2.4 Органи державної податкової служби

Головна мета діяльності органів ДПС України полягає у забезпеченні контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неподаткових платежів, установлених законодавством. Ця стратегічна мета деталізується низкою нормативних актів до такого рівня, при якому кожна конкретно визначена мета виступає як завдання безпосередньої управлінської діяльності: – внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; – прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; – формування та ведення Держреєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків-юридичних осіб; – запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративне правопорушення тощо. Мета управління і завдання, які необхідно виконати для їх досягнення, визначають функції органів ДПС України. Відповідно до завдань, поставлених перед ДПС України, Законом України “Про державну податкову службу в Україні” регламентуються функції органів ДПС України. Державна податкова адміністрація України здійснює такі функції (ст. 8 Закону): 1) виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язану із: – здійсненням контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядком розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; – здійсненням контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету; – обліком платників податків, інших платежів; – виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів; 2) видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти й методичні рекомендації з питань оподаткування; 3) затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразок картки фізичної особи-платника податків та інших обов’язкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними особами, фізичними особами-суб’єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби; 4) роз’яснює через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі та організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби; 5) здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби; 6) подає органам державної податкової служби методичну й практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану; 7) організовує роботу щодо створення інформаційної системи автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації та комп’ютеризації робіт органів державної податкової служби; 8) розробляє основні напрями, форми й методи проведення перевірок додержання податкового та валютного законодавства; 9) при виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю; 10) передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції; 11) подає Міністерству фінансів України та Головному управлінню Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів; 12) вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування, виконує в межах, визначених законодавством, міжнародні договори з питань оподаткування; 13) надає фізичним особам-платникам податків та інших обов’язкових платежів ідентифікаційні номери та направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів чи за місцезнаходженням об’єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером та веде Єдиний банк даних про платників податків-юридичних осіб; 14) прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету; 15) забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання, продаж та організовує роботу, пов’язану із здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації; 16) вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства; 17) організовує у межах своїх повноважень роботу щодо забезпечення охорони державної таємниці в органах державної податкової служби.²² Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують функції, передбачені статтею 8 даного Закону, крім функцій, зазначених у пунктах 2, 3, 8, 11, 12, 13, 16, а також пункті 15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору. У разі, коли зазначені органи державної податкової служби безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції. Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції виконують такі функції (ст. 10 Закону): 1) здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі;  2) забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів;  3) контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об’єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; 4) здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням установленого порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи й послуги, а також за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення деяких видів підприємницької діяльності; 5) ведуть облік векселів, що видаються суб’єктами підприємницької діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, та щомісяця подають інформацію про це місцевим органам державної статистики; здійснюють контроль за погашенням векселів; видають суб’єктам підприємницької діяльності дозволи на відстрочення оплати (погашення) векселів із зазначених операцій;  6) забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами;  7) аналізують причини й оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства;  8) проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків, інших платежів;  9) за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів;  10) передають відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;  11) подають до судів і арбітражних судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках – коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;  12) проводять роботу, пов’язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку безгосподарного майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна;  13) контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету;  14) розглядають звернення громадян, підприємств, установ і організацій з питань оподаткування та у межах своїх повноважень – з питань валютного контролю, а також скарги на дії посадових осіб державних податкових інспекцій;  15) подають відповідним фінансовим органам та органам Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;  16) здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;  17) роз’яснюють через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі;  18) виконують функції, передбачені пунктом 17 статті 8, а також інші функції, пов’язані із здійсненням відповідними підрозділами податкової міліції повноважень, передбачених статтею 21 даного Закону.²³  Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань (ст. 21 Закону):  1) приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини та правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку та приймає щодо них передбачені законом рішення; 2) здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків;  3) виявляє причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення;  4) забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків;  5) запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби;  6) збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.²⁴  Функції органів ДПС України як систем управління можна поділити на основні, ресурсні та управлінські. До основних належать функції, заради яких створена система – ДПС України. Вони пов’язані зі ст. 8 Закону «Про державну податкову службу в Україні» і реалізуються галузевими структурними підрозділами органів ДПС України, для яких виконання цих функцій становить головний зміст їх роботи (наприклад, управління (відділи) оподаткування фізичних осіб, прямих та непрямих податків, місцевих, ресурсних, рентних і неподаткових платежів, валютно-фінансового контролю, примусового стягнення податків, податкового аудиту, апеляцій, правового забезпечення тощо). Ресурсні функції – це функції, за допомогою яких створюються належні умови для реалізації основних функцій: забезпечувальні, допоміжні, дещо другорядні. Це функції кадрового, інформаційного, документального, фінансового, матеріально-господарського, технічного, медичного забезпечення тощо, які виконуються підрозділами кадрів, інформаційними бюро, секретаріатами, канцеляріями, бухгалтеріями, фінансово-економічними та господарськими службами тощо. Ресурсні функції мають внутрішній характер (добір, розстановка, навчання та виховання кадрів, діловодство, фінансове забезпечення, матеріально-технічне постачання, медичне обслуговування тощо). Основні та ресурсні функції тісно пов’язані між собою, тому діяльність ДПС України не може бути успішною без їх комплексного виконання.²⁵

