2.3 Органи служби безпеки

Правовий статус Служби безпеки України визначається Законом України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 року, який складається з таких розділів: "Загальні положення", "Система організація діяльності Служби безпеки України", "Повноваження Служби безпеки України ", "Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України ", "Контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України", "Відповідальність за правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки України".

Закон закріплює, що Служба безпеки України - це державний правовий охоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

На службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції :

1) захист державного суверенітету, захист незалежності України ;

2) захист конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково - технічного і оборонного потенціалу України ;

3) захист законних інтересів держави та прав і свобод громадян від розвідувально - підривної діяльності іноземних спеціальних служб, з боку певних злочинних організацій, груп людей чи навіть окремих осіб ;

4) попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму ;

5) боротьба з організованою злочинністю у сфері управління і економіки, мафією і корупцією, які створюють загрозу життєво - важливим інтересам України.³⁵

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана :

1) здійснювати розвідувальну та інформаційно - аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем охорони, інших питань, пов'язаних з національною безпекою України ;

2) виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено до компетенції згідно закону ;

3) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь - яких форм розвідувально - підривної діяльності проти України ;

4) брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних таємниць України ;

5) забезпечувати захист особистої безпеки громадян ;

6) сприяти прикордонним військам в охороні державного кордону ;

7) забезпечувати засекреченим і цифровим зв'язком державні органи України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється урядом України.

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмеженні у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.

Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Органи Служби безпеки України в разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов'язків прав чи свобод людини повинні вжити заходів до поновлення цих прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності.³⁶

Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов'язана дати їм письмове пояснення з приводу обмеження їх прав чи свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових осіб та органів Служби безпеки України.³⁷

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для використання покладених на них обов'язків надається право :

- вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби безпеки України, перевіряти у зв'язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховування речових доказів злочинної діяльності ;

- подавати органам державного управління обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки України, в тому числі про припинення роботи, пов'язаної з державними таємницями, яка виконується з порушенням встановлених правил ;

- одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств і установ, організацій, військових частин, громадян та їх об'єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю ;

- входити у порядку, погодженому з адміністрацією підприємств, установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і в службові приміщення ;

- мати слідчі ізолятори для утримання осіб, взятих під варту та затриманих органами Служби безпеки України ;

- морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки ; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород ;

- безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі ), залізничного та водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом.

Служба безпеки України у своїй діяльності підпорядкована Президенту і підконтрольна Верховній Раді України.

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотримання нею законодавства здійснюється постійною комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки.³⁸

Контроль за діяльністю Служби безпеки здійснюється з боку Президента України. Вищий нагляд за додержанням і правильним засуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

Кадри Служби безпеки України складають :

а) співробітники - військовослужбовці ;

б) працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України.

в) військовослужбовці строкової служби.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній, добровільній, договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я ефективно виконувати службові обов'язки.

Держава забезпечує соціальний, правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Вони перебувають під захистом закону.³⁹ Недоторканість, честь і гідність, життя і здоров'я співробітників Служби безпеки України від злочинних посягань охороняється законодавством.

2.4Державної податкова служба

Державна податкова служба України пройшла складний шлях становлення і розвит­ку: від управління по контролю за надходженням податкових платежів у складі Міністер­ства фінансів України до центрального органу виконавчої влади держави зі спеціальним статусом для здійснення державного управління у сфері податкових правовідносин.⁴⁰

У юридичній літературі достатньо проаналізовано поняття правового статусу, який визначається як категорія, що має сукупність певних ознак, які складають його системну характеристику.

У своїх роботах питання правового статусу розглядали Авер’янов В.Б., Бачило І.Л., Бахрах Д.М., Вінницький Д.В., Габричідзе Б.М., Корнієнко М.І., Молдован В.В., Ніколов П.Є., Лазарєв Б.М., Мелащенко В.Ф., Устинова І.П., Гумерова Л.Ш., Борденюк В.І., Цабрія Д.Д. та ін.

На мою думку, правовий статус має складну структуру, що обумовлює необхідність визначення загальної системи його елементів. Визначити їх можна шляхом аналізу ознак органу як суб’єкта управління, беручи ці ознаки як об’єктивну передумову правового статусу. В.Б. Авер’янов, поряд з найстабільнішими характеристиками право­вого статусу (вид керуючого суб’єкта, його підлеглість, генеральні цілі, повноваження тощо), виділяє і «гнучкіші» компоненти статусу (окремі завдання, конкретні права та обов’язки, зв’язки з іншими структурними одиницями тощо).

