Напрями розроблення управлінських рішень щодо соціально-економічної структурної політики на основі результатів статистичного дослідження.

Результати статистичного дослідження	Статистичні методи, використання яких дозволено отримати результати дослідження	Напрями розроблення управлінських рішень на основі результатів статистичного дослідження
Дослідження тенденцій у зміні макроекономічних структур, періодичності структурних циклів і фаз	Зведення та обґрунтування статистичних даних, аналіз інтенсивності та тенденцій розвитку, аналіз пропорційності розподілів	Економічне обґрунтування необхідності структурних змін у макросистемі
Оцінка структури, динаміки та інтенсивності структурних змін, ефекту й ефективності структурної політики	Індекси середніх величин, факторний аналіз зміни ефекту й ефективності. Вимірювання інтенсифікації розвитку, статистичне прогнозування	Вибір зі можливих сценаріїв прогнозних структур ефективно орієнтовної прогнозної структури економіки
Оцінка впливу екзогенних та ендогенних чинників на зміну макроструктури з урахуванням наявних ресурсів і суспільних потреб	Вимірювання взаємозв’язків, факторний аналіз зміни ефекту та ефективності, інтенсифікації розвитку. Індексний аналіз інтенсивності та тенденцій розвитку, аналіз і прогнозування розподілів, структурно-функціональне моделювання, статистичне прогнозування	Динамічне прогнозування можливих структурних змін у макроструктурі під впливом чиників та умов розвитку
Оцінка відхилень реальних макроструктур від орієнтованої моделі відповідно до критеріїв.	Аналіз інтенсивності та тенденцій розвитку, факторний аналіз зміни ефекту й ефективності, вимірювання взаємозв’язків	Оцінка і своєчасне запобігання на основі превентивного прогнозування негативним трансформаціям у галузевих та інших структурах, коригування еталонної моделі, прогнозування структурних відхилень реальної очікуваної прогнозної макроструктури від цільової макроструктури

СЗУ економічним потенціалом. Продуктом особливого значення, одержаним у результаті статистичного дослідження, є обґрунтування управлінських рішень щодо потенціалу розвитку. Потенціал означає можливості, наявні сили, засоби, що можуть бути використані. Відповідно, економічний потенціал – це економічні можливості, які можуть бути використані державою, галуззю, видом діяльності, підприємством для забезпечення певних потреб.

Залежно від об’єкта управління вирізняються такі категорії, як економічний потенціал, виробничий потенціал, ринковий потенціал, експортний потенціал тощо. На рівні окремих суб’єктів управління ці категорії взаємозв’язані. Так, потенціал підприємства охоплює виробничий, експортний, ринковий потенціали, що дає можливість виокремити їхню сутність і скласти програму статистичного дослідження. Ця програма змінюється залежно від поставленої мети, визначається соціально-економічною ситуацією. Остання, у свою чергу, визначає політику господарювання і відображається економічними нормами.

Результати статистичного дослідження конкретного об’єкта управління дають можливість визначити відхилення фактичного стану від визначеної політики і на цій основі – способи коригування діяльності для досягнення мети обраною політикою.

Як приклад можна навести експортний потенціал. Його актуальність визначається потребами ринкової трансформації економіки України та її зовнішньоекономічної складової, входженням вітчизняного господарського комплексу до глобального ринку з метою посідання гідного місця в міжнародній системі. Вирішується завдання розвитку експорту як довгострокового та динамічного процесу для зміцнення позицій на міжнародному рівні [36].

Пріоритети мають надаватися конкурентноспроможним на зовнішньому ринку галузям економіки, підприємствам – суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності. Експорт є стабілізуючим чинником, який сприяє розв’язанню економічних і соціальних проблем.

СЗУ має сприяти розробці заходів щодо розвитку експортного потенціалу.

На основі статистичного дослідження експортного потенціалу дається характеристика:

• співвідношення між внутрішнім споживанням та експортом продукції;

• особливостей товарної та регіональної структури експорту;

• кон’юнктури світового ринку;

• протекціоністської політики в країнах-експортерах;

• застосування антидемпінгових заходів;

• конкурентоспроможності експорту на рівні країни, регіонів, підприємств, товарної структури;

• впливу на динаміку обсягу експорту фізичного обсягу та цін, резервів підвищення ефективності експортного потенціалу.

Для цього використовується така система показників:

• структура виробленої та реалізованої продукції;

• структура зовнішнього та внутрішнього ринків;

• рівень собівартості продукції;

• ресурси виробництва;

• експортні квоти;

• ціни на внутрішньому та зовнішньому ринках;

• склад зовнішнього ринку, у тому числі привабливого;

• ефективність використання експортного потенціалу;

• резерви використання виробничих потужностей;

• обсяг ресурсів, необхідний для завантаження невикористаних виробничих потужностей;

• оборотність обігових коштів;

• життєвий цикл експортної продукції.

