Тема X. Свідомість

План

1. Проблема свідомості в філософії.

2. Відображення як загальна властивість матерії.

3. Суспільна - природа свідомості.

4. Самосвідомість.

Основні поняття теми: буття, свідомість, вторинність свідомість відображення, психічне відображення, подразливість, чутливість, сприймання, матеріальне та ідеальне, інформація, образ, мова, слово, речення» самосвідомість, активність самосвідомості, ідеальні моделі м буття, творчість.

Питання І. Визначення місця і ролі людини в світі - завдання, яке так чи інакше доводиться вирішувати представникам всіх філософсь­ких напрямків. Це вже само по собі обумовлює необхідність з’ясування природи свідомості. Крім того, ті чи інші підходи до питання про суть свідомості, про характер її відношення до буття торкаються вихідних світоглядних і методологічних настанов будь-якого філософського на­прямку, детермінуючи неодмінну актуальність цієї проблеми.

Розглядання окремих аспектів свідомості в межах таких спеціаль­них гуманітарних та природничих наук як соціологія, психологія, мово­знавство, кібернетика, інформатика та інші завжди спирається на певну філософсько-світоглядну позицію у тлумаченні свідомості.

В свою чергу розвиток спеціальних наукових досліджень стимулює розробку та поглиблення власне філософської проблематики.

Центральне філософське питання. - питання про відношення свідо­мості до буття. Діалектико-матеріалістична філософія зовсім не від­кидає тієї обставин., що спосіб буття людини в світі завжди мав на увазі свідомість. Вторинність свідомості по відношенню до буття озна­чає, що буття виступає як більш широка система, всередині якої свідо­мість є специфічною умовою, засобом, передумовою, "механізмом" впису­вання людини у цілісну систему буття.

Діалектико-матеріалістична філософія розглядає свідомість як влас­тивість високоорганізованої матерії. Звідси виникає необхідність про­стежити генетичні джерела свідомості. І важливою передумовою такого підходу саме і є аналіз відображення - форми матеріальної взаємодії, на основі якої виникає психіка та свідомість.

Питання 2. В своєму творі "Матеріалізм та емпіріокритицизм" В.І.Ленін висловив ідею про те, що всій матерії властива якість дуже близька до відчуття. Ця якість і є відображення.

Перебуваючи в універсальному взаємозв’язку, предмети і явища, діючи один на одного, спричиняють ті чи інші зміни, які виступають у вигляді певного "сліду", що фіксує особливості впливаючого пред­мету, явища.

Відображення як загальна властивість матерії визначається як здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати особли­вості інших явищ, предметів, систем.

Форми відображення залежать від специфіки та рівня структурної організації предметів, явищ, систем, що взаємодіють. Зміст відображен­ня виявляється у тих змінах, що відбулися в предметі, який відобра­жається і які риси у впливаючому предметі, явищі, системі вони від­творюють.

При найпростіших формах відбиття у неживій природі слід, віл биток одного об’єкту на інший не стає .для останнього орієнтиром цього власної діяльності. Наприклад, дія сонячних променів на камінь вин ни кас нагрівання каменя, але при цьому ніяк не стимулює будь-яку активність його. Та треба мати на увазі, що існує і інформаційне відображення, пов’язане з використанням результатів зовнішнього впливу. Саму інформація тут слід розуміти достатньо широко: як властивість явищ бути збуджувачем певних дій, сприяти активній орієнтації у навколишньому світі. Цей тип відображення в еволюції матеріального сипу з’являється на стадії живої природи.

Генетично вихідною формою відображення, що властива всім живим організмам, є подразливість« властивість організму до найпростіші» специфічних реакцій у відповідь на дії певних подразнень /світло, зміни температури тощо/. Наступний етап у розвитку форм відображеним у живій природі - поява чуттєвості /здібності до відчуття/. Якщо подразливість властива і рослинам, то чуттєвість - форма відображеним специфічна для світу тварин. Вона з’являється на рівні найпростіша тварин і припускає здібність відбивати окремі властивості речей у їм і вигляді відчуттів. Ще більш високого рівня відображення досягає у хре­бетних. У них виникає здібність аналізувати складні комплекси подразників та відбивати їх у вигляді сприйняття - цілісного образу ситуації.

