Тема 6. Забезпечення виконання зобовязання завдатком та притриманням

1. Завдаток як вид забезпечення виконання зобов’язань та його застосування.

2. Поняття притримання та особливості його застосування.

Основні джерела:

Цивільний кодекс, § 5 (ст. ст. 570-571); § 7 «Притримання» (ст.ст. 594-597)

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 р.

1. Завдаток як вид забезпечення виконання зобов’язань та його застосування

Відповідно до ст. 570 ЦК,

завдаток – це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання

Завдаток є традиційним способом забезпечення зобов'язання, який є відомим праву ще з доримських часів та зазнав мінімальних змін протягом сторіч. У римському приватному праві завдаток (arra) вже виконував основні функції сучасного завдатку; специфічними різновидами arra були arra poenalis (штрафний завдаток) та arra poenitentialis (завдаток-відступне).

У дореволюційній практиці на території Російської імперії завдаток набув неабиякого поширення, не в останню чергу через неписьменність значної частини населення (передусім, селян).¹

До особливостей завдатку як виду забезпечення зобов’язань належать його наступні риси:

1) завдаток є майновим способом забезпечення, який здійснюється шляхом передачі певної суми (іншого майна) кредиторові на підтвердження наміру належного виконання;

2) завдаток є акцесорним видом забезпечення виконання зобов'язання, а отже залежить від дійсності основного (забезпечуваного) зобов’язання;

3) сплата завдатку погашає вимоги кредитора у відповідній частині (на відміну від неустойки, сплата якої не припиняє та не зменшує основного зобов’язання).

Завдаток виконує три основних функції (що закладено на рівні його легального визначення):

1. платіжну: завдаток є передачею грошей в рахунок належних платежів за основним зобов’язанням і є частиною суми, яку боржник зобов’язався сплатити кредиторові (тобто, виконує роль передплати, або авансу);

2. доказову: передача завдатку свідчить про укладення між сторонами договору. Це має велике практичне значення у тому разі, коли може виникнути спір з приводу факту укладення договору, наприклад, при укладенні договору шляхом обміну листами, телеграмами або в разі втрати тексту договору, або у разі укладення договору в усній формі або шляхом здійснення конклюдентних дій.

Разом з тим, за змістом закону та відповідно до наявної судової практики, завдаток не може свідчити про укладення договору у тому разі, коли закон прямо вимагає дотримання певної форми як умови дійсності договору (наприклад, за договором купівлі-продажу квартири або жилого будинку, для яких законом встановлено обов’язкову нотаріальну форму та державну реєстрацію як умову укладення договору).

З іншої сторони, фактична невидача завдатку ні в якому разі не свідчить про неукладення основного договору.

3. забезпечувальну (штрафну): у разі невиконання договірних обов'язків завдаток залишається у кредитора (ст. 571 ГК) і у відповідній частині погашає його вимоги до боржника. Як виняток, завдаток підлягає поверненню через відповідну угоду сторін або у разі невиконання зобов’язання через неможливість (крім грошових зобов’язань).

З іншої сторони, у разі невиконання зобов'язання завдаткоодержувачем він повинен передати іншій стороні подвійну суму завдатку. А отже, завдаток дуже нетипово для інших видів забезпечення покликаний забезпечувати інтереси одночасно обох сторін, хоча зрозуміло, що завдаткоодержувач перебуває у більш захищеному стані, оскільки має просто утримати суму завдатку у себе, тоді як платник податку повинен подавати відповідний позов до суду.

Завдаток слід відрізняти від схожих правових інститутів, а саме:

1) авансу: аванс (або передплата) виконує тільки одну функцію – платіжну, має умовно доказовий характер та не забезпечує виконання зобов'язання. Тому у разі сплати авансу сторона, що не виконала своїх обов'язків, має право вимагати повернення авансу, якщо тільки інша сторона не зберігає права на винагороду. Судова практика йде тим шляхом, що розглядає наперед передану суму як аванс, якщо інше не буде доведено зацікавленою стороною;

2) відступного: сплата або залишення у сторони завдатку, хоча і означає часткове виконання стороною свого грошового зобов’язання, не припиняє самого зобов'язання, забезпеченого завдатком (крім випадків, коли завдаток означає 100-відсотковий платіж). Сплата ж відступного, за змістом ст. 600 ЦК, є підставою припинення зобов’язального правовідношення між сторонами. Водночас, сторони можуть домовитися про перетворення завдатку у відступне, якщо кредитор відмовиться від своїх подальших вимог, утримавши або одержавши суму завдатку²;

3) застави: на відміну від завдатку застава не є формою виконання основного зобов'язання і не виконує платіжної функції. Навіть якщо при забезпеченні виконання зобов’язання заставою заставодавець передає предмет застави у володіння заставоодержувачеві (кредиторові), кредитор у разі невиконання має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави, звернувши на нього стягнення;

4) притримання: при завдатку гроші передаються у власність кредитора як частина належного платежу, тоді як при притриманні кредитор (ретентор) не набуває права власності на майно боржника.