Результати статистичного дослідження є базою розроблння управлінських заходів щодо експортного потенціалу за такими напрямами:

• визначення обсягу і структури виробництва й реалізації продукції з урахуванням резерву виробничих потужностей підприємств за умови впровадження у виробничий процес заходів щодо модернізації, реорганізації, реконструкції;

• підвищення ефективності експортного потенціалу вдосконаленням асортиментної структури виробництва та реалізації, зокрема завдяки підвищенню частки продукції кінцевого споживання, диверсифікації зовнішніх ринків збуту, зниженню собівартості продукції.

• оцінка та прогнозування кон’юнктури ринку, пов’язаного із зовнішньоекономічною діяльністю по окремих країнах у взаємозв’язку з такими чинниками, як структура економіки, рівень інфляції, зовнішній борг, торговельний баланс, політична стабільність і соціальна рівновага, розвиток інфраструктури, спрямованість у міжнародній політиці, точність у виконанні платежів, гарантії, які надаються правовою системою тощо;

• уврахування експортних квот та антидемпінгових заходів.

Результати статистичного аналізу досліджуються за окремими параметрами діяльності. Так, результати аналізу життєвого циклу продукції за методикою, наведеною в розд. 2., є базою заходів, деталізованих за стадіями життєвого циклу (впровадження, зростання тощо) і спрямованих на проникнення на ринок, закріплення на ньому, забезпечення лідерства, підвищення частки в обігу в цілому; підвищення ефективності діяльності шляхом поліпшення якості товарів і сервісу, цінового стимулювання, вивчення поведінки, попиту, залучення нових споживачів, розширення мережі посередників, реклами, підвищення репутації торгової марки, створення і використання інформації про конкурентів, потенційних покупців тощо.

Важливою умовою розширення експортного потенціалу є використання можливостей вітчизняної банківської системи [13].

У зв’язку з одержанням комерційними банками права самостійної зовнішньоекономічної діяльності дедалі більшої актуальності набувають вивчення форм і методів міжнародних розрахунків, мінімізація ризиків при зовнішньоторговельних контактах банків. В умовах міжнародного поділу праці клієнти потребують від банків сприяння своїй діяльності та надання послуг різного характеру. Банки підтримують відкриття нових ринків і партнерів, виконують ті угоди, які їхні клієнти через відсутність власного представництва не можуть здійснювати самостійно; працівники банків знають особливості іноземних ринків, ведення рахунків та розрахунків у валюті на відстані, в іншому часовому поясі тощо.

Поширюючи свою діяльність на інші держави (регіони), банк повинен оцінити пов’язаний з цим ризик. Оцінити такий ризик набагато складніше ніж внутрішньодержавний. Тут треба врахувати більшу кількість змінних, на основі яких здійснюється прогноз регіональних економічних тенденцій у всій різноманітності ринків товарів, фінансів тощо.

Формування кореспондентських відносин банків потребує додержання певних умов. Передусім це стосується вибору клієнта. Для мінімізації ризику збирається інформація про можливого партнера, джерелами якої є: об’єднання кредитних інститутів відповідних країн, публікації міжнародних професійних журналів, міжнародна преса, центральні банки відповідних країн, вітчизняні посольства в інших країнах і посольства інших держав у даній країні, клієнти та їхні ділові партнери, відвідування іноземних банків, річні звіти банків.

Критеріями відбору банків-кореспондентів є низька ознак. Так, банк, що вибирається, повинен мати широкомасштабну мережу всередині країни. Це дає можливість клієнтам мати справу з діловими партнерами, користуючись потенціалом банку в різних частинах країни. Ураховується також коло послуг, які надає банк-кореспондент. Береться також до уваги наявність філій у тих частинах держави, де у вітчизняних клієнтів є особливі економічні інтереси, мережі представництва за кордоном. Існування цих передумов дає змогу найповніше врахувати запити клієнтів, економити час у процесі створення кореспондентських банківських відносин, рефінансувати свої операції у валюті третьої держави.

Критеріями оцінювання ризику комерційної діяльності в окремій країні слугують: структура економіки, рівень інфляції, зовнішній борг, розміри валютних резервів, торговельний баланс, наявність корисних копалин, політична стабільність уряду, рівновага в соціальній структурі, рівень розвитку інфраструктури, спрямованість міжнародної політики, точність у виконанні платежів, гарантії, які надаються правовою системою і т.ін. (культура, освіта, релігія). Усе це в сукупності дає можливість визначити ділову стратегію та оцінити ризик діяльності в даній країні.

Одночасно необхідно знати міжнародні правила, акти та внутрішні (національні) правила й норми, які регулюють зовнішньоекономічну, у тому числі й банківську діяльність.

Напрями розроблення управлінських рішень стосовно важливої складової життєвого рівня населення – його доходів і витрат наведено в табл. 3.4.

Таблиця 3.4