Зм 2.2. Світовий ринок технологій та праці. Освіта

Тема 10. Світовий ринок технологій

1. Технологічний вимір світової економіки

2. Рух технологій на світовому ринку

3. Трансфер технологій

4. Роль і місце України на світовому ринку технологій

10.1. Технологічний вимір світової економіки

Одним із визначальних критеріїв динаміки та спря­мованості руху світової економіки в останні десятиріччя стає його «технологічний вимір». Технологічний детермінізм позбувся свого ідеологізованого наповнення і дедалі більше зумовлює міжна­родну конкурентоспроможність, темпи економічного зростання, структуризацію світогосподарських зв'язків. Він є і синтетичним індикатором у планетарному маркетингу техногенних та антропоантропо­генних перспектив людства.

Іншими словами, глобальний розвиток і рух технологій, опосе­редкований СРТ, перетворюється на системоутворювальний чинник трансформації світової економіки на рубежі XX—XXI ст.

Об'єктивними передумовами цього процесу є:

1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологіч­ного укладу цивілізаційного розвитку, зокрема такі його скла­дові, як:

• переважна динаміка в науково-технічному прогресі «фунда­менталізації» технологічних процесів, впливу на мікроструктуру матерії, вдосконалення нематеріальних елементів продуктивних сил, що потребує об'єднання зусиль на глобальному рівні (генна інженерія, біотехнологія, нові композиційні матеріали, термо­ядерний синтез, штучний інтелект тощо);

• всеосяжна інформатизація суспільного життя на базі стрімко прогресуючої обчислювальної техніки, планетарних комп'ю­терних мереж, електронних, оптоволоконних та космічних теле­комунікацій.

2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвер­того сучасного фактора — інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний. Це зумовлено:

• потребами конкурентної боротьби у сферах високотехнологічного та науковоємного сервісу, підвищенням ролі «людського капіталу» як вихідного продуцента інновацій;

• можливостями, які надають потужна інтелектуалізація та інфор­матизація суспільства, соціально підтверджена масова схильність освічених людей до індиві­дуальної творчої самореалізації, в тому числі як суб'єктів СРТ.

3. Нагальність для всього світового співтовариства підвищення вимог до мінімізації техногенного та антропогенного впливу на природу шляхом переважної розробки й використання безпечних для довкілля технологій, оптимізації взаємовпливу ланок «людина — суспільство — природа», створення умов для ноосферно-кос­мічної цивілізації.

«Визрівання» зазначених передумов відбувається в усіх клю­чових сферах суспільного відтворення: в науці й освіті, вироб­ництві й обміні, в управлінні та в соціальному сервісі. Тому носіями технологій виступають і всі фактори виробництва (при­родні ресурси - сировина, праця, капітал, інноваційне підприєм­ництво), а в найконцентрованішому вигляді - товарна й нетовар­на продукція.

Планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання, трансферу (передання) і дифузії (поширення) технологій дістав назву техноглобалізму. Ди­намічний розвиток і змістове поглиблення процесу техноглоба­лізму опосередковує перехід об'єктивних загальних передумов у суб'єктивні конкретні ознаки нової конфігурації СРТ.

Зрозуміло, що процеси трансформації СРТ в один з системо­утворювальних факторів сучасної світової економіки не є однопо­рядковими, вони відбуваються в різних напрямах, з різними ін­тенсивністю, глибиною, специфікою. Але всі елементи й суттєві ознаки СРТ більшою чи меншою мірою зазнають якісних змін.

Світовий ринок технологій може бути схарактеризований як сукупність міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти — тех­нології продуктів, процесів та управління.

З огляду на внутрішню системну цілісність процесів техногло­балізму і трансформації СРТ вони розглядаються, включаючи і ринкові, і позаринкові аспекти, як одне ціле.

Структуру СРТ утворюють усталені інституційні еле­менти та економічні категорії, які опосередковують рух і взаємо­дію світових технологій.

Інституційні елементи СРТ:

• об'єкти, тобто продукти (товари) чи процеси - носії техно­логій;

• суб'єкти юридичні чи фізичні особи, що оперують об'єктами;

• комерційний та некомерційний трансфер технологій;

• форми трансферу та правового захисту інновацій і технологій: патенти, ліцензії, «ноу-хау», лізинг, копірайт, франчайзинг, фор­ми наукоємного сервісу;

• канали трансферу та дифузії інновацій і технологій: торгівля інноваційноємною продукцією, ліцензійна торгівля, наукоєм­ний сервіс, науково-технічне та інформаційне співробітництво, комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контракти тощо.

