10. Державне управління у сфері використання та охорони мінеральних ресурсів

Мета управління охороною навколишнього природного середовища при розвідці та розробці родовищ корисних копа­лин може бути сформульована наступним чином: найбільш повне і раціональне вивчення і використання надр при найменших по­рушеннях, ефективній відбудові та доцільному перетворенні при­родного середовища.

Завдання управління природоохоронною діяльністю: вив­чення району родовища й складання екологічних кадастрів; про­гнозування екологічних збитків від розробки родовищ. Мета уп­равління: одержання даних для планування „z проектування гірни­чих підприємств з урахуванням зменшення екологічних збитків.

Законодавчу базу управління мінеральними ресурсами за­безпечує Кодекс про надра, а також регулятивні акти. Кодекс про надра (27 липня 1994 р.) [14] регулює питання, пов'язані з діяльністю, забезпечуючи раціональне використання та захист мінеральних ресурсів, а також гірничовидобувну безпеку, права власності та відновлення навколишнього середовища гірничови­добувних територій. Він також передбачає профілактичні, ек­сплуатаційні, стимулюючі та примусові заходи щодо юридичних об'єктів та громадян у сфері використання мінеральних ресурсів та їх, відходів [11].

Нині головними чинними регулятивними актами Кабінету Міністрів щодо управління мінеральними ресурсами в Україні є:

134

Управління природоохоронною діяльністю

• Постанова № 150 від 2 березня 1993 р. про Державний Фонд мінерально-сировиннх ресурсів України;

• Постанова № 200 від 17 березня 1993 р. про затвердження Статуту Державного геологічного нагляду за проведен­ ням робіт, які стосуються геологічної розвідки мінераль­ них ресурсів України;

• Постанова № 785 від 23 вересня 1993 р. про порядок здійснення державного моніторингу навколишнього при­ родного середовища;

• Постанова № 85 від 8 лютого 1994 р. про тимчасовий по­ рядок внесення плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин.

Перевірка дотримання законодавства у сфері охорони на­вколишнього середовища та інших правил використання міне­ральних ресурсів є частиною регулятивної системи і здійс­нюється Державним комітетом із питань геології та мінеральних ресурсів (геологічний контроль), Держкомітетом із нагляду за безпекою праці (контроль за видобувними роботами) і Міністер­ством охорони навколишнього природного середовища (кон­троль параметрів навколишнього середовища).

Держкомітет із питань геології та мінеральних ресурсів — го­ловна установа, що відповідає за управління мінеральними ресурса­ми в Україні. Одним із головних завдань Комітету є видача ліцензій на геологічне розвідування та на пошуково — розвідувальні роботи й експлуатацію мінеральних ресурсів. Крім того, він контролює цю діяльність та перевіряє її вплив на навколишнє середовище. Вказа­ний комітет складається з 14 державних геологічних та геофізичних компаній, 6 дослідних установ, 4 спеціалізованих заводів та інших служб. Він також включає Державний геологічний інформаційний фонд "Геоінформ", що забезпечує геологічну, економічну та геоеко­логічну інформацію про мінеральні ресурси, а також випускає тема­тичні карти промислового впливу, сейсмо-геологічних умов, кон­центрації радіонуклідів та хімічного забруднення ґрунтових вод.

До управління мінеральними ресурсами залучені інші уря­дові установи — Міністерство вугільної промисловості (вугільна промисловість), Міністерство промислової політики (видобуток залізної руди), Міністерство енергетики (видобуток уранової ру-

135

Навчальний посібник

ди), Державний комітет нафти та газу. Крім того, університети у таких містах, як Київ, Львів, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Іва­но-Франківськ та інші мають відділення геології, які є місцевими центрами досліджень та освіти у сферах, пов'язаних із геологією та охороною навколишнього природного середовища.

Моніторинг природних геологічних процесів здійснюється наступним чином: інформацію збирають на рівні місцевих та регіональних центрів спостереження (постійні майданчики), а потім її аналізують та обробляють (спеціальні групи, експедиції). Існує 205 постійних майданчиків для екзогенних спостережень за геологічними процесами, включаючи 30 пунктів спостереження за карстовими процесами, 127 — за зсувами, 8 — за ґрунтами, 5 — за ерозією берегів, 15 — за ерозією ярів, 15 — за морською ерозією та 5 пунктів спостереження за берегами водосховищ.