Розділ II. Характеристика правового статусу окремих видів правоохоронних органів

Під правовим статус розуміється — сукупність різних прав і обов'язків суб'єктів, закріплених нормами всіх галузей права. А під конституційним статусом правоохоронних органів розуміється — основні права і обов'язки органів, закріплені в Конституції України. Конституційний статус включає невелику, але найбільш важливу частину всіх прав і обов’язків.²⁶

2.1 Конституційно-правовий статус прокуратури України

Конституція України в розділі VII регламентує правовий статус прокуратури. У державному механізмі прокуратура виступає як самостійна державно-правова інституція, яка при реалізації своєї компетенції тісно взаємодіє з усіма гілками влади, особливо з судовою. Відповідно до Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчих за належністю прокурорів вищим за належністю. Так, ст. 121 Конституції встановлює, що прокуратура України становить єдину систему, її утворюють: Генеральна прокуратура, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокурори, а також військові, транспортні, правоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури. Таким чином, діючу систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури. При цьому територіальні прокуратури створені і діють відповідно до адміністративно-територіального устрою, а спеціалізовані — за предметно-галузевим принципом, тобто функціонують в окремих сферах життєдіяльності.

Прокуратура діє на базі відповідних принципів. При цьому Конституція закріпила принцип централізму в організації і діяльності прокуратури. Він проявляється в такому: 1) всі прокурори, окрім Генерального прокурора України, призначаються останнім терміном на п'ять років і звільняються з посади ним же; 2) в органах прокуратури встановлена ієрархія, яка базується на підпорядкуванні нижчих за належністю прокурорів вищим і всіх прокурорів — Генеральному прокурору України; 3) вищі за належністю прокурори мають право давати підлеглим прокурорам обов'язкові для них вказівки і доручення.

Принцип незалежності в організації діяльності прокуратури діє як у взаємовідносинах з іншими державними органами, так і всередині системи прокуратури. У першому випадку незалежність проявляється насамперед у тому, що органи прокуратури мають свою компетенцію, в реалізацію якої неприпустиме втручання, вплив у якійсь іншій формі інших державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, засобів масової інформації, їх представників і посадових осіб. Незалежність органів прокуратури від громадських об'єднань сприяє їх деполітизації.

Принцип законності традиційно є основоположним принципом організації і діяльності прокуратури.²⁷

Найвищою ланкою системи прокуратури є Генеральна прокуратура, яку очолює Генеральний прокурор України. Вона визначає стратегію і тактику діяльності органів прокуратури. Підкреслення в ст. 121 Конституції положення про єдність органів прокуратури має суттєве значення для ефективного виконання нею своїх функцій у боротьбі зі злочинністю, забезпеченні прав і свобод людини і громадянина.

