Тема IX. Практика як специфічно людський спосіб

СТАВЛЕННЯ ДО СВІТУ

План

1.Проблема ставлення людини до світу в концепціях, домарксистсь­кої філософії. Марксизм про практику як предметно-чуттєву діяльність по перетворенню природного і суспільного буття.

2. Якісна відмінність практики від поведінки тварин.

3. Практика - основа всіх форм життєдіяльності людини.

4. Структура і форми практичної діяльності людини.

Основні поняття теми: натуралізм, споглядання, діяльність, суб^’єктно-об^’єктні та суб’єктно-суб’єктні відносини, адаптація, поведінка, свобода.

Питання І. У домарксистській філософії склались два протилежних підходи до розуміння ставлення людини до світу і до її (людини) сут­ності :

1) натуралізм і споглядальність старого матеріалізму;

2) ідеалістична інтерпретація діяльності людини.

Натуралізм у філософії - це погляд на світ, згідно з яким природа виступає як єдиний, що виключає "надприродне", універсальний принцип пояснення всього су того. Людина є особлива природна істота з незмін­ними потребами, суб’єкт, що має свідомість, здатний усвідомлювати самого себе, свою діяльність, свою свідомість, споглядати оточуючий світ Згідно з поглядами домарксистського матеріалізму (у тому числі і ан­тропологізму Л.Фейєрбах)/, вихідне відношення людини є здатність "споглядати" зовнішній світ, пасивно випробовувати його вплив. Споглядання виступає тут як чуттєва ступінь пізнання, яка має свої форми: відчуття, сприйняття, уявлення. Зв^’язок між суб’єктом і об'єктом вважався зовнішнім, одностороннім і зводився головним чином до того, що суб^’єкт пасивно споглядає об'єктивний світ.

Ідеалістична філософія на відміну від матеріалізму розвивала діяльну, активну сторону ставлення суб’єкта до об’єкта, але тільки абстрактно, тому що ідеалізм, звичайно, не знає дійсної, чуттєвої діяльності як такої. Яку ж діяльність визнає ідеалізм? Це - діяльність розуму, тобто в кінцевому рахунку, свідомості. Для ідеалізму суб’єкт це не людина, а свідомість, як дещо первинне, що виступає у формі таї званого позалюдського духу, світового розуму і т.п. (об^’єктивний ідеалізм) чи в формі свідомості людини (суб'єктивний ідеалізм). І в тому, і в іншому випадках об’єкт уявляється продуктом діяльності суб’єкта (свідомості), цілком залежним від нього.

Таким чином, якщо в домарксистському матеріалізмі органічне включення людини в природу виключало її розуміння як активної діяльної істоти, то в ідеалістичній філософії діяльна сутність людини відривалась від матеріального світу і розглядалась як явлення надматеріального духовного начала. Принципово інакше підійшов до вирішення даної проблеми К.Маркс. У своїх "Тезах про Фейєрбаха" він дав визначення практики як "предметної", людської, чуттєвої діяльності, що є основою специфічного ставлення людини до світу.

Мета цієї діяльності - перетворення як природного, так і соціального. Необхідною умовою цього практично-перетворювального ставлення людини до зовнішнього світу є виникнення, функціонування і розвиток її свідомості.

У процесі перетворення світу людина створює нову реальність - світ матеріальної і духовної культури, розвиває і вдосконалює саму себе. Цей спосіб включення людини в оточуючий її природний і соціальний світ відрізняється від пристосувального ставлення тварини до оточуючого середовища і може бути визначений як практика. Схематично це можна зобразити тік:

Природні і об’єктно-реальні

соціальні явища Людина як біосоціальна істота

матеріальне виробництво - духовне , виробництво

ПРАКТИКА

як спосіб буття людини в світі

Як ключове поняття категорія практики виявляє місце людини в структурі буття, її взаємозв’язки з живою і неживою природою, з со­ціальною дійсністю.

Питання 2.

Пристосувальна поведінка тварини

1.Тварини обмежені у відно­шеннях до зовнішнього світу. К.Маркс підкреслює: "Тварина безпосередньо тотожна з сво­єю життєдіяльністю .

Практично-перетворювальна діяльність людини”

2. І далі К.Маркс пише: "Тварина виробляє лише те, в чому без­посередньо має потребу вона, сама або її маля; вона вироб­ляв однобічно.

3. ... Продукт тварини безпосередньо зв’язаний з її фізичним організмом.