Підставою встановлення завдатку є тільки договір. У договорі має бути чітко зазначено, що сума або інше рухоме майно передаються саме як завдаток, інакше сума вважатиметься авансом, а майно – простим виконанням, що не відіграватиме жодної забезпечувальної ролі.

Суб'єкти. Сторонами зобов’язання із завдатку є завдаткодавець (боржник) та завдаткоодержувач (кредитор). За змістом закону, завдаткодавець повинен бути власником майна та мати повноваження щодо його відчуження. Завдаткоодержувач повинен мати можливість набути право власності на майно, яке передається як завдаток.

За ЦК УРСР застосування завдатку було зведено лише до зобов'язань за участю фізичних осіб. У новому ЦК такого обмеження більше не існує, а отже будь-які суб'єкти, зокрема, юридичних осіб – суб'єкти підприємництва можуть включати умову про завдаток до договору.

Предметом завдатку може бути як грошова сума (загальне правило), так і будь-яке інше рухоме майно. Слід зазначити, що за ЦК УРСР предметом завдатку могли бути лише гроші. На практиці ж майже завжди завдаток застосовується на забезпечення певного грошового зобов’язання боржника (особливо часто – при купівлі-продажу).

Застосування завдатку як виду забезпечення пов’язане із цілою низкою правових умов:

1. За змістом ст. 547 ЦК, угода про завдаток повинна бути складена тільки в письмовій формі (не може замінюватися видачею розписки або іншого письмового свідоцтва). Наслідком недодержання форми є нікчемність угоди про завдаток (хоча, наприклад, за ЦК РФ у такому разі застосовуються загальні наслідки порушення простої письмової форми правочинів).

За попередньою практикою, що складалася протягом багатьох років (а може і сторіч) видача завдатку, як правило, оформлювалася передачею кредитором-завдаткоодержувачем боржникові-завдаткодавцеві розписки про отримання суми завдатку. При чому в такому разі сторони могли основне зобов’язання укладати в усній формі, оскільки факт його укладення було засвідчено розпискою та передачею завдатку. Положення ст. 547 ЦК по суті цю практику докорінно (та навряд чи обґрунтовано) ламає.

2. У договорі має бути чітко зазначено, що сума, яка передається, – це саме завдаток, інакше сума за умовчанням вважається авансом (передплатою).

3. Підставою утримання завдатку кредитором є порушення зобов'язання боржником (так само, як матеріальною підставою позову завдаткодавця про стягнення з кредитора подвійного розміру завдатку є порушення своїх обов’язків кредитором). По суті, для цього слід встановити факт невиконання або неналежного виконання свого основного обов’язку стороною. За ЦК УРСР підставою стягнення завдатку було лише невиконання, новий ЦК, вживаючи термін «порушення», практично запроваджує підставу як будь-яке порушення (в тому числі і неналежне виконання – за змістом ст. 610), що більшою мірою відповідає принципам забезпечення виконання зобов’язань. Безвинне невиконання зобов'язання (наприклад, через неможливість виконання), а також визнання забезпечуваного договору недійсним не є підставами для залишення завдатку та тягнуть обов'язок кредитора повернути завдаток боржникові, проте це не застосовується до грошових зобов’язань (які найчастіше і забезпечуються завдатком), щодо яких встановлено принцип об’єктивної відповідальності незалежно від вини (ст. 625 ЦК).

Наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого завдатком, залежать від суб’єкту порушення (ст. 571 ГК):

а) якщо зобов’язання порушила сторона, що передала завдаток (боржник), завдаток залишається у кредитора;

б) якщо зобов’язання порушив кредитор, боржник має право вимагати повернення завдатку плюс сплати суми, рівної вартості завдатку (іншими словами, вимагати повернення завдатку в подвійному розмірі).

На додаток до залишення (або повернення в подвійному розмірі) завдатку несправна сторона зобов'язана відшкодувати збитки іншій стороні з урахуванням суми завдатку (отже, на відміну від неустойки, щодо завдатку діє заліковий принцип).

Застосування завдатку у відповідній частині погашає вимогу кредитора, але не припиняє зобов’язання як такого. Зі змісту закону випливає можливість припинення зобов'язання шляхом перетворення завдатку у відступне, якщо сторони про це прямо домовляться.