Т е м а: “Система органів травлення.”

• Процес живлення

• Загальні питання анатомії та фізіології процесу живлення і травної системи

• Анатомія та фізіологія органів травної системи

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Життєдіяльність організму можлива лише за умови по­стійного надходження в організм поживних речовин. Вони не­обхідні як джерело енергії й як будівельний матеріал для рос­ту організму, для оновлення клітин і відновлення відмираю­чих частин тканин. До поживних речовин відносяться білки, жири, вуглеводи. Організму необхідні також мінеральні солі й вітаміни. Всі ці речовини поступають в організм з їжею, але тільки мінеральні солі, вода і вітаміни засвоюються в тому вигляді, в якому вони містяться в їжі. Білки, жири та вугле­води розщеплюються в травному каналі й всмоктуються в кров та лімфу.

У порожнині рота відбувається початковий аналіз речо­вин, що надходять в організм, рефлекторна сигналізація орга­нам системи травлення з рецепторів слизових оболонок, після чого розпочинається хімічне, механічне оброблення їжі та всмоктування деяких речовин.

Для вивчення функцій органів травлення в клініці викори­стовують різноманітні методи дослідження (ендоскопію, біо­псію, комп'ютерну томографію тощо), що дає змогу детально обстежити хворого.

Майбутнім медичним сестрам знання функцій органів травлення необхідні для ефективної оцінки результатів об­стеження, а також розуміння симптомів захворювань орга­нів травлення, у вивченні клінічних дисциплін.

НАВЧАЛЬНА МЕТА

Знати: загальні питання анатомії та фізіології процесу жи­влення і травної системи, роль порожнини рота, глотки, стра­воходу в системі травлення.

Уміти: оцінювати склад та властивості слини, знаходити на муляжах і вологих препаратах основні анатомічні утворен­ня порожнини рота, глотки, стравоходу.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Травлення — фізіологічний процес, завдяки якому відбу­вається фізичне й хімічне перетворення їжі, після чого пожив­ні речовини всмоктуються з травного каналу, надходять у кров та лімфу та засвоюються організмом для реалізації його плас­тичних і енергетичних потреб. У процесі травлення беруть участь органи травлення та нервово-гуморальні механізми ре­гуляції їхніх функцій.

Система органів травлення складається з травного кана­лу, завдовжки 8-10 м (ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, тонка та товста кишки) та залоз (печінка, підшлун­кова залоза, три пари великих слинних залоз), які знаходять­ся поза травним каналом.

Система травлення виконує наступні основні функції:

• секреторну — утворення секретів, які забезпечують гід­роліз органічних речовин;

• моторну — перемішування та поступове пересування вмісту в травному каналі;

• всмоктування — перехід продуктів гідролізу з просвіту

кишок у кров та лімфу;

• екскреторну — виділення з внутрішнього середовища речовин у просвіт шлунково-кишкового тракту.

Кожен з органів травної системи виконує одночасно декіль­ка функцій і працює в тісній координації з іншими органами.

Всі відділи травного каналу мають схожу гістологічну бу­дову стінок:

• внутрішня оболонка — слизова (отримала назву в зв'яз­ку з тим, що її поверхня постійно зволожується слизом, який виділяється залозами). Її рельєф протягом усього травного кана­лу неоднорідний. Поверхня слизової оболонки може бути гла­денькою (губи, щоки), утворювати заглибини (ямочки в шлун­ку, крипти в кишках), складки, ворсинки (у тонкій кишці).

Підслизова основа утворена пухкою волокнистою сполуч­ною тканиною, наявність якої забезпечує рухомість слизової оболонки, утворення складок. Вона знаходиться між внутріш­ньою і середньою оболонками;

• середня оболонка — м'язова — складається зазвичай з Двох м'язових шарів — внутрішнього, циркулярного, та зовніш­нього, поздовжнього;

• зовнішня оболонка — серозна — вкриває більшу части­ну травного каналу, у деяких відділах серозна оболонка відсут­ня, у цих місцях зовнішня оболонка представлена адвентицією, яка утворена сполучною тканиною.

Порожнину рота (cavitas oris) поділяють на два відділи:

присінок — спереду обмежений губами і щоками, ззаду_- яснами та зубами; власне порожнину рота — обмежена спереду яснами та зубами, зверху — твердим піднебінням та перед­ньою частиною м'якого піднебіння, знизу — діафрагмою рота і зайнята язиком, ззаду вона переходить у глотку.

