Тема. ДОКУМЕНТИ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

І ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК ДЖЕРЕЛО

З НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

1. Документи політичних партій 1917-1925 рр.

2. Документи політичних партій і громадських об’єднань Західної України.

3. Документи комуністичної партії (КПРС, КПУ) та громадських організацій радянської України.

4. Документи політичних партій і громадських організацій другої половини 80-х р. ХХ – поч. ХХІ ст.

Література:

1. Макарчук С.А. Джерелознавство історії України. – Л., 2008.

2. Борщевский В.Я. Источниковедение истории СССР (1917-1985). – К.,1985.

3. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники Российской истории. Учебное пособие. – М.,1998.

4. Михальський І.С. Джерела з історії українських політичних партій кінця XIX - початку XX століть. — К., 2004.

5. Варшавчик М.А. Источниковедение истории КПСС. – М.,1989.

6. Ветров Р.І. Політичні партії України на початку ХХ ст. (1900-1925 рр.). – Дніпродзержинськ, 1997.

7. Нариси з історії суспільних рухів та політичних партій в Україні (ХІХ-ХХ ст.). Навч. пос. – Львів, 2001.

8. Висоцький О.Ю.Українські соціал-демократи та есери: досвід перемог і поразок. – К.: Основні цінності, 2004.

1.Документи політичних партій України 1917-1925 рр.

Про документи політичних партій України можна говорити лише стосовно часів революції, адже до середини 20-х років на території УСРР всі партії, окрім більшовицької, припинили своє існування, або стосовно західноукраїнських земель у міжвоєнні роки – там вони проіснували до 1939р., або стосовно України часів незалежності. В цьому питанні ми говоритимемо про документи політичних партій Наддніпрянської України 1917-1925 рр.

Визначення хронологічних рамок цього періоду зумовлене, по-перше, подіями 1917 р., що суттєво вплинули на діяльність вже існуючих політичних партій і дали поштовх до появи нових партій на території Наддніпрянської України; по-друге, межами існування багатопартійної системи – у 1925 р. в УСРР саморозпустилася остання небольшевицька партія.

Треба відзначити наявність протягом тривалого часу (в радянській історіографії) традицій і стереотипів щодо оцінки діяльності цих партій як буржуазних, націоналістичних. Їх політика, програмові положення вважалися хибними порівняно з діяльністю та програмовими постулатами більшовицької партії. Більш-менш зважену оцінку їх діяльності можна зустріти лише в історіографії української діаспори (праці Т.Гунчака, збірки документів). Докорінні зміни в оцінці діяльності цих партій сталися в українській історіографії останніми десятиріччями (праці О.Ю.Висоцького, І.С.Михальського, Р.І.Ветрова та ін.).

Палітра політичних партій часів Української революції була достатньо різнобарвна. На території України діяли як українські політичні партії та громадські організації так і осередки загальноросійських партій та організацій. Назвемо основні.

Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), створена на основі ТУП навесні 1917 р. Фактично об’єднувала ліберальну інтелігенцію та відображала інтереси заможних верств українського суспільства. У складі президії ЦК – С.Єфремов (голова), В.Леонтович, А.Ніковський, Ф.Матушевський.

Українська соціал-демократична робоча партія (УСДРП). Кількість – 40 тис. Лідери – В.Виниченко, Д.Антонович, М.Порш, М.Ткаченко, С.Петлюра. Видавали «Робітничу газету».

Найвпливовіша – Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). 75 тис. осіб. Керівний орган - ЦК (М.Ковалевський, В.Голубович, Л.Ковалів, П.Христюк, В.Залізняк, М.Шраг, О.Севрюк). Газета «Боротьба».

Українська партія соціалістів-самостійників (УПСС). Лідери – П.Макаренко, також О.Андрієвський, І.Луценко.

Діяли також: Українська демократично-хліборобська партія, що виникла на Полтавщині і складалася с заможних селян і поміщиків (ідеолог – В.Липинський); Українська трудова партія (лідер – Ф.Крижановський); Українська федеративно-демократична партія. Ці партії були не такими численними.

Під впливом українських національних партій перебували масові організації трудящих – «Просвіти», селянські спілки, національні клуби, військові, студентські, жіночі організації тощо. В Україні почали формуватися станові організації, що уособлювали соціальну базу української революції – військові, селянські, робітничі.

З часом партії розділялися, дробилися, на їх основі утворювалися нові політичні об’єднання. У 1919 р. утворилася УКП(боротьбисти) - на основі об’єднання колишнього лівого крила УПСР та лівих УСДРП «незалежних». Лідери – Г.Гринько, В.Еланський (Блакитний), О.Шумський, П.Любченко. Саморозпустилася в березні 1920 р. – члени увійшли до КП(б)У.

У січні 1920 р. було проголошено створення УКП – на основі правої частини розколотої УСДРП («незалежних»). Об’єднала націонал-комуністичні елементи. Лідери А.Речицький, А.Ткаченко. Саморозпустилася в березні 1925 р.

В Україні також розгорнули діяльність загальноросійські партії – кадети, октябристи, меншовики, більшовики, есери, анархісти тощо. У 1917 р. російські есери та меншовики мали значну перевагу в Катеринославській губернії та у військах Південно-Західного і Румунського фронтів. Вони переважали у Радах робітничих і солдатських депутатів, що почали створюватися в містах з березня 1917 р. Вони також мали вагоме представництво у громадських комітетах – органах Тимчасового уряду в містах. Проте їх авторитет падав через неспроможність Тимчасового уряду вирішити нагальні потреби населення – мир, земля, хліб.

