2 Евтаназія та закон

2.1 Вбивство, самогубство, евтаназія. Основні відмінності

Вбивство – насильницьке позбавлення життя. Поняття «вбивство» звичайно використовується стосовно до насильницького та протиправного позбавлення життя людини. Звичайне вбивство морально та юридично засуджується.

Не дивлячись на уявну простоту поняття, його трактовка постійно визиває багато моральних та юридичних спорів.

З точки зору сучасного права, злочинним вважається спричинення смерті іншій людині. В більшості країн суїцид не розглядається в якості дії, що карається кримінально. Практична значимість такої позиції виявляється, коли має місце невдала спроба самогубства, котра не може кваліфікуватись як замах на вбивство. Виключенням є випадки, в котрих дія, що направлена на позбавлення людиною себе життя, містить інші склади, наприклад, самогубство, скоєне способом, що ставить під загрозу життя інших людей, при наявності вини, або «самогубство» терориста-смертника.

Самогубство, або суїцид – цілеспрямоване позбавлення себе життя, як правило, добровільне (хоча бувають і випадки вимушеного самогубства) та самостійне (в деяких випадках здійснюється за допомогою інших людей). 10 вересня проголошено ВОЗ Всесвітнім днем запобігання самогубств.

Іноді несамостійне позбавлення себе життя також вважається самогубством, особливо якщо самогубець був фізично не в стані зробити це.

Всі самогубства можна умовно розділити на два класи – істині та демонстративні (так звані парасуїцид та псевдосуїцид). Як правило, псевдосуїцид здійснюється в стані афекту та є не стільки спробою позбавити себе життя, скільки «криком про допомогу», спробою звернути на себе та свої проблеми увагу оточуючих. Ці дії також називають «демонстративна спроба суїциду». В противагу псевдосуїциду, істинний суїцид – це як правило гарно спланований захід, мета котрого – будь-якою ціною позбавити себе життя незалежно від думки та реакції рідних, близьких, друзів та інше.

Поведінка, що звичайно не призводить до негайної смерті, але є небезпечною та/або таким, що скорочує життя (п’янство, паління, відмова від медичної допомоги при серйозних захворюваннях, нарочита зневага до ПДР або технікою безпеки, екстремальний спорт без належного тренування та спорядження), при тому, що той, хто здійснює розуміє його небезпечність, але можливий ризик його байдужий, називається само руйнуючою поведінкою. Деякими дослідниками така поведінка виділяється в третій клас самогубств – прихований суїцид.

Спроба вбити себе, котра не вдалася, називається спробою самогубства. Спроба самогубства називається серйозною, якщо вона могла призвести до смерті з більшою вірогідністю. Спроби суїциду, в залежності від обраного способу самогубства, здатні нашкодити здоров’ю людини, що здійснила цей акт.

Невдалі самогубці схильні доводити почате до кінця.

Перепоною для скоєння суїциду можуть бути антисуїцидальні фактори особистості, що знецінюють самогубство як спосіб вирішення проблем та формують антисуїцидальний бар’єр. Як правило, такими факторами є нереалізовані творчі плани, усвідомлення безглуздості самогубства, боязнь заподіяти душевного болю рідним та близьким, невпевненість в надійності обраного способу самогубства, а також релігійні та соціальні табу, що пов’язані з проблемою смерті та самогубства. Для деяких особистостей сам акт самогубства як символ (або просто як невдалий акт) може бути символом слабкості.

При істинному суїциді намір покінчити з собою розвивається протягом тривалого часу – підготовка до нього може займати від кількох днів до кількох років. Суїцидент довго аналізує причини та можливі наслідки самогубства, розглядає різні способи та оцінює їх ефективність та надійність, планує найбільш надійний сценарій суїцидальної дії.

Безпосередньо перед актом самогубства у суїцидента може проявитися так звана термінальна поведінка – людина як би «приводить до ладу» своє життя: віддає борги, закриває рахунок в банку, просить прохання у давніх ворогів, затіває генеральне прибирання в квартирі та інше.

Також нерідкими є випадки «наукового» самогубства, тобто самогубства, при плануванні котрого суїцидент враховує фізіологію тіла, фізіологію процесу вмирання та здійснює деякі дії, що направлені на зменшення негативних наслідків його суїциду для оточуючих. Прикладом може бути попередня дефекація, сечовипускання, миття тіла. Психологічно це може означати вибачення за задані неподобства.