Станом на 01.01.2003 р. мінерально-сировинна база Ук­раїни включає близько 20010 родовищ з 113 корисних копалин, із яких 7829 родовищ мінеральної сировини мають промислове зна­чення та враховуються Державним балансом України [4]. У вартісному виразі розвідані протягом другої половини XX сторіччя запаси цих родовищ оцінюються в 7-7,5 трлн дол. США. До промислового освоєння залучено від 40 до 75% розвіданих за­пасів основних видів корисних копалин. Запаси залізних руд ста­новлять понад 14% загальносвітових, марганцевих - більше 43%. Україна посідає провідні місця за запасами титану, цирконію, ура­ну, літію, графіту, каоліну, вогнетривких глин, сірки, калійних со­лей, декоративного каменю тощо (рис. 10.1).

Мінерально-сировинний комплекс України є однією з най­вагоміших складових національної економіки. В Україні вироб­ляється близько 5% світового обсягу мінерально-сировинних ре­сурсів, а щороку гірничовидобувна промисловість випускає про­дукції на 25-28 млрд дол. США (у цінах світового ринку).

В Україні вугілля видобувається у межах трьох вугільних басейнів - у Донбасі, Львівсько-Волинському басейні (кам'яне вугілля) і Дніпровському буровугільному басейні.

На екологічний стан вугільних гірничовидобувних регіонів впливає те, що кожна третя шахта експлуатується понад 50 років. Гірничовидобувні роботи ведуться на глибинах до 1400 м. Загаль-

136

Управління природоохоронною діяльністю

1. - Руди марганцю, млн т 9 - Глина вогнтривка, млн т

2. - Газ природни, млрд м куб 10 - Пісок формувальний, млн т

3. - Руди халіза, млн т 11 - Камень будівельний, млн м куб

4. - Сировина цементна, млн т 12 - Пісок будівельний, млн м куб

5. - Вугілля кам'яне, млн т 13 - Сіль кухонна, млн т

6. - Каолін, млн т

Рис. 10.1. Видобуток основних видів мінеральної сировини в 2003 р.

на площа вугільних басейнів становить близько 160000 км² (26% території України), зокрема, Донбас - 50000 км² при загальній площі гірничих виробок 13000 км².

Видобуток залізних руд в Україні здійснюється на Кри­ворізькому, Кременчуцькому та Білозерському родовищах, мар­ганцевих руд - на Нікопольському родовищі. Державним балан­сом України враховано запаси нафти, газу і газового конденсату 323 родовищ. Основна їх кількість (191) зосереджена у Східному регіоні, 96-у Західному, 36-у Південному. Об'єм щорічного ви­добутку вуглеводнів за останні роки становив 4 млн тонн нафти з конденсатом і 18 млрд м³ газу, що дорівнює відповідно 10 і 20% об­сягів цих видів сировини, які щороку споживає країна.

137

Навчальний посібник

Родовища самородної сірки в Україні розташовані у межах Львівщини, а також, частково, в Івано-Франківській області. По­чинаючи з 50-х років XX ст., розроблялось Роздільськс родовище, із 60-х - Подорожненське, а з 70-х років - Язівське та Не­мирівське родовища. Нині розробку сірки кар'єрним способом припинено через низку економічних та екологічних проблем.

Прогнозні ресурси прісних підземних вод України склада­ють 61689,2 тис. м³/добу, із них 57499,9 тис. м³/добу - із міне­ралізацією до 1,5 г/дм³, придатних для питного технічного водо­постачання. Станом на 01.01.2002 року розвідано 373 родовища підземних вод, з експлуатаційними запасами 15829,8 тис. м³/добу. Загальні експлуатаційні запаси мінеральних вод України склада­ють 64865,7 м³/добу. Родовища мінеральних вод є в усіх, крім Іва­но-Франківської та Сумської, областях України. Станом на 01.01.2002 року в Україні розвідано два родовища термальних вод (підземні води з температурою понад 200⁰С) - Берегівське у За­карпатській області та Новоселівське в АР Крим [4].