Зростала кількість та вплив організацій більшовиків. Більшість їх працювали в Донбасі та Подніпров’ї – 30 тис. з 42 тис. у жовтні 1917 р. Більшовики зосереджувалися в промислових центрах, де мешкало російськомовне населення. У вересні-жовтні 1917 р. більшовики зміцнили свої позиції в Донбасі, Подніпров’ї, Харкові.

Характеристика складу документів політичних партій.

Документів політичних партій часів революції збереглося не багато (за виключенням більшовиків). По-перше, хоча більшість з них існували з дореволюційних часів, вони не опікувалися створенням архівів. Цьому також не сприяли нелегальні та напівлегальні умови їх діяльності. По-друге, багато документів загинуло під час революції. Частину було вивезено за кордон емігрантами. По-третє, за радянських часів залишки цих документів потрапляли до спецсховищ.

1. Програми і статути партій збереглися найкраще. Важливе значення має той факт, що програми деяких партій склалися ще в дореволюційні часи і в подальшому не піддавалися суттєвим змінам. Лише корегувалися в 1917 р. Ці програми друкувалися в партійній пресі, а також видавалися окремими брошурами в 1917-1920 рр.

Зараз ми в більшості випадків маємо саме друковані варіанти програм і статутів. Це, наприклад, програми українських соціалістичних партій – УПСФ (затверджена на установчому з’їзді в червні 1917 р.), УСДРП (на конференції у квітні 1917 р. було підтверджено програму, ухвалену в 1905 р.), УПСР (у червні 1917 р. ІІ з’їзд УПСР затвердив програму, проект якої було підготовлено М.Ковалевським ще в 1915 р., і статут партії.), УПСС.

У програмах перелічених українських партій є спільні риси, є відмінності. Домінуюче питання для всіх партій – національне відродження України. Більшість (окрім УПСС) вважала, що воно можливе за умов автономії України в складі Російської демократичної республіки.

Розбіжності – щодо вирішення соціальних проблем. Головне питання – агарне (селянство становило на той час 80% населення України). Найближчою до селянських вимог була програма українських есерів. Вбачали вирішення аграрного питання шляхом соціалізації землі. Цей принцип критикували представники УСДРП. Вважали, що коли земля перейде повністю в користування та розпорядження селянства, знов почнеться диференціація селянства та розвиток капіталізму. В умовах нестабільності, слабкої державної влади це гасло загрожувало поширенням анархії. УСДРП вважала, що прогрес в сільському господарстві можливий лише у великих господарствах, якими були економії. Великі культурні маєтки не можна руйнувати та ділити на шматки – вони всенародне добро, утворювалися працею робітників і селян. Їх треба передавати в користування трудовим артілям або органам самоуправління на місцях.

2. Матеріали з’їздів і конференцій – збереглися частково. Це переважно постанови, рішення, що були надруковані в партійній періодиці, (постанова установчого з’їзду УПСФ, резолюції), є також протоколи з’їздів і конференцій УПСР, УСДРП, УКП.

3. Документи керівних органів партій – збереглися переважно постанови ЦК, Президій, що друкувалися в партійні пресі.

4. Документи місцевих організацій – окремі невеличкі комплекси, що включають звіти місцевих організацій,повідомлення керівним органам партії про власні позиції щодо вирішення конкретних політичних проблем, звернення-протести до відомих політичних діячів або центральних урядових установ та ін.

5. Партійна публіцистика - твори лідерів партій, рядових членів (промови, статті). Це публікації в пресі та окремі видая нтворів С.Петлюри, В.Виниченка, Д.Антоновича, В.Липинського та ін.

6. Достатньо широко представлена партійна преса. Завдяки їй маємо не тільки відомості про діяльність партій, а також публікації їх програм, статутів, постанов, рішень керівних органів, з’їздів, творів лідерів.

7. Агітаційно-пропагандистські матеріали – листівки, відозви, декларації.

8. Джерела особового походження – мемуари, щоденники. Спогади лідерів і колишніх рядових членів партій друкувалися в ХХ ст. емігрантськими колами достатньо активно. Останніми десятиріччями почали друкуватися в Україні (В.Виниченка, В.Андрієвського, І.Мазепи, П.Христюка та ін.)

Треба відзначити, що документи українських політичних партій початку ХХ ст. стали об’єктом спеціального джерелознавчого дослідження. Це монографія І.С.Михальського «Джерела з історії українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст.», що в неї автор не тільки дав ґрунтовний історико-порівняльний огляд джерельної бази для дослідження їх діяльності, але також власну класифікацію вивченого корпусу джерел. Правда, хронологічні рамки роботи обмежуються 1917 р., проте автор зазначає, що запропоновану ним класифікацію можна застосовувати і до інших комплексів документів партій ХХ ст. Михальський пропонує таку класифікацію: 1) джерела партійного походження і 2) джерела непартійного походження. До першої групи він відносить всі перелічені вже нами різновиди джерел, поділяючи їх на партійно-організаційні документи, пропагандистсько-агітаційні матеріали та джерела особового походження. В групі джерел непартійного походження виділені тематичні блоки: 1) документи державного походження; 2) матеріали неукраїнських політичних партій, об’єднань; 3) преса і 4) джерела особового походження.

Документи політичних партій часів Української революції малюють яскраву картину політичного життя України в ці буремні роки. Сучасні науковці активно залучають цей комплекс джерел не тільки для висвітлення історії політичних партій, а також для вивчення історії Української державності, революційного процесу на українських землях. Але ці документи потребують спеціального джерелознавчого дослідження. Першим з таких досліджень є праця І.С.Михальського.