Щоки та губи зовні вкриті шкірою, а зсередини — слизо­вою оболонкою. Їхню основу складають мімічні м'язи, а в ді­лянці щік міститься жирове тіло, яке в дітей виражене значно більше, ніж у дорослих, у немовлят воно сприяє ссанню.

Піднебіння складається з двох частин: передні дві третини його мають кісткову основу (тверде піднебіння), яка утворена піднебінними відростками верхніх щелеп та горизонтальними пластинками піднебінних кісток. Задня третина — м'яке під­небіння — це дуплікатура слизової оболонки, в якій містяться м'язи з фіброзною пластинкою, а також залози. М'яке підне­біння своїм переднім краєм приєднується до твердого підне­біння, а задній відділ (піднебінна занавіска) вільно звисає вниз, утворюючи посередині виступ у вигляді язичка. З боків м'яке піднебіння переходить у дужки (передня йде до бічної поверхні язика, задня — до бічної стінки глотки). Між дужка­ми з кожного боку утворюються невеликі заглибини, в яких містяться піднебінні мигдалики. Кожен з них являє собою ова­льної форми скупчення лімфоїдної тканини і виконує захисну функцію.

Функція м'якого піднебіння — під час проходження їжі з порожнини рота в глотку воно герметично відділяє носоглотку від ротоглотки, а також бере участь у звукоутворенні.

Зів — отвір, який з'єднує порожнину рота з порожниною глотки і обмежений зверху заднім краєм м'якого піднебіння і язичком, з боків — піднебінними дужками, знизу — верхньою поверхнею кореня язика.

У порожнині рота знаходяться зуби, які є частиною жуваль­ного апарату.

Зуби

Зуб (dens) побудований з твердих та м'яких тканин. До твердих тканин належать емаль, дентин та цемент. М'якою тканиною є пульпа зуба.

Кожен зуб складається з коронки, яка виступає над яснами шийки — звужена частина зуба, оточена яснами, і кореня, який міститься в альвеолярних комірках верхніх і нижніх щелеп і фіксується за допомогою зубної зв'язки — періодонта.

Періодонт також виконує трофічну, захисну, амортизаційну і камбіальну (росткову) функції.

Всередині коронки зуба є порожнина, в якій виділяють ко­ронковий і кореневий відділи, останній має назву кореневого каналу. Кореневий канал відкривається на верхівці кореня верхівковим отвором.

Залежно від будови та функцій існують чотири основні різ­новиди зубів: різці, ікла, малі кутні та великі кутні зуби. Протягом життя людини змінюються дві генерації зубів. Пер­ша генерація так званих молочних зубів з'являється в дітей ві­ком 6—8 міс, а у віці 2—2,5 року їх кількість сягає 20.

У дітей 5—6 років молочні зуби починають випадати, і на їхньому місці з'являються постійні зуби, у дорослої людини в нормі в зубних альвеолах міститься 32 зуби.

Зубна формула молочних зубів:

2012 2102

Зубна формула постійних зубів: 2012 2102

3212 2123

3212 2123

У цих формулах вище від горизонтальної лінії представле­ні зуби верхньої щелепи, нижче від неї — нижньої щелепи. Вертикальна лінія поділяє їх на зуби правого та лівого боків. Першою цифрою позначають кількість різців, другою — іклів, третьою — малих кутніх зубів і четвертою — великих кутніх зубів.

Язик

Язик (lingua) — м'язовий орган, який бере участь у меха­нічному обробленні їжі, ковтанні, забезпечує звукоутворення та розпізнавання смаку.