Одним з аспектів управління природоохоронною діяльністю є екологічна рекультивація гірничо-видобувних рай­онів, сформованих унаслідок попереднього екстенсивного роз­витку промислових галузей та ресурсномістких технологій. Еко­логічні проблеми, що зумовлені застарілими технологіями та спрацьованими до критичного стану, полягають у накопиченні ве­личезних обсягів виробничих відходів, які перетворюються у тех­ногенний ресурс; значних втратах мінеральної сировини (у над­рах залишається близько 70% запасів нафти, близько 50% — со­лей, близько 28% — вугілля, близько 25% — металів); у великому антропогенному навантаженні на довкілля, та порушенні стійкості геологічного середовища, гідрогеологічних та гідро­логічних умов на фоні досить обмежених водних ресурсів.

Мінерально-сировинна база України має значний еко­номічний потенціал, спроможний забезпечити подальший розви­ток національної економіки за ринкових умов. Найважливішим завданням на цьому шляху є забезпечення збалансованої реструк­туризації розвинених гірничовидобувних регіонів і формування нових із використанням новітніх геолого-економічних моделей та комплексного моніторингу надр.

138

Управління природоохоронною діяльністю

Гірниче видобування — це один із найбільш потужних дже­рел утворення відходів. На кожний мільйон тонн вугілля, видобу­того в Україні, потрібно приблизно 400 гектарів землі для зберігання пов'язаних із цим відходів. В областях вугільної про­мисловості Донбаського регіону грунт та осадові породи забруд­нені миш'яком, свинцем, фтором, ртуттю, фосфором, цинком. Концентрації цих елементів значно збільшуються поблизу шахт та коксових заводів. У 2000 році на підприємствах вугільної про­мисловості було утворено загалом 29 мільйонів кубометрів відходів. Незважаючи на спад в утворенні відходів, обсяги їх, на­копичення збільшуються, а це свідчить про їх незначне викорис­тання. Крім того, при спалюванні вугілля утворюється приблизно 14 мільйонів тонн відходів у вигляді золи та шлаків щороку.

Техногенні відходи мінеральних речовин з відвалів гірничо-видобувної промисловості, а також відходи від обробки мінераль­ної сировини містять цінні речовини для промислового викорис­тання, які зазвичай утрачаються. Але деяка кількість ванадію, скандію та рідкоземельних елементів може бути відновлена. Відходи криворізьких родовищ та збагачувальних заводів містять, зокрема, до 10 г/тонну золота. Обсяг таких відходів в Ук­раїні досягає 25 млрд тонн і вони займають площу 50000 гектарів. Згідно зі звітом Державного комітету з питань геології та міне­ральних ресурсів, потенційну вартість "техногенних" відходів оцінюють у десятки мільйонів доларів США.

Процеси видобування та переробки уранових руд є голо­вним джерелом утворення радіоактивних відходів. У 2000 році було накопичено 65,5 мільйона тонн таких відходів. Майже всі відходи (тобто стічні води та викиди) від видобування та перероб­ки урану є радіоактивними та становлять потенційну загрозу для навколишнього середовища. Лише 15 відсотків загальної радіоак­тивності руди вилучається у вигляді кінцевих уранових про­дуктів. Просочування під час видобування урану та обробки шламів становлять головну небезпеку забруднення ґрунтових і поверхневих вод. Радій — 226 та інші небезпечні речовини забруд­нюють місцеву питну воду та накопичуються у рибі.

Уранова руда, перероблена на Інігулецькому гірничо-збага-чувальному комбінаті у місті Жовті Води Дніпропетровської об-

139

Навчальний посібник

ласті, дає 22,5 мільйонів м³ шламів, що покривають площу у 256 гектарів. Придніпровський хімічний завод у місті Дніпродзер­жинськ Дніпропетровської області було закрито у 1991 році. Про­те 43 мільйони тонн радіоактивних відходів на 286 гектарах усе ще залишаються на цій території та перебувають у занедбаному стані, являючи собою надзвичайно небезпечний екологічний об'єкт. Згідно з даними Державної екологічної інспекції, гамма — випромінювання та концентрації радону перевищують нормальні рівні заводських ґрунтів майже на 70%.

Розглянемо проблему управління природоохоронною діяльністю на прикладі гірничовидобувного підприємства. Вплив підземної та особливо відкритої експлуатації родовищ на природ­не середовище є значний і виражається головним чином у зміні ландшафтів. Основні завдання управління на кар'єрах зводяться до зниження масштабів порушень земної поверхні та підвищення результативності її відбудови. Виділяють наступні функції такого управління:

• планування заходів з охорони природи і раціонального використання земель;

• управління технологією й організацією гірничих робіт;

• управління технологією й організацією гірничотехнічної рекультивації;

• координація напрямів управління на різних етапах ос­ воєння родовищ.

