2.Документи політичних партій і громадських об’єднань Західної України (1921-1939 рр.).

Західноукраїнські землі в зазначений період опинилися в становищі напівколоній Польщі, Румунії, Чехословаччини. Незважаючи на це, політичне життя на цих територіях було достатньо активним. У міжвоєнні роки тут діяло чимало політичних партій і громадських організацій. Дослідники поділяють їх на декілька груп.

По-перше, це українські політичні партії, що діяли ще з дореволюційних часів. Протягом першої половини 20-х років вони активно змінювалися, еволюціонували зовні та всередині. Результатом стало утворення декількох політичних об’єднань, що відігравали важливу роль в політичному житті західноукраїнських земель.

Українська соціалістично-радикальна (УСРП), що утворилася в 1926 р. на основі об’єднання Української радикальної партії і залишків українських есерів Волині. Лідер – Л.Бачинський. 20 тис. членів у середині 30-х років.

Українська соціал-демократична партія (УСДП) менш впливова. Створена ще до революції, на початку 20-х років розкололася. В 1923 р. ліворадикальне крило фактично стало частиною КПЗУ. Помірне крило відновило УСДП в 1928 р., солідаризувалися з Польською соціалістичною партією, Бундом.

У 1925 р. з ініціативи Української народно-трудової партії кілька дрібних політичних груп утворили Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). Голова – Д.Левицький. Обєднувало ¾ громадських активістів Західної України. Негативно ставилися до КПЗУ, угодовських партій. На початку 30-х років УНДО відмовляється від ідеї опору «на власні сили», укладає угоду с польським урядом. Наслідок – криза партії, розкол, суперечки, падіння популярності.

По-друге, це так звані «радянофільські» партії та організації. Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Підтримувала тісні зв’язки з КП(б)У, ВКП(б) і Комінтерном. Діяла нелегально. В середині 30-х років – 5 тис. членів. Єдина серед членів Комінтерну засудила сталінські репресії. Розпущена в 1938 р. постановою Комінтерну.

По-третє, пропольські та клерикальні партії та організації. Переважно нечисленні, не мали значного впливу, існували протягом нетривалого часу, оскільки підтримувалися польським урядом. Найбільший вплив на українську громадськість мав Український католицький союз (УКС) під керівництвом митрополита А.Шептицького.

Під впливом названих партій створювалися і діяли чисельні молодіжні, селянські, жіночі, освітянські організації. Зокрема, під керівництвом КПЗУ – Комуністична спілка молоді ЗУ, селянські легальні прокомуністичні організації, а також різноманітні революційні підпільні організації прокомуністичного спрямування – Українська національно-повстанська організація, Українська революційно-повстанська організація та ін. Мета – підготовка збройного повстання та приєднання до СРСР. Почали занепадати на початку 30-х років.

Характеристика складу документів. Для цих партій і товариств маємо всі названі вже різновиди джерел.

1. Програми, статути. Зокрема, програма УСРП містила такі положення - самостійна Україна, що об’єднає всі етнічні землі. Влада – народна. Передача державних, поміщицьких, церковних, колоністських земель селянам без викупу (гасло «Вся земля – селянам»). Розвиток кооперації. Право націй на самовизначення, шанування прав національних меншин.

Програма УНДО (і статут), ухвалена на ІІ з’їзді у листопаді 1925 р. Вважали себе національною, надкласовою партією, що гуртує всі верстви населення (промисловці, селяни, інтелігенція, духовенство тощо), висували концепцію спільного національного фронту українських політичних партій. По суті широкий національний рух. Методи боротьби – суто легальні, ненасильницькі, основне – парламентська діяльність. Не визнавали поділу України між чужоземними державами. Основне завдання – боротьба за українську державність. Радянська Україна – перехідний етап на шляху до повноцінної української держави. Право націй на самовизначення. Націоналізація великих промислових підприємств, аграрна реформа – передача землі без викупу селянам.