Закон «Про прокуратуру» встановлює відповідні вимоги до працівників прокуратури. Так, прокурорами і слідчими прокуратури можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, а також необхідні ділові і моральні якості. Прокурором Автономної Республіки Крим, прокурорами областей, міст Києва і Севастополя призначаються особи, не молодші ЗО років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше 7 років. Міськими, районними і прирівняними до них прокурорами призначаються

особи не молодші 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.

Це дає змогу уникнути випадків призначення на керівні посади осіб, які не мають достатніх знань, практичних навичок та життєвого досвіду.

Працівники прокуратури несуть відповідальність, яка визначається специфікою покладених на них функцій. Так, за порушення законодавства, неналежне виконання службових обов'язків або скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим Верховною Радою України. В ст. 2 Дисциплінарного статуту встановлюється, що працівники прокуратури повинні володіти високими моральними якостями, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особливо суворо дотримуватись вимог закону, сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, норм і правил суспільного життя. Водночас ст. 50 Закону «Про прокуратуру» закріплює засоби правового та соціального захисту працівників прокуратури і підкреслює, що прокурор і слідчі прокуратури перебувають під захистом закону.²⁸

У рішенні Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 р. щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України та статей 12 і 19 Закону «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів до прокуратури) Конституційний Суд України дійшов висновку, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів із вимогами, пропозиціями та вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, зазначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах. Прокурори і слідчі прокуратури, говориться у цьому рішенні Конституційного Суду, здійснюючи зазначені процесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів та інших посадових осіб і підкоряються тільки закону. Вплив у будь-якій формі на прокурора чи слідчого з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків заборонено чинним законодавством.

Генеральний прокурор призначається на посаду за згодою Верховної Ради та звільняється з посади Президентом України. Парламент України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Термін його повноважень -- п'ять років. Для звільнення з посади Генерального прокурора Президентом України не потрібна згода парламенту. Конституція не визначає підстав дострокового звільнення з посади Генерального прокурора. Проте такими підставами можуть бути скоєння злочину, порушення Конституції тощо. Висловлення парламентом недовіри Генеральному прокурору України зобов'язує його подати заяву Президентові України про відставку. Президент особисто приймає остаточне рішення про його звільнення з посади.

Згідно зі ст. 121 Конституції на прокуратуру покладаються такі функції: а) підтримання державного обвинувачення в суді; б) представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом; в) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; г) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Конституція України не передбачає прокурорського нагляду за додержанням Конституції і законів України органами та посадовими особами державної виконавчої влади, представницькими органами і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами. Зміни в правовому статусі прокуратури безпосередньо пов'язані з підвищенням ролі судів у захисті передбачених Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, юридичних осіб. Водночас складні соціально-економічні і політичні умови, перехідний стан соціальних процесів зумовлюють необхідність, щоб прокуратура продовжувала виконувати згідно з чинними законами функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства до введення в дію, як вказано в Конституції, нових відповідних законів. Зміст цих законів буде визначений життям і реальною державно-правовою практикою.

Підтримання державного обвинувачення в суді — одна з найважливіших функцій прокуратури у сфері боротьби зі злочинністю, особливо з організованою. Підтримуючи обвинувачення, прокурор керується приписами закону і об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів. Його завдання — сприяти правильному здійсненню правосуддя.

Згідно з Конституцією України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Це конституційне положення слід розглядати таким чином, що прокурор, діючи в межах своїх повноважень, має право у випадках, визначених законом, звертатися до суду за захистом прав громадян і законних інтересів держави, її органів, державних організацій і підприємств, а також право звертатися до відповідного суду щодо перегляду судових рішень. В інтересах держави прокурор може брати участь у цивільному процесі в суді будь-якої інстанції.

Відповідно до Конституції України важливою функцією прокуратури є нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Причому оперативно-розшукові дії можуть виконувати тільки визначені в законі органи. Слід враховувати, що прокуратура наглядає не за самою оперативно-розшуковою діяльністю, а за додержанням законів органами, які її здійснюють. Завданням прокурора є сприяння дотриманню законності в роботі цих органів. Йдеться насамперед про забезпечення прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб при здійсненні відповідними органами оперативно-розшукової діяльності. Перелік органів дізнання, на які поширюється прокурорський нагляд, визначається Кримінально-процесуальним кодексом України.