Планування шляхів, засобів і об'єктів управління має базу­ватися на:

• прогнозуванні екологічних збитків у процесі розвідки ро­довищ;

• плануванні розвитку підприємств у регіоні;

• проектуванні гірничих робіт з урахуванням раціонально­го природокористування;

• розробці заходів із зниження рівня екологічної небезпеки, спричиненої техногенними землетрусами.

Управління технологією й організацією гірничих робіт скла­дається з комплексу наступних заходів:

—вдосконалення режимів і технологій гірничих робіт з ура­хуванням раціонального природокористування;

140

Управління природоохоронною діяльністю

• реалізація природоохоронних заходів у процесі експлуа­ тації родовищ;

• поліпшення природних умов у процесі експлуатації родо­вищ (землювання, оптимізація рельєфу).

На гірпичо-видобувних підприємствах повинні функціону­вати спеціальні підрозділи, які відповідають за:

• збір та обробку інформації про зміну природного середо­ вища;

• контроль за якістю виконання природоохоронних за­ходів;

• облік динаміки виконання природоохоронних і рекульти- ваційннх робіт.

На регіональному рівні державне управління у сфері ви­користання та охорони мінеральних ресурсів (по Пол­тавській області), характеризується тим, що використання мінеральних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування [24]. Порушено екологічно допустиме співвідношення між видобутком і використанням ресурсів. Прогресивність ресурсозберігання залежить від рівня викори­стання природних ресурсів, застосування технологій, технічних засобів, які визначають ресурсоємність, еко­логічну безпеку виробництва, обсяги забруднюючих речовин, які розміщуються у результаті організації виробничої діяль­ності. Ресурсоємність сучасного виробництва та його струк­тура визначають і масштаби використання природноресурс­ного потенціалу регіону. Сучасні тенденції розвитку еко­номіки призвели до скорочення споживання ресурсів, але тем­пи скорочення споживання енергії, палива, сировини, води змінювався не адекватно темпам скорочення виробництва.

Подальший розвиток мінерально-сировинного комплек­су в складі господарства регіону потребує негайного розв'язання на державному рівні проблем, які істотно галь­мують раціональне використання ресурсів, їх екологічну ре­абілітацію: геологічне вивчення й використання техногенних родовищ корисних копалин і сировинних ресурсів - відвалів ви­добутку й відходів збагачення та переробки сировини, які містять цінні мінеральні сировинні ресурси й мають промис-

141

Навчальний посібник

лове значення; упровадження прогресивних технологій вироб­ництва на підприємствах які спрямовані на скорочення по­казників ресурсо- та матеріалоємності.

Поряд з правовими і організаційними існують також: економічні засоби управління у сфері використання та охоро­ни мінеральних ресурсів, котре стає все більш вартісним, бо збільшуються видатки на природоохоронні заходи і дорожчає видобуток корисних копалин внаслідок збільшення витрат на розвідку і розробку родовищ; зниження якості мінеральної си­ровини й палива, що видобувається.

Питання для самоперевірки

1. Законодавча база управління мінеральними ресурсами в Україні.

2. Органи державного управління у сфері управління міне­ ральними ресурсами.

3. Органи державного управління у сфері використання природних ресурсів.

4. Загальна характеристика земельних ресурсів України.

5. Мінерально-сировинна база України.

6. Державний облік мінеральних ресурсів.

7. Здійснення моніторингу природних геологічних процесів.

8. Надання мінеральних ресурсів у користування.

9. Мета управління землекористуванням при розвідці та розробці родовищ корисних копалин.

10. Екологічний стан гірничовидобувних регіонів України.

11. Техногенні відходи мінеральних речовин із відвалів гірничодобувної промисловості.

12. Процеси видобування та переробки уранових руд, як го­ ловне джерело утворення радіоактивних відходів.

13. Планування шляхів, засобів і об'єктів управління земле­ користуванням в Україні.

142

Управління природоохоронною діяльністю

Упродовж своєї тривалої історії людство не мало вірнішого союзника, захисника й друга, ніж його земля. Почуття синівської відданості матинці-землі стало передава­тися генетично, з покоління в покоління. І якими ж тільки словами наші предки її не величали! Вона для них і вічна, і свята, і рідна, і годувальниця!

І Друце, молдовський письменник