КПЗУ використовувала програмні документи ВКП(б), але головним вважала вирішення національного питання.

2. Протоколи, звітні доповіді на з’їздах, конференціях друкувалися окремими брошурами, також в партійній періодиці, календарях.

3. Документи місцевих партійних організацій - протколи зборів листування організацій з центральними органами, між собою, окремими діячами, фінансові документи, описи майна, чернетки доповідей, резолюцій та ін. Маємо, наприклад, протоколи засідань осередків УСДП на Волині, Холмщині, Поліссі, Підлящі.

4. Твори партійних лідерів й ідеологів – праці Л.Бачинського, В.Ганкевича, І.Макуха, О.Барвинського, О.Назарука, В.Старосольського, лідерів КПЗУ Васильківа, Іваненка, Теслюка тощо.

5. Агітаційно-пропагандистські матеріали – відозви, заяви, звернення.

6. Партійна преса. УСРП - газета «Громадський голос», журнал «Живе слово»; УНДО - часопис «Діло», газета «Свобода», УСДП – газети «Вперед», «Наша мета»; КПЗУ - журнал «Наша правда», газети легальні і нелегальні («Праця», «Сяйво», «Світло» тощо).

7. Джерела особистого походження. Спогади І.Макуха, І.Старосольського та ін.

На території Західної України діяли також націоналістичні організації . Вони перебували в підпіллі та в опозиції до польської влади.

Це, передусім, УВО, на чолі – Є.Коновалець (1920 р.). .Пропагувала ідеї соборництва, національного активізму, опору на власні сили. Поповнювалася за рахунок студентської, селянської, робітничої молоді. Сповідувала тактику пасивного опору та активні форми – індивідуальний терор, саботаж, експропріацію державних коштів та ін. Друкований орган – газета «Сурма». Її члени одночасно були членами різних українських політичних партій.

Окрім того в 20-ті р. на території Західної України та за її межами діяли низка українських націоналістичних молодіжних організацій – Союз української націоналістичної молоді (СУНМ), у Чехословаччині – Група української націоналістичної молоді та ін. Мало відрізнялися ідеологією та програмами (ідеалістичний світогляд, прищеплення культу героїзму, велике значення розвитку самосвідомості членів, самостійницька ідеологія, і Польща і СРСР – окупанти).

1929 р. – на Першому Конгресу українських націоналістів утворено ОУН. Очолив Є.Коновалець. Конгрес ухвалив постанову про устрій ОУН, умови вступу до ОУН. Також було прийнято програмні документи - Постанови Великого Збору Організації Українських Націоналістів, «Десять заповідей українського націоналіста» («Декалог»). Ці документи було скореговано Великим збором в 1939 р. Висунула радикальну програму боротьби за національне визволення та відродження Української держави. Відкидала комуністичну, капіталістичну, націонал-соціалістичну системи. Основа – панування нації на своїй землі. На час української революції – на чолі держави – диктатор, після неї – голова, що обирається законодавчим органом з представників усіх верств населення. Обстоювала принцип трудової приватної власності на землю, одержавлення лісів, копалень, залізниць, вільну конкуренцію в промисловості й торгівлі, розвиток кооперації.

Тактика - охоплення політичною боротьбою усіх сфер життя, всього населення – виховання молоді, активізація жіноцтва та ін.

Друковані видання – місячник «Розбудова нації», неофіційні видання «Наш клич», «Наш фронт», «Голос нації» тощо.

Під контролем ОУН діяла низка громадських організацій.

Документи названих партій та організацій ще не стали об’єктом спеціального джерелознавчого дослідження, хоча активно залучаються дослідниками при вивчені історії суспільно-політичного життя, партій і громадських рухів на території Західної України. Слід відмітити дисертацію І.Я.Раківського, присвячену історії УСДП, в якій автор дає ґрунтовний джерельний аналіз документів партії.