Відчуття і сприйняття в образи речей. Це означає появу елементарних форм психіки як функції нервової системи і своєрідної форми відбиття дійсності

Високий рівень розвитку психіки тварин свідчить про те, то ті свідомість має свої біологічні передумови і що поміж людиною і її тім тваринними попередниками існує певний спадкоємний зв’язок. Але тут ні як не можна говорити про тотожність їх психіки. Тварини не володіють надійним мисленням. Вони не здатні усвідомлювати своє ставлення середовища.

Питання 3. Свідомість - вища форма психічного відображення, и. лив» властивість високоорганізованих матеріальних утворень, властивість людини як суспільної істоти. Свідомість не існує поза діяльність головного мозку. Вона є функція мозку. Але явища свідомості разом з тим ідеальні. Їм не можна приписувати фізичні характеристики Думки не має маси, енергії, вона не має просторових властивостей у тому значенні, в якому їх має будь-який фізичний об’єкт.

Явиш свідомості - наші чуттєві образи, думки, ідеї - являють собою інформацію про об’єкти матеріального світу, яка а необхідністю втілена у мозковій нейродинаміці. Наприклад, коли людина переживає образ місяця, то в тому ж інтервалі часу в її головному мозку існує певна нейродинамічна система, що відповідає за образ місяця, і є ма­теріальним носієм інформації про цей об’єкт. Образ місяця та його моз­ковий нейродинамічний еквівалент є явища одно часові і одно причинні.

Зв’язок поміж явищами свідомості /суб’єктивним образом/ та моз­ковим процесом є зв’язок поміж інформацією та її носієм. Це - особли­вий тип зв’язку. Він може бути названий кодовим зв’язком, оскільки інформація завжди втілена у своєму Матеріальному носієві, а матеріальний носій даної інформації Завжди є і певним кодом. Мозковий нейро­динамічний носій місяця сам по собі не є образ місяця. Це складна моз­кова динамічна система, яка являє собою зв’язок багатьох збуджених клітин. Вона виступає у вигляді коду, який існує об’єктивно, але пере живається особою саме у формі суб’єктивного образу, у формі певної інформації про зовнішній об’єкт.

Устрій людини такий, що в свідомих сприйняттях їй лається інфор­мація, так би мовити, у "чистому" вигляді, оскільки її мозкові носії нею безпосередньо не відображуються і ніяк не відчуваються. Ця здат­ність мати інформацію нібито в "чистому" вигляді і можливість оперувати нею є те, що ми називаємо ідеальним.

Які ж причини обумовили перехід від психіки тварин до свідомості людини? Відповідь на це питання вперше дав Ф.Енгельс в роботі "Роль праці в процесі перетворення мавпи у людину", де він прийшов до виснов­ку, що праця - "перша, основна умова всього людського життя, і .по то­го ж у такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: праця

створила саму людину .

Жодна мавпа не виготовила навіть примітивного знаряддя.

З розвитком праці виникає нове ставлення людини до дійсності: об’єкт став предметом праці, оскільки для його зміни необхідна опосе­редковуюча ланка - знаряддя праці. Праця неодмінно вимагав розумового апарату, з допомогою якого можливо було б в ідеальній формі уявити ба­жаний результат, тобто поставити мету і знайти засоби її досягання.

В процесі праці людина починає в ідеальній формі відображати спосіб дії одної речі на іншу і, нарешті, - працю, оскільки вона з самого початку має суспільний характер, стимулює потребу передавати іншим людям мету і можливі засоби її досягнення. Таким чином, трудова діяльність - вирішальний фактор розвитку мислення, свідомості, мови, як засобу спілкування і взаєморозуміння. В процесі цієї діяльності людина створює засоби, що дозволяють "відчужувати" психічні образи, зберігати і передавати їх зміст у формі, що доступна для сприйнятті іншими людьми /мова, письменність, втори мистецтва/.

"Спочатку праця, - пише Ф.Енгельс, - а потім і разом з нею членоподільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом мімі мозок мавпи поступово перетворився на людський мозок" .

Свідомість і мова єдині. Але це внутрішня суперечлива єдність різних явищ. Свідомість відображує дійсність, а мова позначає її і и» виражає думки. Мова - могутній засіб розвитку свідомості. В ній наші уявлення, думки, почуття втілюються у матеріальну форму, що чуттєво сприймається, перетворюючись із особистого надбання у надбання інших людей, стаючи засобом їх взаємного спілкування, обміну досвідом, знання, почуття, ідеями, поєднуючи людей даної соціальної групи, покоління, різних поколінь, фактором спадкоємності історичних епох.