Органи прокуратури, здійснюючи функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, наглядають за додержанням законів в ізоляторах, тюрмах, виправно-трудових і виховно-трудових колоніях, а також у психіатричних лікарнях з суворим і посиленим режимом. Ця діяльність прокуратури має велике значення з погляду захисту прав людини і громадянина, оскільки в умовах ізоляції від суспільства ця категорія громадян є найменш захищеною.²⁹

Таким чином, прокуратура відповідно до Конституції і чинного законодавства України займає значне місце в державному механізмі нашої країни, активно впливає на забезпечення законності, прав і свобод людини і громадянина.

2.2 Конституційно-правовий статус органів внутрішніх справ

Правовий статус Міністерства внутрішніх справ України визначається відповідним положенням про нього, що затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. Згідно з ним, Міністерство внутрішніх справ України є головним органом в системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів.³⁰

Центральним органом виконавчої влади у сфері здійснення державного управління міліцією (органами внутрішніх справ) є Міністерство внутрішніх справ України, що очолюється міністром. Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України. В Автономній Республіці Крим міліцію очолює заступник міністра, начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній "Республіці Крим. В областях і районах, у містах міліцією керують управління Міністерства внутрішніх справ України, на чолі яких стоять відповідні начальники. У містах міліцією керують начальники міських і районних відділів внутрішніх справ України. У селищах також існують відділення міліції. Начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим призначається і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства внутрішніх справ України. Начальники обласних управлінь призначаються та звільняються з посад Міністром внутрішніх справ України.

Міністерство внутрішніх справ України реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організовує і координує діяльність органів внутрішніх справ з боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки. Згідно з Конституцією України керівник міністерства входить до складу Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства України ї здійснює систематичний контроль за їх реалізацією; узагальнює практику застосування актів законодавства з питань, що входять до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та виносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Управління Міністерства внутрішніх справ України в областях створюється згідно із законодавством України. У своїй діяльності вони підпорядковані центральному апарату Міністерства внутрішніх справ України. Управління Міністерства внутрішніх справ України в областях безпосередньо на місцях здійснюють функції виконавчої влади в сфері внутрішніх справ. Вони виконують свої завдання через відповідні галузеві служби, а також через міські й районні відділи (управління) внутрішніх справ та інші низові апарати.

Районні і міські відділи (управління) внутрішніх справ - галузеві органи державного управління, які безпосередньо виконують функції по забезпеченню громадського порядку, громадської безпеки і боротьби із злочинністю на території міста, району. У системі органів внутрішніх справ вони є основною ланкою.

Районні і міські відділи (управління) внутрішніх справ практично реалізують загальні для всіх ланок завдання, що визначаються актами законодавства України, а також актами місцевих рад. На підставі законів і підзаконних актів Міністерства внутрішніх справ України шляхом видання наказів (інструкцій) вони визначають форми і методи діяльності органів внутрішніх справ на місцях щодо виконання поставлених завдань.

Районні і міські відділи (управління) очолюються начальником і його заступниками. До складу відділів (управлінь) входять штаб, відділи (відділення) карного розшуку, державної служби по боротьбі з економічною злочинністю, державної автомобільної інспекції, слідче, дізнання, громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб, служба дільничних інспекторів міліції.³¹

При відділах (управліннях) внутрішніх справ створюються відділи (управління) державної служби охорони. З метою забезпечення безперервного виконання функцій охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю в апаратах внутрішніх справ створюються і діють чергові частини, є ізолятори тимчасового тримання громадян, можуть бути й інші підрозділи. Структура міських і селищних відділень міліції, які підпорядковані міським та районним відділам внутрішніх справ, побудована за галузевим принципом і має групи (окремих співробітників) за напрямками роботи [6, 457-460с.].