Язик являє собою ущільнене тіло овально-витягнутої фор­ми, що майже повністю заповнює порожнину рота. У ньому виділяють дві частини: передню — тіло язика, що закінчуєть­ся кінчиком, і задню — корінь. На тілі розрізняють дві поверх­ні — верхню та нижню і два краї — правий та лівий. Верхня поверхня, або спинка, язика випукла і при закритому роті то­ркається піднебіння. Вздовж неї проходить серединна борозна язика, яка закінчується в задній третині сліпим отвором, від якого в обидва боки йде погранична борозна. Позаду від неї в слизовій оболонці знаходяться скупчення лімфоїдної тканини у вигляді фолікулів різної величини. Ці скупчення мають на­зву язикового мигдалика. Основну масу язика становлять м'я-зи (скелетні, які починаються від кісток і прикріплюються до апоневроза язика, та власні м'язи язика, що починаються і прикріплюються в його масі). М'язи парні, забезпечують здат­ність язика змінювати свою форму і переміщуватись. Зовні м'язи вкриті слизовою оболонкою. Причому на нижній повер­хні язика добре розвинута підслизова основа, що дозволяє сли­зовій оболонці язика зміщуватися щодо його м'язової основи Верхня та бічні поверхні язика вкриті слизовою оболонкою яка нерухомо зрощена з м'язовою основою язика. Верхівка спинка та краї мають бархатистий вигляд завдяки наявності численних випинів — язикових сосочків, які в людини мають різні розміри, форму, містять кровоносні судини й нерви. Роз­різняють ниткоподібні, конічні, листоподібні, грибоподібні, жолобуваті та сочевицеподібні сосочки.

Ниткоподібні сосочки найчисленніші, вони вкривають усю верхню поверхню язика і виконують механічну функцію (пе­решкоджають ковзанню їжі), а також забезпечують тактильну (дотикову) чутливість, оскільки на їхній поверхні є тактильні (дотикові) тільця. При різних захворюваннях процеси відша­рування зроговілих лусочок із поверхні ниткоподібних сосоч­ків можуть сповільнюватися, тоді язик вкривається білим на­льотом, що має назву обкладеного язика.

Конічні сосочки розташовуються серед ниткоподібних, во­ни дуже близькі до них за своєю будовою і функцією. Конічні сосочки затримують маленькі часточки їжі, у них містяться тактильні (дотикові) та больові рецептори.

Грибоподібні та сочевицеподібні сосочки також розміщують­ся серед ниткоподібних сосочків, містять смакові рецептори. Жолобуваті сосочки — це найбільші сосочки, розташовані у вигляді кута, який своєю вершиною спрямований до сліпого отвору. У цих сосочках міститься велика кількість смакових ци­булин — смакових рецепторів (від 40 до 150 в одному сосочку). Листоподібні сосочки розташовуються у задніх частинах країв язика і сприймають смакові відчуття.

Травлення в порожнині рота

У порожнину рота відкриваються вивідні протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних і під язи­кових. Крім того, у слизовій оболонці міститься багато дріб­них залоз, які виділяють водянисту слину.

Слина — перший травний сік, який діє на їжу в порожнині рота. До складу слини входить секрет усіх залоз порожнини рота, тому її називають змішаною. Вона відрізняється від сли­ни, отриманої з вивідних проток тим, що у своєму складі міс­тить мікроорганізми і продукти їхньої життєдіяльності, злуще­ні епітеліальні клітини, слинні тільця тощо.

Склад слини різних залоз неоднаковий. Змішана слина мі­стить 99,4—99,5% води, решту становлять неорганічні та ор­ганічні речовини. До останніх належать ферменти (а-амілаза, мальтаза, які в слабколужному середовищі розщеплюють вуг­леводи; у невеликій кількості міститься ліпаза слизової оболо­нки язика, фосфатази, РНК-ази, ДНК-ази); муцин (глікопро­теїн), завдяки якому харчова грудка, зволожена слиною, стає слизькою, що сприяє ковтанню; у невеликій кількості в слині містяться білки, які за своїми властивостями схожі з аглюти­ногенами еритроцитів, лізоцим, завдяки якому слина має бак­терицидні властивості. Із речовин небілкової природи в слині містяться сечовина, аміак, креатинін тощо. Серед неорганіч­них речовин у слині переважають іони натрію, калію, каль­цію, хлору тощо.

У дорослої людини за добу утворюється 0,5—2 л слини.

Функції слини:

• слина формує та вкриває слизом харчову грудку і сприяє ковтанню;

• під впливом ферментів починається гідроліз вуглеводів;

• сприяє виникненню смакових відчуттів завдяки розчи­ненню харчових речовин і дії на смакові рецептори;

• екскреторна функція полягає в тому, що зі слиною мо­жуть виділятися деякі продукти обміну, лікарські речо­вини;

• захисна функція полягає у відмиванні подразнювальних речовин, які потрапляють у порожнину рота, бактерицидній Дії завдяки лізоциму і кровоспинній дії у зв'язку з наявністю тромбопластичних речовин.

