45. Державне регулювання капітального будівництва

Загальна характеристика законодавства в сферы будывництва.

Основними законодавчими актами, що встановлюють правові засади управління в цій сфері, є такі:

• Житловий кодекс Української РСР від ЗО червня 1983 р. (зі змінами);

• Закон України «Про основи містобудування» від 16 листо­пада 1992 р.;

• Декрет Кабінету Міністрів України «Про зміну порядку опла­ти за користування жилим приміщенням» від 15 грудня 1992 р.;

• Декрет Кабінету Міністрів України «Про об'єднання держав­них підприємств зв'язку» від 21 січня 1993 р. (зі змінами);

• Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління май­ном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та про­мисловості будівельних матеріалів» від 19 лютого 1993 р.;

• Декрет Кабінету Міністрів України «Про об'єднання держав­них підприємств транспорту і дорожнього господарства» від 17 березня 1993 р.;

• Декрет Кабінету Міністрів України «Про порядок вилучення та реалізації вантажів, що знаходяться у морських торговельних портах і на припортових залізничних станціях понад установлені терміни» від 8 квітня 1993 р.;

• Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р. (зі змінами);

• Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері міс­тобудування» від 14 жовтня 1994 р. (зі змінами);

• Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. (зі змінами);

• Закон України «Про зв'язок» від 16 травня 1995 р. (зі змі­нами);

• Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня

1995 р. (зі змінами);

• Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня

1996 р.;

• Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р.;

• Закон України «Про архітектурну діяльність» від 2 травня 1999 р.;

• Закон України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 р.;

• Закон України «Про концесії на будівництво та експлуата­цію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р.;

• Закон України «Про радіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 р.;

• Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.;

• Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про основи містобудування» від 8 лютого 2001 р.;

• Закон України «Про поштовий зв'язок» від 4 жовтня 2001 р.;

• Закон України «Про Національну систему конфіденційного зв'язку» від 10 січня 2002 р.;

• Закон України «Про Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002—2010 роках» від 7 лютого 2002 р.

www.multimix.com.ua – шпаргалки лучших учебных заведений Украины ..

46. Нормативно-правове забезпечення управління у паливно-енергетичній сфері.

Правовий статус Національної комісії регулювання електроенергетики України регламентується Положенням, за­твердженим Указом Президента України від 21 квітня 1998 р. № 335/98 «Питання Національної комісії регулювання електро­енергетики України».

Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) є незалежним позавідомчим постійно діючим державним органом.

Національна комісія регулювання електроенергетики України (далі — Комісія) у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, Постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, акта­ми Кабінету Міністрів України, а також зазначеним вище Поло­женням.

Згідно з законом, «про електроенергетику» енергія - електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу; електроенергетика - галузь економіки України, що забезпечує споживачів енергією;

Сфера дії Закону: Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об'єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії.

Особливості регулювання відносин в електроенергетиці:

Регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, які викликані об'єктивними

умовами функціонування галузі: 1)постійним і безперервним збалансуванням виробництва і споживання електричної енергії, для забезпечення якого встановлюється єдине диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об'єднаною енергетичною системою України;2)централізованим теплопостачанням споживачів теплоелектроцентралями і котельнями, які входять до об'єднаної енергетичної системи України. Державна політика в електроенергетиці базується на таких принципах:

державне регулювання діяльності в електроенергетиці; створення умов безпечної експлуатації об'єктів електроенергетики; забезпечення раціонального споживання палива і енергії;

додержання єдиних державних норм, правил і стандартів усіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії; забезпечення захисту прав та інтересів споживачів енергії; сприяння розвитку конкурентних відносин на ринку електричної енергії; забезпечення відповідальності енергопостачальників та

споживачів; та деякі інші

Об'єкти електроенергетики можуть перебувати у різних формах власності. Перелік об'єктів електроенергетики, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

47. Промислова політика ЄС – це система заходів непрямого або прямо регулювання промислового розвитку. У ЄС таким чином розуміння промислової політики достатньо традиційно - здійснюється допомога кризовим галузям і не створюються проблеми для розвитку. Важливо відзначити, що розуміння промислової політики переживає трансформацію, і це властиво не тільки для ЄС, але і для США та Росії.