До елементів правового статусу В.В. Молдован і В.Ф. Мелащенко відносять форми і методи діяльності державного органу, правові підстави їх виникнення та функціонування.

На думку Б.М. Лазарєва, функції, права та обов’язки є самостійними елементами правового статусу. Не можна не погодитися з твердженням автора, що правовий статус передбачає відповіді на такі питання: а) органом якого рівня він є? б) до якого виду органів належить за змістом своєї діяльності? в) хто його утворює, формує особовий склад? г) кому він підпорядкований, підзвітний, підконтроль­ний? д) яка компетенція органу? е) хто йому підпорядкований, підзвітний, підконтрольний? є) яка юридична сила актів даного органу? ж) які джерела фінансування? з) чи володіє він (орган) правами юридичної особи?

У свою чергу Б.Н. Габричідзе виділяє таке поняття, як «конституційний статус», який характеризується нормами конституційного законодавства. Методологічний підхід до конституційного статусу є першоосновою статусу державних органів, який забезпечує стабільність державного апарату, зміцнення законності в його діяльності і включає у себе державно-правову характеристику органу держави, визначення його місця в загаль­нодержавній системі видів органів, а також їхні співвідношення та взаємовідносини між собою, закріплення важливіших принципів організації і діяльності.

Як видно із викладеного, питання правого статусу розглядали вчені у своїх роботах, у той час як правовий статус державної податкової служби як контролюючого суб’єкта залишився поза їх увагою. Оскільки державна податкова служба здійснює важливе державне завдання – забезпечує виконання дохідної частини бюджету, то теоретичні розробки щодо визначення її правового статусу, виявлення недоліків діючого законодав­ства, обґрунтування певних висновків у цьому напрямі має важливе значення. Саме ці зав­дання і ставить перед собою автор статті. Крім того, це дозволить проводити дослід­ження різних функцій державної податкової служби.

До правового статусу державної податкової служби потрібно віднести конкретне приз­начення, місце та роль місцевих органів податкової служби у системі державних органів, оскільки саме ці ознаки розкривають державно-правову і конституційну природу цих органів.

Держава, як суб’єкт податкових правовідносин, бере участь у них опосередковано, через спеціальні державні органи, створені нею для здійснення контролю за виконанням обов’язку щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).⁴¹ Податки в Україні, як і в інших країнах, є однією з ознак держави, і вони по праву дістали конституційне закріплення.

На жаль, основний Закон України – Конституція – не дає розгорнутого тлумачення про податки та діяльність податкових органів. Однак стаття 67 Конституції стверджує: «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік, у порядку, встановленому законом».

Частина перша цієї статті безпосередньо законодавчо закріплена відповідними Зако­нами України і вже сьогодні діє на практиці. До таких законів можна віднести Закони України «Про систему оподаткування», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», декрети Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок», «Про податок на промисел» та ряд інших. Ці законодавчі акти визначають перелік податків, які необхідно сплачувати, їх розміри, термін сплати тощо. Закріплюють вони і обов’язок щодо сплати податків як за громадянами безпосередньо, так і за підприємствами, створеними цими громадянами.

Стосовно ж другої частини цієї статті необхідно зазначити, що на сьогодні вона вико­нується лише частково. Чинне законодавство зобов’язує щорічно подавати декларації лише тих громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, та осіб, які отримують доходи поза межами основної роботи. Таким чином, ми може­мо констатувати, що для виконання цієї норми необхідно приймати відповідний закон.

У Конституції лише одна стаття присвячена податкам. Але 85, 92 ,95, 96, 97, 98 статті Конституції передбачають функціонування бюджетної системи та Державного бюджету України, тобто опосередковано регулюють діяльність податкових органів, так як наповнення бюджетів усіх рівнів здійснюється в основному за рахунок податків, які сплачує населення, а виконанням цієї державної функції займається спеціальний орган – ДПС України.

Статті 115 і 116 Конституції визначають, що Кабінет Міністрів України через створення відповідних центральних органів виконавчої влади забезпечує проведення податкової політики та виконання Державного бюджету України.