Особливе місце у системі міністерства внутрішніх справ займає міліція. Правовий статус міліції визначається Конституцією України, законом «Про міліцію» та іншими нормативними актами.

Обов`язками органів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністерством внутрішніх справ України. Це, зокрема, «Положення про Головне управління охорони громадського порядку», «Положення про Головне управління Державної автомобільної інспекції МВС України від 15.07.93 р.», «Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх від 8.07.95р.»«Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю від 5.06.93 р.» та ін. Ст. 10 Закону «Про міліцію» встановлює різні по своєму характеру та змісту обов`язки. Умовно можно розділити на три групи: 1) обов`язки, пов`язані з охороною громадського порядку, охороною майна організацій та фізичних осіб, з захистом прав і свобод громадянина. Це, наприклад, обов`язки забезпечувати безпеку дорожнього руху, надавати дозвіл на придбання, перевозу зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, приймати учать у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій, забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів; 2) обов’язки, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, а також процесуальні обов`язки міліції при провадженні по справам про адміністративні правопорушення та в кримінальному процесі. До них належать, наприклад, обов`язки по розкриттю злочинів та проведення з цією метою оперативних заходів, здійснення досудової підготовки матеріалів згідно протокольної форми, проведення дізнання в межах, передбачених законом; 3) контрольно – наглядові обов`язки, а також обов`язки у сфері профілактики правопорушень.<sup>32</sup> Це – участь у правовому вихованню населення, профілактична робота серед осіб, які мають нахил до скоєння правопорушень. Здійснення адміністративного нагляду за окремими особами, а також за засудженими до кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, контроль за дотриманням громадянами та посадовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, правил перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства. Для чіткішого розуміння правового статусу міліції розглянемо права якими вона наділена для виконання завдань та обов`язків, які на неї покладені. Ст. 11 Закону «Про міліцію» детально регламентує порядок здійснення прав міліцією. Ці права можна розділити на три групи: 1) права міліції у сфері профілактики правопорушень, серед яких особливе місце займають права адміністративно – попереджувального характеру. Це – право на перевірку документів, на ведення профілактичного обліку правопорушень, право входити у житлові приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки та ін. 2) Права міліції у сфері реалізації засобів, передбачених адміністративним та кримінально – процесуальним законодавством. До них належать право вимагати зупинення противоправних дій, право виносити усне попередження особам, які скоїли незначне адміністративне правопорушення, заходити без перешкод у любий час на територію і в приміщення підприємств, установ та організацій з оглядами їх з метою переслідування осіб, які підозрюються у скоєнні злочину, застосовувати спеціальні засоби та зброю, організовувати при необхідності медичний огляд водіїв. 3) Права процесуально – забезпечувального характеру і права, пов`язані з притягненням осіб до юридичної відповідальності Це, наприклад, право викликати громадян та посадових осіб по кримінальним справам, складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати оперативні заходи та ін. На органи внутрішніх справ України покладені завдання по захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави, боротьби зі злочинністю, охороні громадського порядку, запобігання та припинення правопорушень і забезпечення провадження в справах, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ, забезпечення безпеки дорожнього руху, охорони особливо важливих державних об`єктів.<sup>33</sup> Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ здійснюється на трьох рівнях – центральному, регіональному та місцевому. Положенням «Про взаємодію органів внутрішніх справ України та Державного пожежного нагляду МНС України в попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, пов`язаних із пожежами», затвердженим наказом МВС та МНС України 26.08.2003 р. № 943/302, передбачено, що для розкриття злочинів, пов`язаних із пожежами, органи Держпожнагляду (як орган дізнання) та слідства відповідно до чинного кримінально – процесуального законодавства, а також цього Положення здійснюють оперативно – розшукові заходи, перевірки та виконують слідчі дії, спрямовані на виявлення і закріплення доказів, установлення причин виникнення пожеж, а також обставин і умов, що спряли їх виникненню, виявленню осіб, причетних до вчинення злочину, притягнення винних до відповідальності згідно з вимогами чинного законодавства, забезпечення відшкодування матеріальних збитків, заподіяних потерпілим особам.³⁴