В наші дні можна говорити про формування консенсусу між крупним бізнесом і державою, що спирається на більш менш стійку систему взаємовідносин. Звичайно, ця система далеко не ідеальна, але достатньо ефективна з погляду стійкого економічного розвитку і політичної стабільності країн із зрілою ринковою економікою. Відносини бізнесу зі всіма гілками влади визначаються правовими нормами, а також неписаними правилами морально-етичного порядку.

Уніфікація норм корпоративного права при розвитку процесів глобалізації і інтеграції, ускладнюється наявністю істотних суперечностей по ряду принципових питань. В першу чергу слід сказати про неоднозначне розуміння дефініції юридична особа в різних законодавчих системах, про значні відмінності в обгрунтуванні правового положення господарюючих суб'єктів, оскільки держави володіють часто унікальними системами, що визначають організаційно-правові форми юридичних осіб, які не співпадають з системами інших держав.

Засобом вирішення цього протиріччя може стати злиття національного права з правом міжнародних організацій, створення єдиної світової правової системи, яка повинна складатися з норм національного, міжнародного - внутрішнього і транснаціонального права.

Розвиток такої уніфікації ставить перед міжнародним співтовариством  питання про єдине правове регулювання діяльності ТНК, яке вже здійснюється в рамках спеціалізованих організацій - таких, як ОСЕР і СОТ. Ці організації розробляють певні стандарти з питань взаємодії ТНК і їх відносин з іншими юридичними особами, з державами і навіть з окремими фізичними особами на основі визнання міжнародних принципів і норм.

Хоча обличчя будь-якої розвиненої держави визначають крупні підприємства, а наявність крупного капіталу надає істотний вплив на рівень науково-технічного потенціалу і виробничих потужностей, не менш важливою складовою розвиненої ринкової системи є мале підприємництво.

Сьогодні малі і середні підприємства – це основа соціально-економічної моделі ЄС. Вони стали стимулом розвитку конкуренції в європейській економіці, примушують крупніші компанії покращувати ефективність і упроваджувати нові технології, а також роблять помітний вплив на рівень зайнятості в ЄС. На їх частку доводиться близько 2/3 зайнятих і 60 відсотків доданої вартості.

Усвідомлюючи значущість МСБ для Європи, в 1993 році ЄС опублікував "Білу книгу", в якій висловлюється європейська політика і стратегія відносно цих підприємств. У ній малий і середній бізнес розглядаються як гарантія збереження високого рівня зайнятості, розвиненої системи соціального забезпечення, інтенсивного захисту навколишнього середовища і так далі. В зв'язку з цим велика увага додається створенню мереж, розрахованих на максимальне розширення взаємодії МСП з національними, регіональними і місцевими структурами їх підтримки.

Також одним з найбільш важливих напрямів регулювання і сприяння розвитку малого і середнього підприємництва є державне фінансування. Воно може здійснюватися як у вигляді прямого субсидування на основі бюджетного фінансування фондів, так і шляхом створення змішаних засобів підтримки, наданню гарантій по поверненню кредитів, видача їх під пільгові відсотки, участь в капіталі малих і середніх фірм. Крім того, застосовують введення на тлі стандартної національної податкової системи сукупності податкових пільг для малого бізнесу по окремих крупних податках (переважно  по податку на прибуток, рідше по ПДВ) та введення особливих режимів оподаткування малого бізнесу.

У Великобританії, наприклад, пільговий податок на прибуток для малого бізнесу рівний 25 відсоткам проти 35 відсотків для решти підприємств, в Нідерландах - 40 відсоткам проти 50 відсотків. Аналогічні пільги є в Германії, Франції і низці інших європейських країн.

Таким чином, в ЄС проводиться активне регулювання малого і середнього бізнесу і виявляється широке сприяння його розвитку з використанням форм і методів, що враховують потреби європейської інтеграції.