Таким чином, можна стверджувати, що саме Конституція України є основним дже­релом, яке передбачає створення та забезпечення діяльності органів державної податкової служби України. Вважаємо, що Конституція створює умови, основи, але вона не може регулювати всі аспекти статусу державного органу. Не можна не погодитися з позицією М.І. Корнієнка, який стверджує, що з’ясування правового станови­ща необхідно проводити як на основі Конституції, так і інших законодавчих актів.⁴²

Діяльність державної податкової служби України регламентується значною кількістю нормативно-правових актів, що регулюють як суто організаційну роботу служби (право­вий статус, оплату праці, проход­ження служби в податкових органах та ін.), так і про­цес справляння платежів до бюджету.

До основних нормативних актів можна віднести Закон України «Про державну податкову службу в Україні», Указ Президента України “Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій” від 22.08.96 № 760/96, постанову Кабінету Міністрів “Про основні положення податкової політики в Україні” від 04.12.96.

За даними комп’ютерної правової системи «Ліга-Закон» налічується понад 1500 нормативно-правових актів, що регулюють питання правового статусу податкових органів та процесу збирання податків, зборів і платежів до бюджету. До цього переліку входять міжнародні угоди України, закони України, укази Президента України, поста­нови Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, спільні накази та накази міністерств і відомств, зареєстровані в установленому порядку в Міністерстві юстиції України. Умовно їх можна поділити на три основні групи: норма­тивно-правові акти, що регулюють правовий статус податкових органів та їх організа­ційну структуру; нормативно-правові акти, що регулюють окремі напрями діяльності податкових органів; нормативні акти, що регулюють систему оплати праці працівників податкових органів та проходження служби в них.

Необхідність існування цих нормативно-правових актів викликана специфікою діяль­ності податкових органів, пов’язаною з виконанням надзви­чайно важливої державної функції – забезпечення надходжень до бюджетів усіх рівнів. Виконання цієї функції державним органом – податковою службою України – потребує наділення її спеціальними правами та обов’язка­ми, що виникають під час процедури збору податків та обов’язкових платежів.

Стислий огляд нормативно-правових актів, що регулюють діяльність податкових органів України свідчить про наступне:

– перелік нормативно-правових актів занадто великий, а самі вони досить складні для практичного застосування;

– нормативно-правові акти не систематизовані та не кодифіковані в окрему галузь нормотворення;

– законодавчі акти не завжди чітко та досить повно описують норми права, що при­зводить до появи значної кількості підзаконних актів;

– недосконалість нормативно-правових актів призводить до частої їх зміни та прий­няття численних доповнень.

Постійні зміни в податковому законодавстві України свідчать про недостатню теоре­тичну базу і відсутність сучасної наукової методології як пізнання соціальної сутності податкових відносин, так і формування їх системи, суб’єктами якої повинна виступати як держава (через свої органи), так юридичні і фізичні особи.

Особливої уваги потребують ті елементи правового статусу, що характеризують зміст діяль­ності, тобто цілі, завдання, функції, конкретні владні повноваження і відповідаль­ність. Цілком погоджуємося з твердженням, що саме ці елементи є серцевиною правового статусу.

Отже, для визначення правового статусу органів державної податкової служби Украї­ни потрібно визначити мету діяльності, функції, завдання та повноваження цих органів.

На думку деяких науковців, мета є вираженням результату діяльності. Тобто до уваги необхідно брати такі питання: на що чекають, що усвідомлюють і чого бажають від діяльності органу. Кожна держава для забезпечення свого функціонування повинна мати відповідну фінансову базу, яка створюється за рахунок надходжень, основ­ними з яких є податки, збори та інші платежі. Справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) є діяльністю уповноважених органів держави, дії яких мають певне юридичне відображення у правових формах діяльності. Контроль за сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів) є невід’ємною частиною справляння. Органом безпосереднього податкового контролю в Україні є державна податкова служба України. Можна сказати, що цілі (мета) діяльності органу – це виконання законодавчо закріплених його завдань.

Законодавче закріплення завдань державних органів є, по-перше, способом для ціле­спрямованого керівництва їх діяльністю; по-друге, юридичною основою для визначення обсягу прав, якими державні органи повинні володіти для успішного вирішення покла­дених на них завдань; по-третє, юридичною основою для встановлення їх відповідаль­ності.⁴³

У статті 2 Закону України «Про внесення змін до Закону України»,«Про державну подат­кову службу в Україні» від 05 лютого 1998 року визначено основні завдання органів державної податкової служби:

– здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі – податки, інші платежі);

– внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

– прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і мето­дич­них рекомендацій з питань оподаткування;

– формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків-юридичних осіб;

– роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

– запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним Законом до компе­тенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у спра­вах про адміністративні правопорушення.