Таким чином, свідомість - специфічно людська форма відображенні! і духовного засвоєння дійсності, властивість високоорганізованої ма­терії - людського мозку, яка полягав в створенні суб’єктивних образів об'єктивного світу, в утриманні, збереженні і переробці інформації, у виробітку програми діяльності, спрямованої на розв’язання певних завдань. Свідомість є суспільно-історичним продуктом, вона виникає разом э людським суспільством в процесі становлення і розвитку трудової діяльності і мови і формується виключно в умовах суспільного середовища, постійного спілкування індивідів поміж собою.

Питання 4. Обов’язковим компонентом будь-якої свідомості є само свідомість - специфічна характеристика людини, яка виражаються у ви діленні себе, ставленні до себе, оцінці своїх можливостей.

Самосвідомість - динамічне утворення, що історично розвиваємо, виступаючи на різних рівнях у різних формах. Першою її формою /само почуттям/ є елементарне усвідомлення свого тіла і його вписаності у світ оточуючих речей і людей. Другий, більш високий рівень самосвідомості ,пов’язаний з усвідомлення себе як такого, що належить до тієї чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури. Третій, найвищий рівень розвитку цього процесу - виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого на "Я" інших людей і разом з тим чином унікального і неповторного, що може робити вільні вчинки і нести за них відповідальність. При цьому з необхідністю припускається можли­вість контролю над своїми діями і їх оцінка.

Для того, щоб усвідомити самого себе, треба бачити себе нібито збоку. Але збоку мене може бачити тільки інша людина, а не я. Щоб ба­чити самого себе, людині потрібно, мати дзеркало. Побачивши свій об­раз у дзеркалі і запам’ятавши його, людина отримує можливість уже без дзеркала у своїй свідомості бачити себе нібито "збоку", як "іншого", тобто у своїй свідомості виходити за його межі. Але для того, щоб лю­дина побачила себе у дзеркалі, вона має усвідомити, що у дзеркалі ві­дображено саме її, а не якусь іншу істоту. Тут треба звернути увагу на той факт, що тварина не пізнає себе у дзеркалі. Виявляється, для того, щоб людина побачила себе у дзеркалі, вона має володіти певними формами самосвідомості. Форми ці не даються споконвічно. Людина їх за­своює і конструює з допомогою другого дзеркала - суспільства інших лю­дей. Людина не тільки себе сприймає за аналогію з іншими, але й іншо­го - за аналогією з собою.

Самосвідомість існує не тільки в різних формах і на різних рів­нях, але і в різних ступенях проявленості. Коли людина сприймає певну • групу предметів, то з цим необхідно пов’язане усвідомлення "схеми ті­ла", місця, яке займає це тіло в системі інших предметів і їх просто­рових і часових характеристик, усвідомлення відзнаки свідомості цієї людини віл тих предметів, які вона сприймає. Та всі ці факти свідо­мості знаходяться в данному випадку в її "фокусі", а нібито на її "периферії".

Коли ті чи інші феномени свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб’єкта, .вони мають назву рефлексії. Важливо підкреслити, що рефлексія - це завжди не просто усвідомлення того, що є у людини, але водночас і переробка самої людини, спроба вийти за межі того рівня особистості, якого було досягнуто.

Образ самого себе, який творить людина в різних формах самосвідо­мості, далеко не завжди адекватний самому предмету відображення реаль­ній людині і її свідомості. Поміж ними може існувати розрив, можли­вість якого велика якраз на стадії розвинутої самосвідомості у вигля­ді рефлексії. Справа в тому, що людина в цілому не відкривається со­бі у акті індивідуальної рефлексії, а виявляється найбільш всебічно у своїх відношеннях з іншими людьми в своїх діях і соціально зна­чущих вчинках.

Таким чином, самосвідомість не тільки виникає в процесі спільної діяльності і спілкування людини з іншими людьми і генетично пов’язана із ставленню до себе з "точки зору іншого", але вона постійно перевіряється, коректується, виправляється і розвивається в процесі включення людини в систему відносин з іншими людьми.