Серед основних економічних категорій, що опосередковують еволюцію структури СРТ і трансферу технологій, ключовими є: ринок, власність, конкуренція, ціна, прибуток. Віссю ринкового перетворення інновацій на технології-товари є процес зміни форм власності.

Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності може бути поділений на:

• доринкову стадію, яку характеризують процеси набуття нових знань і визначення їхнього технологічного застосування у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності;

• ринково-монопольну стадію, на якій відбуваються виробничо-комерційна реалізація технологій та їхній трансфер у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності;

• ринково-олігопольну стадію — процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі переважно міжкорпоративної інтер­національної власності.

На двох особливостях зазначеної еволюції форм власності на інновації та технології необхідно наголосити в контексті тенденцій техноглобалізму:

• по-перше, порівняно з зазначеними та супутніми формами власності більш динамічним є набуття технологіями форм ін­тернаціональної власності;

• по-друге, формується суто технологічна модель життєвого циклу товарів, яка поєднує як їх ринкову, так і позаринкову стадії.

Показовою є також еволюція факторів конкурентоспромож­ності.

У галузі технологій продуктів протягом останніх десятиріч про­стежується послідовна зміна пріоритетів: від примату ціни до якості продукції, далі — до її новизни та сервісу, нарешті — до міжнародної винятковості та післяексплуатаційної утилізації то­варів.

У технологіях процесів — це стимульована державами відмова від затратних техногенних процесів на користь ресурсо-, енерго- та природозбережувальних технологій на базі інтернаціоналізації їхньої розробки та впровадження.

В технологіях управління — це гуманізація процесів суспільної організації управління, підвищення соціальних та екологічних стан­дартів життя, зокрема дифузія цих технологій у країни периферії світу.

Зрозуміло, і це природно, що на практиці абсолютно нові технології трапляються рідко. Як правило, вони синтезують тією чи іншою мірою традиційні елементи виробництва, організації, управління з новим знанням, є симбіозом стандартних та ін­новаційних процесів. Вони можуть також поєднувати усталені процедури в новий спосіб чи забезпечувати випуск модернізованої продукції тощо.

«Ядро кристалізації» технологій становлять:

• новації — нові продукти (процеси) інтелектуальної діяльності та організаційного їх впровадження (доринкова стадія);

• інновації (англ. Introduced novation) — нові товари (процеси) як результат відтворення і комерціалізації новацій (рин­кова стадія).

В рамках СРТ розглядається переважно рух інноваційних тех­нологій, і тоді класифікація інновацій і технологій є спільною, хоч такий підхід не завжди прийнятний.

Класифікації інновацій (технологій) доцільно типологізувати як:

• внугрішньогенетичні: радикальні (базові), вдосконалювальні та модифікувальні (часткові);

• зовнішньогенетичні: продуктові, процесні, управлінські;

• ринкові: за ознаками новизни, попиту, прибутковості.

За основними науково-технічними та ринковими характерис­тиками зазначену класифікацію доповнюють поняття:

• плодотворна технологія — продукує та освоює базові та вдоско­налювальні інновації, забезпечує формування окремої галузі з випуску типової новітньої наукоємної продукції з параметрами, що поліпшуються, і потребує інтенсивних досліджень на всіх етапах життєвого циклу (наприклад, ЕОМ, біотехнологія тощо);

• мінлива технологія — продукує та освоює вдосконалювальні інновації на основі радикальної, потребує створення окремих виробництв різноманітної новітньої продукції, а також актив­них досліджень на останніх стадіях життєвого циклу (напри­клад, засоби зв'язку, мас-медіа тощо);

• стабільна технологія — продукує та освоює модернізувальні інновації як допоміжний засіб підвищення конкурентоспро­можності традиційної продукції низьконаукоємних галузей по­ряд з факторами ціни, якості, маркетингу (наприклад, легка, харчова галузі).

Поняття «технологія» трактується також неоднозначно, на­приклад як:

• наукові методи реалізації практичних завдань;

• сукупність прийомів та способів обробки й переробки різних середовищ тощо.

З огляду на дуалістичну природу технології (первинна скла­дова — інтелектуально-пошукова і вторинна — матеріально-за­безпечувальна) поняття «технологія» має характеризуватися як система інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.