Аналізуючи вищевикладене, можна помітити, що завдання органів державної подат­кової служби однозначно визначають конкретні напрями їхньої діяльності, її параметри та орієнтують органи на досягнення поставлених перед ними цілей.

Завдання податкової політики зводяться в основному до забезпечення держави фінан­со­вими ресурсами, створення умов для регулювання господарства країни в цілому, зглад­жування нерівності в рівнях доходів населення, що виникає в процесі ринкових відносин. Усю сукупність завдань податкової політики можна умовно поділити на три основні групи:

– фіскальна – мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання її функцій;

– економічна або регулююча – функція, спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності у країні і міжнарод­них економічних завдань, сприяння вирішенню соціальних проблем;

– контролююча – контроль за діяльністю суб’єктів економічних відносин.

Чітка фіксація завдань, поставлених перед органом, є необхідним каналом правового опосередкування функцій. Завдання обумовлюють саме існування функцій, визначають їхній зміст.

У різних країнах функцію податкового контролю виконують податкові служби, орга­нізація і підзвітність яких досить різна. У більшості країн податкові служби входять до Міністерств фінансів (Великобританія, Італія, США та ін.).⁴⁴

Податковими органами у Російській Федерації, відповідно до ст. 30 Податкового кодексу Російської Федерації, є Міністерство Російської Федерації з податків і зборів, а також його територіальні підрозділи. В окремих випадках повноваженнями податкових органів володіють митні органи і державні позабюджетні фонди, які не є податковими органами.

У юридичній літературі під функцією державного органу розуміють основний напрям діяльності. Функція вказує, що саме повинен робити орган. У ст. 8 Закону України «Про державну службу в Україні» зазначені як функції безпосередньо самої ДПА, так і функції, які повинна організувати ДПА на місцях. Ст. 9 висвітлює функції державних податкових адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та державних податкових інспекціях у містах з районним поділом (крім міст Києва та Севас­тополя). Ст. 10 визначає функції державних податкових інспекцій у районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних держаних податкових інспекцій. За наявності спільного завдання органів державної податкової служби (ст. 2 даного Закону) між функціями для його виконання існує чітке розмежування.

Обсяг, зміст, рівень використання та форми здійснення контрольних повноважень органів державної податкової служби насамперед залежать від їх правового статусу. Важливість контрольної функції податкової служби зумовлюється тим, що вона єдина здійснює фіскальний контроль за діяльністю платників податків щодо забезпечення виконання дохідної частини державного бюджету.

Контрольній функції, яку виконують органи податкової служби, притаманні наступні загальні риси: вона здійснюється з метою захисту інтересів держави спеціально визна­ченими органами державної виконавчої влади (наділеними державно-владними повнова­женнями) в межах їхньої компетенції; відношення між органами, які здійснюють фінансо­вий контроль, і особами, які перевіряються, мають субординаційний характер (відношен­ня влади і підпорядкування); рішення про здійснення відповідного контролю прийма­ють компетентні посадові особи контрольного органу зі своєї ініціативи або за дорученням правоохоронних органів; органи, які здійснюють контроль (їхні посадові особи), у випад­ках, передбачених законодавчими актами, можуть накладати адміністративні стягнення, застосовувати відповідні фінансові та інші санкції у випадках, у розмірі і в порядку, пе­ред­бачених чинним законодавством; органи, які здійснюють конт­роль, співпрацюють (взаємодіють) між собою, іншими органами, які здійснюють державний контроль, і право­охоронними органами; користувачами результатів перевірок є як самі особи, які переві­ряють, так і власники, що перевіряються (органи, уповноважені власником), правоохо­ронні органи.

Діяльності органів державної податкової служби притаманна незалежність контролю за дотриманням законодавства про податки, чітка централізація системи податкових органів відповідно до вертикальної структури підпорядкованості, єдність системи контролю щодо різних платників, регіонів, видів податків і зборів.

Правовий статус – це самостійне явище, складовими якого є права й обов’язки суб’єктів.

М.П. Кучерявенкопропонує розділити права податкових органів на такі групи: контрольні, до яких необхідно віднести проведення податкових перевірок, одер­жання від платника податків необхідних документів тощо; організаційні – право вилу­чення документів і предметів у платників податків як доказів, виклик у податкові органи осіб, які мають певну інформацію та ін.; облікові – право на отримання від плат­ників по­дат­ків інформації та інше; інформаційні – право використання засобів масової інформації.