Причинами самогубства можуть бути:

1. страх перед покаранням (страх засудження з боку близьких або суспільства у викритих злочинців);

2. негаразди в особистому житті;

3. несправедливість по відношенню до себе;

4. тотальний неуспіх в романтичних або сексуальних відносинах;

5. аутінг (публічне розголошення особистої інформації про сексуальну орієнтацію або гендерної ідентичності людини проти його бажання та згоди);

6. нещаслива любов;

7. бажання почати життя спочатку (для віруючих в реінкарнацію);

8. смерть когось з близьких або друзів;

9. нерозуміння оточуючими, самотність;

10. проблеми на роботі;

11. цілеспрямована травля, жорсткий троллинг (в тому числі доведення до самогубства);

12. фізичні знущання (зґвалтування, побої);

13. втрата смислу життя;

14. фінансові проблеми;

15. нереалізованість в житті (творча, професійна, романтична);

16. відчуття щастя, котре самогубство вважає недосяжним в майбутньому;

17. втрата інтересу до життя, втома від життя;

18. проблеми зі здоров’ям;

19. психічні/психосоматичні захворювання (депресія, порушення харчової поведінки, біполярний афективний розлад, шизофренія);

20. прийом психотропних препаратів;

21. прийом наркотиків, алкоголю;

22. релігійний фанатизм (звичайно поширений в сектах), ритуальне самогубство;

23. ідеологічні (політичні, неприйняття цінностей соціуму в цілому);

24. військові (дії по нанесенню шкоди противнику, котру неможливо скоїти, не загинувши; самогубство з метою запобігання полону; термінологічно самогубством є і самопожертва з метою спасіння бойових товаришів);

25. змушене самогубство (за приговором суду, під погрозою болісної смерті або розправи з близькими родичами);

26. самогубство для збереження честі (харакірі);

27. наслідувальне самогубство (після аналогічних смертей відомих особистостей або літературних персонажів).

В більшості країн самогубство в наші дні злочином не є. в той час допомога при самогубстві, підбурювання до самогубства, доведення до самогубства та ненадання медичної допомоги при самогубстві може спричинити за собою правову відповідальність.

Артикул воїнський Петра І передбачав відповідальність як за спробу самогубства, так і за скоєння його (глава 19, стаття 164). Назва глави, в котрій знаходилася дана стаття, каже про те, що самогубство прирівнювалось до вбивства.

В Індії до нашого часу діє закон, згідно якого спроба самогубства карається позбавленням свободи на строк до 1 року та/або штрафом. Раніше в індійській традиції було прийняте самоспалення вдів.

В Сінгапурі спроба самогубства також карається ув’язненням на строк до 1 року.

В законодавстві Великобританії до ХІХ сторіччя включно самогубство розглядалось як важкий злочин і за невдалу спробу самогубця могли засудити на смерть.

В нацистських концтаборах спроба самогубства каралась смертною карою.

Евтаназія – практика припинення (або скорочення) життя людини, що страждає невиліковним захворюванням, та відчуває незносний біль; задоволення прохання без медичних показань в безболісній формі з метою припинення страждань.

Термін «евтаназія» нині вживається в різних смислах, серед котрих можна виділити наступні: прискорення смерті тих, хто переживає важкі страждання; припинення життя «зайвих» людей; турбота про помираючих; надання людині можливості померти.

«Короткий оксфордський словник» дає три значення слова «евтаназія»: перше – «спокійна та легка смерть», друге – «засоби для цього», третє – «дія по її здійсненню». «Евтаназією» також називають приспання лабораторних та бездомних тварин.

Евтаназія, як новий спосіб медичного рішення проблеми смерті (припинення життя) входить до практики сучасної охорони здоров’я під впливом двох основних факторів. По-перше, прогресу медицини, зокрема, під впливом розвитку реаніматології, що дозволяє попередити смерть хворого, тобто той, що робить в режимі управління помиранням. По-друге, зміни цінностей та моральних пріоритетів в сучасній цивілізації, в центрі котрих стоїть ідея прав людини.

В теорії виділяються 2 види евтаназії: пасивна евтаназія (навмисне припинення медиками підтримуючої терапії хворого) та активна евтаназія (введення помираючому медичних препаратів або інші дії, котрі тягнуть за собою швидку та безболісну смерть). До активної евтаназії часто відносять і самогубство з лікарняною допомогою (надання хворому за його проханням препаратів, що скорочують життя).

Окрім цього, необхідно розрізняти добровільну та недобровільну евтаназію. Добровільна евтаназія здійснюється за проханням хворого або з попередньо виказаної його згоди (наприклад, в США поширена практика заздалегідь і в юридично достовірній формі виражати свою волю на випадок незворотної коми). Недобровільна евтаназія здійснюється без згоди хворого, котрий, як правило, знаходиться в несвідомому стані. Вона проводиться з некомпетентним пацієнтом на основі рішення родичів, опікунів та інше. Ненавмисна евтаназія здійснюється без згоди з компетентною особою. При цьому під компетентністю розуміється здатність пацієнта приймати рішення. Рада з етики та судових справ АМА допускає при цьому, що ці рішення можуть бути не обґрунтованими. «Люди мають право приймати рішення, котрі інші вважають не розумними, оскільки їх вибір проходить через компетентно обґрунтований процес та сумісний з особистими цінностями».