1.3 Історія виникнення евтаназії

Варто розкрити процес формування та становлення феномену евтаназії. Евтаназія, як соціально-правове явище, має глибокі історичні корені. Однак лише к кінцю XIX століття евтаназію виділили в якості об’єкту наукового дослідження оформив тим самим вчення про евтаназію в самостійний науковий напрям. В розвитку ідей евтаназії в історії навчань про право та державу можна виділити три етапи, кожному з котрого характерні свої традиції в питанні про відносини до такого способу уходу з життя.

Перший етап включає політично-правові навчання Стародавнього світу (Платон, Аристотель, Сократ та інші), в котрих евтаназія розглядалася як благо та неминучість в визначених випадках. В науковій думці домінував погляд про те, що життя людини належить суспільству. А оскільки людина – не самоцінність, то вона не може вільно розпоряджатись собою. Особистої свободи в її екзистенціальному смислі античність не знала. Знеособлення індивіда, відношення до людини як безправної частини цілого зумовлювало і відношення до евтаназії як до акту, що не приносить шкоди суспільству. Панувала ера «приписуваного» самогубства. Другий етап пов’язаний з розвитком політико-правової думки у Середні Віки, в котрому панування християнського релігійного світогляду призвело до від’ємного відношення до ідей евтаназії більшості мислителів (Святий Августин, Фома Аквінський та інші). З вкоріненням християнства відношення до добровільної смерті почало зазнавати кардинальних змін – від нетерпимого та засуджуваного церквою до відображення її протиправності в загальногромадянських установках. Третій починається в Новий час і пов’язаний з наростанням плюралізму думок у відношенні евтаназії, появою нової аргументації на користь її легалізації, та продовжується в Новітній час. В Новий час починає набирати силу та затверджуватись ідея про те, що життя людини - це власний вибір кожного. Відбувається не лише звільнення мислення від тиску релігійних догм, але і формується нова уява про саму природу людини. Великі мислителі цього часу, такі як М. Монтень, Д. Юм, Д. Бекон, Т. Гоббс, А. Шопенгауер, відстоювали ідею про те, що право на добровільну смерть є таким же природнім, як і право на життя, на власність и інше. В Новітній час великий вплив на розвиток західної філософської думки почали оказувати такі філософи, як К. Ясперс, М. Хайдеггер, А. Камю та інші. Покладений початок правовому осмисленню проблем евтаназії, що направлений на удосконалення правового регулювання. Основні складові ідей цього етапу зводяться до того, що евтаназія, з однієї сторони, не приносить шкоди суспільству, більш того, її криміналізація, що породжується латентним характером, порушує конституційне право громадян на розпорядження власним життям. З іншої сторони – вбивство, якими б понуканнями воно не було продиктоване остається вбивством, і особа, котра його здійснила, повинна нести карну відповідальність за скоєне. Будь-які дії, направлені на припинення іншого життя, повинні розцінюватись як протиправні та кримінально-карані. Таким чином, можна виділити три етапи розвитку політико-правової думки у відношенні евтаназії. Для Стародавнього Світу евтаназія – благо, бо людина не самоцінність; Середні Віки характеризуються неприйняттям евтаназії внаслідок панування релігійних поглядів; у Новий час евтаназія – це, скоріш, особистий вибір кожного.

Якщо спробувати прослідити розвиток евтаназії у ХХ - ХХІ сторіччі, то можна виділити наступні важливі дати:

1906 рік. У США (штат Огайо) зроблена перша в історії спроба прийняти закон, що дозволяє евтаназію.

1935 рік. У Лондоні (Великобританія) створено перше в світі міжнародне товариство прихильників евтаназії.

1958 рік. Гленвілль Уіл’ямс, професор юриспруденції Оксфордського Університету, опублікував дослідження «Святість Життя та Карне Законодавство», в котрому вперше було запропоновано використовувати добровільну евтаназію для визначеної категорії пацієнтів. В тому ж році вийшла з печаті книга якоїсь Лаель Вертенбакер (називалась «Смерть Людини», в котрій описувалось як вона допомогла скоїти самогубство своєму чоловіку).

1967 рік. В США складено перший «заповіт, що підлягає виконанню при житті заповідача» (living will).

1968 рік. Спеціалісти медичного факультету Гарвардського Університету запропонували вважати смерть головного мозку смертю (тобто, людина, що не зворотно втратила функції головного мозку, але вижила, признається мертвою).

1973 рік. Американська Лікарняна Асоціація склала «Біль про Права Пацієнта», в котрому було оговорено право хворого відмовитись від процедур, що підтримують його життя.

1974 рік. У США відкритий перший хоспит.

1975 рік. У Нідерландах вперше були відкрито опубліковані рекомендації по безболісному відході з життя.

1976 рік. Перший міжнародний конгрес організацій, що виступають за легалізацію евтаназії.

1978 рік. Перша постановка спектаклю (йшов у Лондоні та Нью-Йорку), темою якого було право людини на смерть.

1980 рік. Папа Іоанн Павло Другий опублікував «Декларацію про евтаназію». Католикам було заборонено «вбивство з милосердя», але дозволено використовувати будь-які засоби для боротьби з болем та дозволено відмовлятись від застосування екстраординарних мір для підтримки життя.

1981 рік. Вперше поступила у вільний продаж книга – керівництво до скоєння самогубства («Дай мені померти поки я не прокинувся»).

1988 рік. Медичний журнал Journal of the American Medical Association prints опублікував анонімну статтю, в якій медик описував, як він зробив смертельну ін’єкцію онкологічному хворому. Правоохоронні органи США спробували ідентифікувати лікаря, але потерпіли фіаско.

1990 рік. Початок діяльності зараз всесвітньо відомого лікаря Джека Кеворкяна – він допоміг піти з життя хворій, що страждала хворобою Альцгеймера. В тому ж році Конгрес США прийняв закон, що дозволяв пацієнтам відмовлятися від процедур, що необхідні для підтримки їхнього життя. В 1999 році Кеворкян був засуджений до 25-ти років тюремного ув’язнення за вбивство – він зробив смертельну ін’єкцію хворому. Ця сцена була знята на відео та показана американськими телеканалами.

1993 рік. Активісти боротьби за право на евтаназію отримали неочікуване підкріплення в особі президента США Білла Клінтона та його дружини Хілларі після того, як скінчався важко хворий батько Хілларі.

1994 рік. Після смерті екс-президента США Річарда Ніксона та колишньої першої леді Жаклін Кенеді Онасіс з’ясувалося, що вони залишили living will.

1998 рік. В штаті Орегон (США) прийнятий закон, котрий дозволяє активну евтаназію. В тому ж році створена некомерційна організація «Дін’їте», яка консультує людей, що бажають покінчити життя самогубством.

2001 рік. Верхня палата парламенту Нідерландів затвердила закон, що звільнює від карної відповідальності лікарів, котрі допомагають хворим позбавитись від життя. Тобто Нідерланди стали першою країною, де була легалізована евтаназія.

2002 рік. Евтаназія легалізована в Бельгії.

2009 рік. Остання держава, котра прийняла закон про легалізацію евтаназії – Люксембург.