Податкові органи реалізують свої права відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Тенденція до розширення прав податкових органів спостерігається з моменту прийняття цього Закону і проявляється у змінах і допов­неннях, що вносилися протягом наступних років. Вважаємо, що закріплення у Податко­вому кодексі вичерпного переліку прав податкових органів саме в такому обсязі забез­печило б баланс між правами податкових органів і правами платників податків.

Якщо говорити про другий елемент правового статусу податкових органів, обов’язках, то вони закріплені у ст. 13 даного Закону: обов’язок дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; забезпечувати виконання покладених на органи дер­жавної податкової служби функцій та повною мірою виконувати надані їм права.

Необхідно зазначити, що в Законі передбачені права органів державної податкової служби і обов’язки посадових осіб органів. На нашу думку, відсутність єдиного підходу до визначення того, кому ж надаються права і на кого покладаються обов’язки – на органи державної податкової служби чи на їхніх посадових осіб – певною мірою при­зводить до невизначеності правового статусу органів державної податкової служби. Таким чином, у ст.13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” необхідно передбачити обов’язки саме органів державної податкової служби.

Пріоритетом податкового законодавства в Україні повинно стати забезпечення балансу прав і обов’язків усіх учасників податкових правовідносин і, перш за все, податкових органів і платників податків, за умови, що критерієм оцінки буде рівень захисту власності від незаконних посягань.⁴⁵

Висновок

Питання правового статусу державних органів цікавило багатьох учених і мало своє відображення в наукових працях Л.М. Касьяненко, Л.А. Савченко І.П. Устинової та інших. Правовий статус, як поняття, достатньо проаналізовано в юридичній літературі, і визначався як категорія, що має сукупність певних ознак, які складають його системну характеристику.

В курсовій роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми — визначенняфункціонально-організаційної структури правоохоронних органів України, сутності правоохоронної діяльності тасутності та змісту її правового статусу. Основним завданням дослідження було вироблення на базі комплексного аналізу теоретичних, організаційних і правових засад визначення «правової рамки» діяльності правоохоронних органів, визначивши їх правовий статус та визначення шляхів його удосконалення. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

З’ясування питання про сутність та структуру правового статусу правоохоронних органів дозволило на рівні науково-теоретичних узагальнень більш повно визначити особливості побудови та функціонування, окремих органів у системі правоохоронних органів. Серцевину правового статусу будь-якого правоохоронного органу утворюють такі структурні елементи як призначення, завдання, функції, правова основа, конкретні владні повноваження і відповідальність. Обов’язки правоохоронних органів визначаються найважливішою складовою її правового статусу. В процесі нормотворчої діяльності саме з їх закріплення розпочинається формування даної юридичної конструкції, оскільки обов’язки державної податкової служби є первинними щодо прав, останні спрямовані на забезпечення їх реалізації. На сьогодні обов’язки правоохоронних органів визначено у численних нормативних актах різної юридичної сили, що створює певні складнощі у їх встановлені та здійсненні

Зважаючи на те, що правоохоронні органи мають потребу в організації, забезпеченні і постійному удосконаленні, сформульовано ряд конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на поліпшення теоретико-правових засад і правоого статусу правоохоронних органів. Основні з них стосуються питань модернізації майже усіх правоохоронних органів, в результаті якої передбачається створити систему, яка гарантуватиме компетентне, неупереджене виконання службовцями своїх обов’язків не порушуючи права громадян, чіткого розуміння своєї компетенції та ін. Правоохоронні органи мають бути перетворені в ефективну службу нового зразка, яка посилить віру громадськості ,приватного бізнесуу її надійність, дієвість, професійність і доброчесність. Резюмується, що стратегічні завдання модернізації правоохоронних органів неможливо вирішити без нової кадрової політики, основна мета якої полягає у створенні організаційно-правових, соціальних, виховних, психологічних, матеріально-технічних, фінансових, економічних та інших передумов для формування високопрофесійного персоналу органів цих служб, здатного ефективно, на високому рівні вирішувати її завдання в новому тисячолітті. У зв’язку з цим постає завдання переходу до системного і комплексного управління персоналом.

Звертається увага на те, що в розвинених країнах світу сфера правоохоронної діляьностіє одними із стрижневих основ дотримання правових засад у цих крайнах. Вони є досить складними, враховуючи, з одного боку, кількість громадян та видів правоохоронної діяьності, а з іншого — кількість засобів правового регулювання. Правоохоронні органи різних країн світу об’єктивно обумовлені ментальністю та загальним розвитком правової культури кожної країни. Тому для подальшого розвитку правоохоронниз органів України можна було б використати досягнення тих країн, правові системи яких є подібними до неї.