Регуляція секреторної функції слинних залоз відбувається Рефлекторно. Розрізняють умовнорефлекторні та безумовноре­флекторні впливи. Умовнорефлекторне виділення слини зумо­влено запахом, виглядом страви та іншими подразниками, які зв'язані з їжею. Безумовно-рефлекторне виділення слини відбувається як реакція на подразнення рецепторів ротової по­рожнини. Від них імпульси передаються через волокна V, VII, IX і Х пар черепних нервів у центр слиновиділення, який міс­титься у довгастому мозку. Звідси по волокнах VII та IX череп­них нервів вони йдуть до слинних залоз, унаслідок чого виділяється велика кількість слини, яка містить багато солей ( реакція на вплив парасимпатичної нервової системи). Унаслі­док стимуляції слинних залоз через симпатичні нерви виділя­ється багато слини з високим вмістом органічних речовин.

У людини, на відміну від тварин, слина може виділятися не тільки від вигляду та запаху їжі, на дію звукових подраз-ників, пов'язаних з приготуванням їжі, але й під час розмови та спогадів про неї — це теж умовнорефлекторне виділення слини.

Травлення в порожнині рота відбувається паралельно з пе­режовуванням їжі та її аналізом. У ній здійснюється первинне оброблення їжі, тобто механічне подрібнення і змочування її слиною.

Слизовою оболонкою рота всмоктуються переважно деякі лікарські препарати та високотоксичні речовини, наприклад синильна кислота та її солі.

Глотка

Глотка (pharynx) — непарний орган, розташований у ділян­ці голови і шиї, який є частиною травної та дихальної систем. Вона являє собою конусоподібної (лійкоподібної) форми труб­ку, яка починається від основи черепа, а на рівні VI—VII ший­них хребців переходить у стравохід.

За будовою поділяється на три частини: носова частина глотки, ротова частина глотки, гортанна частина глотки.

Глотка має сім сполучень: з носовою порожниною через хо­ани (парне сполучення), з ротовою порожниною через зів, із середнім вухом через отвір слухової труби (парне сполучен­ня), із стравоходом та гортанню.

Стінка глотки складається із слизової оболонки, яка є про­довженням слизової оболонки порожнини носа та рота. Вона розташовується на щільній сполучнотканинній пластинці, що замінює підслизову основу, яка у верхніх відділах глотки отримала назву глотково-основної фасції. У гортанній частині ця пластинка має будову пухкої підслизової основи. М'язова оболонка утворена поперечнопосмугованою м'язовою ткани­ною і формує два шари — циркулярний і поздовжній. Цирку­лярний шар утворює м'язи-стискачі (у кількості п'яти), які починаються від кісток основи черепа, виконують функцію звуження глотки. Поздовжній шар представлений двома м'я­зами, які підіймають і розширюють глотку. Зовнішньою обо­лонкою є адвентиціальна оболонка, яка утворена пухкою во­локнистою сполучною тканиною.

У стінках носової, гортанної частин глотки і частково в суміжних органах містяться скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює лімфоїдне кільце Пирогова—Вальдеера — захисний бар'єр на межі зовнішнього середовища з внутрішнім середовищем організму.

Крім поодиноких лімфоідних фолікулів до складу цього кільця входять:

• піднебінні мигдалики, які розташовані між піднебінни­ми дужками;

• глотковий мигдалик, розташований у підслизовому шарі задньої стінки глотки, у її верхньому відділі;

• трубні мигдалики, що містяться на бічній стінці носової частини глотки поблизу отворів слухових труб;

• язиковий мигдалик, що міститься в ділянці кореня язика.

Функції глотки: проведення їжі (через рот та гортанну час­тину глотки), проведення повітря (через носову та ротову час­тини глотки).

Стравохід

Стравохід (eosophagus) — відділ травного каналу завдовж­ки 25—ЗО см. Стравохід міститься в ділянці шиї, у грудній та черевній порожнинах. Розміщений стравохід між VI—VII ший­ними та XI грудними хребцями. Відповідно до місцерозташу­вання стравоходу в ньому виділяють три частини: шийну, груд­ну, черевну.

Стравохід має ряд звужень, знання яких має значення для діагностики патологічних процесів.

Анатомічні звуження, які зберігаються також у трупі:

• фарингеальне — у місці переходу глотки в стравохід на рівні VI—VII шийних хребців;

• бронхіальне — у місці біфуркації трахеї на рівні IV— V грудних хребців;

• діафрагмове — у місці проходження стравоходу крізь ді­афрагму.

