буде знаходитися в стані рівноваги. Це правило в алгебраїчній формі:

де MU – гранична корисність відповідного продукту;

Р – ціна відповідного продукту.

3. Бюджетні лінії, криві байдужості та рівновага споживача. Маючи певний грошовий дохід, споживач може витратити його на придбання одного товару і опинитися в точці А графіка (рис. 6.9). Він може витратити весь дохід на придбання іншого товару і опинитись в точці В. Або він може розподілити свій дохід між двома цими благами. Тоді, якщо дохід буде витрачатися повністю всі можливі комбінації такого розподілення розташовуються на лінії, яка з’єднує точки А і В, і називається бюджетною лінією. Таким чином, бюджетна лінія показує усі можливі комбінації кожної пари продуктів, які можуть бути придбані споживачем при даному рівні цін на продукти і даній величині його доходу.

Крива байдужості споживача відображає усі можливі комбінації продуктів А і В, які дають йому рівний об’єм задоволення потреб, або корисності (крива І на рис. 6.9).

Кожна точка на кривій байдужості (“а”, ”в”, ”с”, “d”) являє одну з комбінацій продуктів А і В, однаково задовольняючих споживача; тобто кожна така комбінація продуктів має однакову сукупну корисність. Таким чином, споживачу буде байдуже, яку комбінацію продуктів він дійсно придбає. Рівноважне положення споживача досягається в точці Х, в якій бюджетна лінія АВ торкається найбільш високої з усіх досягаємих кривих байдужості – І.

Р исунок 6.9 – Рівновага споживача