Список використаної літератури:

1. А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова Судові та правоохоронніоргани України, 2005. -356 с.

2. Авер'янов В.Б. Теоретичні засади вирішення проблем державного управління в Україні: Наукова доповідь. - К., 1995. - З. 18.

3. Авер'янов В.Б. Фактори централізації і децентралізації у структурно-функціональній організації апарату державного управління //Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. - К.,1997. - З. 103.

4. Аверянов В.Б. Функції та організаційна структура органів

5. Аверьянов В. Б. Функции и организационная структура органовгосударственногоуправления. – К.: Наукова думка, 1979.

6. Азаров М. Я., Кольга В. Д., Онищенко В. А. Все про податки. – К.: «Експерт-Про», 2000.

7. Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995.

8. Асмус В. Ф. Платон. – М., 1969

9. Атаєв Л. А. Наукова організація управлінської праці. - М., 1980.Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание и управление. – М., 1981.

10. Бакаєв Д.М. Питання взаємодії загального нагляду і нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства в діяльності районної, міської прокуратури. – Харків, 1988.

11. Бандурка А.М. Судебні та правоохоронні органи України: Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - 350 с.

12. Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебні и правоохоронні органи України: Підручник / Під ред.проф. А.М.Бандурки. – Харьків: Ун-т внутр. справ, 1999.

13. Бандурка О. О. Державна податкова служба в Україні:Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 234 с.

14. Бачило М. Л. Функції органів управлення. – М., 1984.

15. Бєлкін А.А., Гумерова Л.Ш. Поняття й особливості правового статусу органу Радянського державного управління // Державне управління та право: історія і сучасність. - Л., 1984. - З. 7.

16. Бизюкова Н. В. Кадри. Підбир і оцінка. – М., 1984.

17. Білоус В. Т. Управління податковою службою в Україні. – Автореф. – К., 1998. – 22 с.

18. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голів. ред. В.Т. Бусел. - К. - Ірпінь: ВТФ "Перун", 2002. - З. 1191.

19. Венделин А. Г. Підготовка та прийняття управлінських рішень: Методологічний аспект. – М.: Економіка, 1977.

20. Вицин С. Е. Визначення та обґрунтування цілей у соціальному управлінні. - М.: Акад. МВС СРСР, 1977.

21. Вицин С. Е. Методологія системного підхіда до дослідження и вирішення соціальних проблем. – М., 1978.

22. Вісник Національного університету внутрішніх справ, Випуск 16, -2001. 37 с., 10 с.

23. Габрічідзе Б.М. Конституційний статус органів Радянського

24. Гега П. Т. Правовий режим оподаткування в Україні. – К.: Юрінком, 1997.

25. Гега П. Т. Основи податкового права: Навчальний посібник. — К: Знання, 1998. — 273 с.

26. Голиков В. И. Теорія приняття управлінських рішень. – К., 1976.

27. Государственная служба / Под. ред. А. В. Оболонского. – М.: Дело, 1999.

28. Грошевой Ю.М. Прокурорський нагляд в Україні. Навчальний посібник. – К., 1993.

29. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохоронні органи. для юридиних вузів і факультетів. Видання 5-е, перероблене та доповнене. Під ред. К. Ф. Гуценко. М.: Видавництво "Зерцало", 2000. — 400 с., – 86 с.

30. Давиденко Л.М. Ціль, завдання і функції прокуратури. – Харків, 1992.

31. держави. - М., 1982 - З. 7.

32. Дерягин И. Я. Право и управління. – М., 1981.

33. Довідник прокурора: законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності/ Довід. видання. – К.: Видавнича компанія Воля,2003. – 448 с.

34. Долежан В.В. Проблеми правового регулювання організації діяльності прокуратури в сучасних умовах. – М., 1990.

35. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 1999. Евланов Л. Т. Теория и практика принятиярешений. – М.: Экономика, 1984.

36. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 1999. – 360 с.

37. Жиголов В. Т., Шимановська Л. М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. – К., 1994.

38. Журнал «Віче» – березень 1992 р.

39. Завадський Й. С. Менеджмент. – К., 1998.

40. Завгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. – К.: "А. С. К", 2000.

41. Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 30.06. 99). – 1992. – № 31.

42. Закон України «Про державну податкову службу України» // Відомості Верховної Ради (із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 7 липня 1992 р. № 2555-ХІІ, 11 липня 1995 р. № 297/95-ВР, 16 травня 1996 р. № 203/96-ВР, 5 лютого 1998 р. № 83/98-ВР). – 1991. – № 6. – С. 37.