Фізіологічні звуження, які виражені лише в живої людини:

• аортальне — у місці перехрестя стравоходу з аортою;

• кардіальне — у місці переходу стравоходу в шлунок. Стравохід — порожнистий орган, його стінка складається з таких оболонок:

• внутрішньої — слизова оболонка — утворена багатоша­ровим плоским незроговілим епітелієм; має поздовжні склад­ки, містить поодинокі лімфатичні вузлики. Між внутрішньою і середньою оболонками розташовується підслизова основа, в якій містяться секреторні відділи власних залоз стравоходу Слиз, який є продуктом їхньої секреції, зволожує поверхню стравоходу і сприяє проходженню їжі;

• середньої — м'язова оболонка — у верхній третині утво­рена поперечнопосмугованою м'язовою тканиною. У середній третині органа до поперечнопосмугованих м'язових волокон приєднуються непосмуговані м'язові клітини. М'язова оболон­ка нижньої третини стравоходу утворена не посмугованою м'я­зовою тканиною. Оболонка складається із зовнішнього, поздовжнього, та внутрішнього, циркулярного, шарів;

• зовнішньої оболонки — адвентиції. Під діафрагмою в че­ревному відділі стравоходу адвентиціальна оболонка перехо­дить у серозну (очеревину).

Функція стравоходу — проведення їжі.

Ковтання — рефлекторний акт, який починається внаслі­док подразнення кореня язика, піднебіння, задньої стінки глот­ки. Збудження по язикоглотковому нерву сягає довгастого мо­зку, де міститься центр ковтального рефлексу. По еферентних нервах, які йдуть у складі під'язикового, язикоглоткового, блу­каючого та трійчастого нервів, імпульси надходять до м'язів порожнини рота, язика, глотки та стравоходу. Перша фаза ков­тання — керований процес, який відбувається завдяки скоро­ченню поперечнопосмугованих м'язів, а глоткова і стравохід­на фази ковтання мимовільні. Завдяки координованому скоро­ченню м'язів харчова грудка проштовхується до шлунка.

Очеревина (peritoneum)

Очеревина — серозна оболонка, яка вистилає стінки черев­ної порожнини і вкриває органи черевної порожнини. Вона утворена пухкою сполучною тканиною з одношаровим епітелі­єм (мезотелієм) на її поверхні- Очеревина складається з двох листків: нутрощевого (вісцерального), який вкриває внутрі­шні органи, та пристінкового (парієтального), який вистилає стінки черевної порожнини. Між ними утворюється порожни­на очеревини, яка являє собою щілиноподібний простір. У жінок цей простір завдяки черевним отворам маткових труб спо­лучається з навколишнім середовищем, а в чоловіків — це за­мкнутий серозний мішок. Між листками очеревини міститься невелика кількість серозної рідини, яка зволожує поверхню внутрішніх органів і таким чином полегшує переміщення ор­ганів по відношенню один до одного.

Парієтальний листок неперервним шаром вистилає зсере­дини передню і бічні стінки живота, потім продовжується на діафрагму і задню черевну стінку. Тут він стикається із внут­рішніми органами і, продовжуючись на останні, безпосередньо пеходить у вісцеральний листок очеревини.

Одні внутрішні органи можуть бути вкриті з усіх боків (так зване інтраперитонеальне положення органів, наприклад, шлу­нок, клубова кишка, маткові труби тощо), інші — лише з трьох боків (мезоперитонеальне положення органів: жовчний міхур, печінка, висхідна ободова кишка), а деякі — лише з од­ного боку (екстраперитонеальне положення органів: нижня третина прямої кишки, підшлункова залоза).

Листки очеревини, переходячи зі стінки черевної порож­нини на внутрішній орган, з органа на орган, формують такі утворення очеревини:

• зв'язки;

• сальники (малий і великий);

• брижі — це дуплікатура очеревини. Між листками оче­ревини містяться судини, нерви, лімфатичні вузли, жирова клітковина;

• складки і ямки — це утворення парієтального листка очеревини на передній стінці живота, наприклад серединна, присередня та бічна пупкові зв'язки;

• заглибини (сумки, канали, пазухи, закутки, власне за­глибини), тобто це різні елементи порожнини очеревини.

Л Е К Ц І Я № 27