Причини недостатності вольової регуляції поведінки

Вивчення психології волі через дослідження її патологіч­них проявів (СЯ. Рубінштейн та ін.), здійснене С.Л. Рубінштей-ном, дає змогу зробити аналіз психофізіологічних причин не­достатності вольової регуляції поведінки учнів з розумовою відсталістю.

На вольових якостях особистості відображаються загальмованість кори головного мозку, її підвищена виснажливість, за­надто слабка (абулія) або занадто сильна імпульсивність (зни­ження функції контролю кори великих півкуль головного моз­ку і відповідно свідомої регуляції). Як відомо, унаслідок дифуз­ного пошкодження кори головного мозку в дітей з розумовою відсталістю діяльність вищої нервової системи характеризуєть­ся високою виснажливістю та інертністю.

Важливою також є роль порушення здатності оперувати по­няттями при недостатності вольового акту. Такі люди не можуть визначити мету та спланувати, уявити свою дію, попередньо обміркувати наміри, самостійно обрати спосіб досягнення мети і тому не здатні до довільності, залежні від конкретної ситуації, проявляють мимовільні імпульсивні реакції, які викликають­ся зовнішніми подразниками. Це саме ми можемо сказати і про школярів з недорозвиненим інтелектом, для яких характерні конкретність і ситуативність мислення.

Значення самостійності прийняття рішення є дуже вагомим для нормального вольового акту. Проте, як зазначалося, харак­терною особливістю розумово відсталих учнів є знижена кри­тичність та висока сугестивність. При навіюванні відбувається автоматичне перенесення рішення від однієї особи до іншої. Таку саму природу мають негативізм та впертість, які також досить часто виявляються у поведінці учнів з недорозвиненим інтелектом.

Таким чином, властива розумово відсталим інертність нерво­вих процесів, недостатність мислення, знижена критичність, висока навіюваність зумовлюють труднощі формування вольо­вої регуляції поведінки.

В.А. Іванніков розглядає волю як процес довільної регуляції мотивації, як здатність особистості посилювати або послаблю­вати спонукальну силу мотивів. Отже, основною умовою здат­ності індивіда до вольових зусиль є підпорядкованість мотивів.

В учнів допоміжної школи, як зазначалося, спостерігається несформованість ієрархії мотивів. У них рідко виявляється кон­флікт бажань, боротьба мотивів, що лежать в основі вольового зусилля. Характерною особливістю мотивів дітей-олігофренів є їхня невисока спонукальна сила. Щонайменша перешкода, не­обхідність докласти зусилля призводять до відмови від бажа­ного.

Основною причиною низької здатності до регуляції поведін­ки у розумово відсталих учнів є слабкість регулювальної функції внутрішнього мовлення.

Одними з перших роль мовлення у генезисі вольових процесів досліджували Л.С. Виготський та O.P. Лурія. Л.С. Виготський доводить, що функція регуляції поведінки дитини належить внутрішньому мовленню. Спочатку поведінка дитини підпоряд­ковується мовним вказівкам дорослих. Згодом, у міру розвит­ку власного мовлення, дитина сама починає давати собі коман­ди. З цього моменту, крім комунікативної, мовлення дитини починає виконувати ще й регулювальну функцію. Таким чином, виникає егоцентричне мовлення, тобто мовлення для себе, яке поступово скорочується, автоматизується й інтеріоризується, перетворюючись у внутрішнє.

Особливості регулювальної функції мовлення у розумово відсталих дітей вивчали O.P. Лурія, В.І. Лубовський. Вони встановили, що у дітей з інтелектуальною недостатністю друга сигнальна система виявляється ще більш інертною, ніж перша, і тому не може її собі підпорядкувати. Вимога використання мов­лення для регуляції дії у розумово відсталих школярів не покра­щує (як це буває в нормальних дітей), а, навпаки, погіршує її результати. Такі учні погано розуміють словесні інструкції, які не підкріплюються показом, не можуть розповісти про викона­ну ними самими дію, оскільки погано усвідомлюють її. Ще склад­ніше їм осмислити і спланувати дію, передбачити її наслідки.

Низький рівень особистісної рефлексії є ще однією причиною слабкості вольової регуляції учнів допоміжної школи. Дітям з розумовою відсталістю важко усвідомити власний внутрішній світ. Не маючи інформації про свої потреби, прагнення, здібності, індивідуальні особливості, людина не може передбачити власну поведінку, а отже, і керувати нею.

Більшість учнів допоміжної школи, навіть старших класів, не усвідомлюють власного дефекту, але разом з тим, вони не можуть не помічати особливого ставлення до себе з боку одно­літків та дорослих, не можуть не відчувати своєї безпорадності в окремих ситуаціях. Ці переживання породжують почуття власної малоцінності, які, в свою чергу, зумовлюють формуван­ня механізмів психологічного захисту, відмову від психічної активності та саморегуляції.

Отже, слабкість довільної регуляції поведінки у дітей з ва­дами інтелекту зумовлена властивою їм психічною пасивністю та інертністю, недорозвитком уявлень, критичного мислення, внутрішнього мовлення, особистісної рефлексії, а також нега­тивним впливом переживань почуття власної неповноцінності.