43. Закон України «Про державну службу» // Відомості Верховної Ради (із змінами згідно із Законами № 282-95-ВР від 11.07. 95 та № 358-95-ВР від 05.10. 95). – 1993. – № 52. – С. 490.

44. Закон України «Про міліцію» – від 20.12.90 р.

45. Закон України «Про правові засади цивільного захисту України» від 12.06.2004р.

46. Закон України «Про прокуратуру» – від 5.11. 91 р.

47. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р.

48. Закон України «Про систему оподаткування» // Урядовий кур’єр. – 1997. – 20 березня.

49. Закон України «Про Службу безпеки України» - від 25.03.92 р.

50. Иванцевич Дж., Лобанов А. А. Людські ресурси управління. – М.: Дело, 1993.

51. І.П. Козінцев, Л.Я. Бойко Хрестоматія з правознавства К.: Юрінком, - 1996 р.

52. Киллен К. Питання управління: Пер. з анг. – М.: Економіка, 1981.

53. Коваль Л. Адміністративне право України. – К.: Основи, 1994.

54. Ковачєв Д.А. Функції, завдання, компетенція і правоздатність державного органу // Правознавство. - 1985. - З. 43.

55. Козырин О.М. Податкове право закордонних країн: питання теорії і практики. - М.: Манускрипт, 1993 - З. 104.

56. Кол. авторів: Нор В.Т., Береський Я.О., Когутич І Котик З.Д. та інш. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів: Тріада плюс, 2002. – 280 с.

57. Коментар до Конституції України, Київ - 1996 р.

58. Конституція України. – К., 1996.

59. Копєйчиков В. В. Правознавство, 2006. – 150 с., - 80 с.

60. Корнієнко М.І. Правове становище відділів і управлінь виконавчих комітетів місцевих рад. - К., 1973. - Р.141.

61. Кучерявенко Н.П. Податкове право. - Харків, 1998. - С.199.

62. Лазарєв Б.М. Компетенція органів управління. - М., 1972. - З. 40, 60 63, 124.

63. Литвак О.М., Шумський П.В. Функції прокуратури України. – Хмельницький, 1998.

64. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. - Київ. 2004, с. 163 – 200.

65. Медведька О.І. Прокуратура України:збірник законодавчих актів - Видавництво :К.: Юрінком Інтер, 2009. – 576 с., - 419 с.

66. Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник, 2004 – 296, - 92 с.

67. Молдован В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне право: Опорні конспекти.

68. Ніколов П.Є. Вдосконалення правового статусу відділів і олов П.Є. Вдосконалення правового статусу відділів і управлінь виконкомів місцевих рад // Вісник Московського університету (Право). - 1978. - № 4.- З. 48.

69. О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник. - відп. ред. В. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 376 с., – 54 с.

70. Ожегов С.І. Словник російської мови: 70000 слів / Під ред. Н.Ю.

71. Онищенко В.А. Податковий контроль (основи організації): - К.: Ред. журн. «Вісник податкової служби України», 2002. - З. 7-8.

72. Основи конституційного права України, К.: Юрінком - 1997 р

73. Положення про класні чини працівників органів прокуратури від 06.11.1991 р.

74. Словник-довідник. - К., 1996 - З. 227.

75. соиск. учен. степ. к. ю. н. - К., 1978. - З. 9.

76. Указ Президента України "Про затвердження Програми кадрового забезпечення державної служби та Програми роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій" від 10.10. 95 № 1035/95.

77. Ф.Ф. Брецко Основи держави і права – 1995 р.

78. Цабрия Д.Д. Статус органів управління // Радянська держава і право. - 1978. - № 2. - С.

79. Шаропуто М.В. Курс лекцій: " Правоохоронні органи ". - 283 c.

80. Шведовою. - 23-е изд., іспр. - М.: Руск. яз., 1990 - З. 762.

81. Шумський П. Прокуратура в системі держаних органів України: Навч. посібник. – Хмельницький, 1996.

82. Шумський П.В. Прокуратура України. – К., Вентурі, 1998.

83. Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-турі., 1998. - 336 с.

84. Юзикова Н.С. Система судових і правоохоронних органів України: Навчальний посібник. - Дніпропетровськ: УкОИМА-прес, 2000.

85. Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. — Вид. четверте, пєрероб. і допов. — К.: Істина, 2006. — 320 с.

1 - О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: відп. ред. В. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 376 с., – 8 с.

