4. Особливості розвитку укр. Культури на західноукраїнських землях у передвоєнний час

До складу СРСР Західна Україна була включена в 1939 р. Більшовики вдаються до масових депортацій та репресій мирного населення. До В. В. в. було депортовано близько 1,5 млн. осіб, велику кількість в основному інтелігенції було знищено фізично.

До 1939 р. більша частина Західної України перебувала в складі Польщі, менша – у складі Румунії та Чехословаччини. Українці зазнавали дискримінації у сфері мови та освіти. На землях, окупованих Польщею, було заборонено вживати слова «українець» і «український» (натомісць – «русин» і «руський»). У 1924 р. вживання укр. мови заборонено в державних установах та органах самоврядування. Були полонізовані усі вищі навчальні заклади Львова – Львівський університет, Політехніка, Академія ветеринарної медицини та Академія зовнішньої торгівлі. У відповідь українці заснували у Львові таємний Український університет (1921-1925) (перший ректор Василь Щурат). Функціонувала таємна Політехніка. Проте внаслідок переслідувань таємні університет і Політехніка припинили своє існування.

Ареною гострої польсько-української конфронтації стала школа. У 1924 р. сейм Польщі прийняв закон, який перетворював більшість укр. шкіл у двомовні з перевагою польської мови. Унаслідок цього кількість укр. народних шкіл у Галичині скоротилася з 2426 в 1921/22 н. р. до 352 у 1937/38 н. р. На Волині з 443 укр. шкіл наприкінці 30-х років залишилося тільки 8.

Ставлення до укр. населення на території, окупованій Чехословаччиною, було кращим, ніж у Польщі та Румунії. Зросла кількість освітніх закладів. Між 1914 та 1938 роками кількість початкових шкіл зросло з 525 до 851, а гімназій - із трьох до 11.

Головним осередком укр. культури залишалося Наукове товариство імені Т.Шевченка (НТШ) у Львові. Його членами в 20-30-х роках було понад 200 науковців (літературознавці М. Возняк, В. Гнатюк, В. Щурат, історики І.Крип’якевич, С.Томашівський, археолог Я.Пастернак, фольклорист і музикознавець Ф.Колесса, філолог і мистецтвознавець І.Свенцицький, математик і фізик В.Левицький, лікарі М.Музика, М. Панчишин та ін.). НТШ відіграло важливу роль у розвиткові історії, етнографії, археології, літературознавства. Більш скромним був доробок природничих наук, що пояснювалося відсутністю відповідної матеріальної бази.

Особливу роль у поширенні культури відіграли «Просвіти» («Просвіта» - т-во, засноване у Львові 8 грудня 1868 р. групою народовців, його мета – сприяння просвіті укр. народу). Так, у 1928 р. «Просвіта» на землях, окупованих Польщею, мала 2934 читальні (12 508 членів). Значно слабше працювало Товариство на Волині, Підляшші, Холмщині, де діяло близько 600 читалень. На зламі 20-30-х років польська влада повела наступ на укр. культуру – значно скоротилося число читалень і безпосередніх членів «Просвіти». Але, незважаючи на це, тов-во продовжувало плідно працювати і вже 1934 р. мало 3046 читалень (близько 500 тисяч членів). Просвітяни видавали книжки,. організували конференції. У 1939 р., коли З.У. була включена до СРСР, «Просвіта» на укр. землях припинила своє існування.

Для тогочасного літературного процесу на західноукраїнських землях була характерна значна політизація. Письменники поділилися на три основні групи. Прихильники націоналістичного напрямку згуртувалися навколо журналу «Вісник», редагованого Д. Донцовим. До них належали У.Самчук, О. Бабій, Ю. Клен, поети - члени так званої квадриги – Є.Маланюк, О.Ольжич, О.Теліга, Л.Мосендз.

До групи «пролетарських» письменників, що орієнтувалися на Радянський Союз¹⁰: Я.Галан, П. Козланюк, С. Тудор та ін. Молоді «пролетарські» письменники об’єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» і видавали журнал «Вікна». До них примикала група «новошляхівців», які гуртувалися навколо журналу «Нові шляхи», редагованого А. Крушельницьким.

Найбільшою була кількість письменників-прихильників ліберальної орієнтації (Богдан-Ігор Антонич, І. Вільде, Б. Лепкий, Н. Королева та ін.). Ліберальних поглядів дотримувалися і письменики старшого покоління – В. Стефаник, М. Черемшина.

Одними з найбільших представників модернізму в галицькій поезії були С.Городинський та Б.-І. Антонич. Художні пошуки С.Я. Горди́нського (літ. псевдонім Юрій Буревій (190-1933 – людина різнобічних зацікавлень, не лише поет, а й художник, графік, ілюстратор книг, мистецтвознавець, історик, журналіст, публіцист, перекладач) Гординський перебував у самому центрі культурного життя Львова 20-х років, а пізніше став одним з найзначніших популяризаторів укр. культури на Заході. зосереджувалися на авангардних модерністських течіях. Оригінальну систему образного мислення мав поет Богдан-Ігор Антонич (1909–1937) (перша збірка «Привітання життя» у 1931р.). За збірку «Три перстені» (1934) отримав літер. премію Товариства укр. письменників і журналістів ім. Івана Франка. У ній Антонич стає вже завершеним поетом-майстром, новатором. Він називав себе малим хрущем на дереві національної поезії, яке глибоко вросло в шевченківські традиції.

Помітну роль у розвиткові художньої культури відіграла Спілка письменників «Західна Україна» (1925—1933, Харків), яка об'єднувала понад 50 письменників і художників — вихідців із західноукраїнських земель. Очолювали Спілку Дмитро Загул, згодом — Мирослав Ірчан. Свої завдання Спілка вбачала в тому, щоб висвітлювати важке становище і револ. боротьбу трудящих Західної України; пропагувати досягнення Країни Рад у З.У., готувати З.У. до возз'єднання з Радянською Україною. Видавала журнал «Західна Україна». 1934 більшість членів «Західної України» увійшла до складу Спілки письменників України (нині — Національна спілка письменників України). Значну частину їх було репресовано. Найактивніші члени: Василь Атаманюк, Дмитро Бедзик, Володимир Гадзінський, Мечислав Гаско, Володимир Гжицький, Любомир Дмитерко, Мелетій Кічура, Михайло Козоріс, Федір Малицький.