2-Бандурка А.М. Судебні та правоохоронні органи України: Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - 350 с., – 10 с.

3Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. — Вид. четверте, перероб. і допов. — К.: Істина, 2006. — 320 с., – 12 с.

4О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський. Суд,правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник. - відп. ред. В. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 376 с., – 54 с.

5Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохоронні органи. для юридичних вузів і факультетів. Видання 5-е, перероблене та доповнене. Під ред. К. Ф. Гуценко. М.: Видавництво "Зерцало", 2000. — 400 с., – 86 с.

6Шаропуто М.В. Курс лекцій: " Правоохоронні органи ". - 283 c., – 63 с.

7Медведька О.І. Прокуратура України:. збірник законодавчих актів - Видавництво :К.: Юрінком Інтер, 2009. – 576 с., - 5с.

8Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-турі., 1998. - 336 с., – 5 с.

9Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-турі., 1998. - 336 с., – 25 – 28 с.

10 Медведька О.І. Прокуратура України:збірник законодавчих актів - Видавництво :К.: Юрінком Інтер, 2009. – 576 с., – 121 с.

11.Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник, 2004 – 296, - 92 с.

12 Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-турі., 1998. - 336 с., - 204 с.

13 Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник, 2004 – 296, - 92 с.

14 Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-турі., 1998. - 336 с., - 97 с.

15 О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: відп. ред. В. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 376 с., – 197 с.

16 Копєйчиков В. В. Правознавство, 2006. – 150 с., - 80 с.

17 А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова Судові та правоохоронні органи України, 2005. -356 с., - 243 с.

18 Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. — Вид. четверте, пєрероб. і допов. — К.: Істина, 2006. — 320 с.

19 О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник. - відп. ред. В. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 376, - 220 с.

20 Копєйчиков В. В. Правознавство, 2006. – 150 с., - 50 с.

21 А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова Судові та правоохоронні органи України, 2005. -356 с., - 208 с.

22 Бандурка О. О. Державна податкова служба в Україні:Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 234 с., - 98 с.

23 Гега П. Т. Основи податкового права: Навчальний посібник. — К: Знання, 1998. — 273 с., – 280 с.

24 Бандурка О. О. Державна податкова служба в Україні:Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 274 с., – 102 с.

25 Гега П. Т. Основи податкового права: Навчальний посібник. — К: Знання, 1998. — 273 с., - 118 с.

26 Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник, 2004 – 296, - 108 с.

27 Медведька О.І. Прокуратура України:збірник законодавчих актів - Видавництво :К.: Юрінком Інтер, 2009. – 576 с., - 419 с.

28 Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник, 2004 – 296, - 202 с.

29 Шумський П.В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вен-турі., 1998. - 336 с., - 176 с.

30 Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. — Вид. четверте, пєрероб. і допов. — К.: Істина, 2006. — 320 с., - 188 с.

31 Бандурка А.М. Судебніта правоохоронні органи України: Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - 350 с., – 178 с.

32 Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. — Вид. четверте, пєрероб. і допов. — К.: Істина, 2006. — 320 с., - 105 с.

33 Бандурка А.М. Судебніта правоохоронні органи України: Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - 350 с., – 160 с.

34 А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова Судові та правоохоронні органи України, 2005. -356 с., - 186 с.

35 Бандурка А.М. Судебніта правоохоронні органи України: Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - 350 с., – 80 с.

36 Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. — Вид. четверте, пєрероб. і допов. — К.: Істина, 2006. — 320 с., - 122 с.

37 Шаропуто М.В. Курс лекцій: " Правоохоронні органи ". - 283 c., – 92 с.

38 Копєйчиков В. В. Правознавство, 2006. – 150 с., - 44 с.

39 Бандурка О. О. Державна податкова служба в Україні:Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 234 с.

40 Дубенко С. Д.Державна служба і державні службовці в Україні. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 1999. – 360 с., - 308 с.

41 Дубенко С. Д.Державна служба і державні службовці в Україні. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 1999. – 360 с., - 166с.

42 Онищенко В.А. Податковий контроль (основи організації): - К.: Ред. журн. «Вісник податкової служби України» - 96 с., - 63 с.

43 Дубенко С. Д.Державна служба і державні службовці в Україні. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 1999. – 360 с., - 108 с.

44 Гега П. Т. Основи податкового права: Навчальний посібник. — К: Знання, 1998. — 273 с., - 211 с.

45 Бандурка О. О. Державна податкова служба в Україні:Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 234 с. – 201 с.