4. Тварина будує тільки від­повідно до мірки і потреби того виду, до якого вона належить,

5. Вживання природних пред­метів як знарядь і на­віть їх виготовлення при допомозі органів тіла для задоволення життєвих потреб прита­манне і тварині.

6. Тварини можуть жити і еволюціонувати тільки як певний біологічний вид.

Практично-перетворювальна діяльність людини

1. Принциповою особливістю практики як специфічної форми буття людини у сві­ті є її відкритість, необмежена можливість розвитку нових способів і засобів взаємодії з об'єктивною реальністю.

2. Тоді як людина вироб­ляє універсально...

3. тоді як людина протис­тоїть своєму продуктові.

4. тоді як людина вміє виробляти за мірками всякого виду і всюди вона вміє прикладати до предмета відповідну мірку..."

5. Характерною рисою людсь­кої праці є цілеспрямовапм виготовлення системи штучних засобів і знарядь перетворення дійсності, при допомозі яких людина створює, відтворює і вдосконалює "другу природу".

6. Створюючи, відтворюючи і вдосконалюючи "другу природу", людина разом з тим змінює саму себе, змінює свою власну природу.

Практика є суспільна діяльність, тому що вона здійснюється не окремою людиною, а у співробітництві, у кооперації людей, які вступають у складні відносини, дії до перетворюваної ними об'єктивної реальності (суб^’єктно-об’єктні практичні відношення(і відношення реальної взаємодії між собою у процесі цього перетворення)суб’єкт суб'єктні практичні відносний). Вона формується, відтворюється і розвивається в єдності суб’єкт-об’єктних і суб^’єкт-суб^’єктних практичних відносин.

Практика пов^’язана з певними формами відображення світу, з пивними рівнями свідомості, пізнання, які закріплюють досягнення практики і роблять можливим її подальше відтворення і досконале.

Ефективність практики є, з іншого боку, показником рівня розцін­ку свідомості. Отже, практика є предметно-чуттєва людська діяльність, що має складну системну організацію, спрямовану на пізнання і зміну природи і суспільства. В кінцевому рахунку вона в специфічним способом буття людини в світі .

Питання 3. Взаємодія живих істот і людини з оточуючою їх дій­сністю відбувається в формах адаптації, поведінки і діяльності. Адап­тація - це пристосування до уже існуючого наявного середовища, при­чому у тварин - тільки до природного, а у людей - і до соціального. В ході соціальної адаптації відбувається узгодження самооцінок і до­магань суб’єкта з його можливостями і реальністю соціального середо­вища, що включає також тенденції розвитку і середовища, і суб^’єкта. Адаптація здійснюється на основі певних біологічно чи суспільно зада­них програм, вихідні підстави яких не підлягають перебудові чи пере­гляну. Адаптація людини реалізується в її поведінці, в активності, в системі дій, спрямованій на пристосування до умов існування чи їх зміни.

Адаптивна поведінка, хоч і передбачає різну ступінь активності (в тому числі і високу) пошуку засобів для вирішення "проблем, що по­стійно виникають,в принципі обмежена границями її відношення до дій­сності: даним соціальним чи природним середовищем, заданим набором можливих дій у цьому середовищі, певними життєвими стереотипами і програмами. Але і цей спосіб відношення до дійсності не є для людини, на відміну від тварини, межею її ставлення до світу.

Діяльність є притаманна тільки людині форма активного ставлення до оточуючого світу, зміст якої складає його зміна і перетворення згідно з поставленими нею цілями.

На відміну від адаптивної (пристосувальної) поведінки діяльність не обмежується пристосуванням до існуючих умов, а перебудовує, пере­творює їх. Така діяльність передбачає перегляд, перебудову своїх влас­них основ, програм. Якщо адаптивній поведінці притаманне в кінцевому рахунку заданість, визначеність цілей, то діяльність, пов’язана з пере­будовою своїх основ, передбачає можливість визначити цілі. Саме з та­кою діяльністю пов’язане розуміння свободи.

Свобода є здатність людини будувати власну програму дій, діяти відповідно своїм інтересам і цілям, спираючись на пізнання об'єктивної необхідності.

Вся історія людського суспільства - це діяльність, спрямована на злам старих стереотипів і програм адаптивної поведінки (у мате­ріальному виробництві - зміна способів виробництва, в суспільному житті - соціальні революції, в науці - наукові революції та ін.)

Таким чином, практика виконує інтегративну функцію по відношенню до інших форм життєдіяльності (наприклад, до створення духовної куль­тури), розширює спектр умов природного існування людини, вдосконалює соціальне середовище її проживання і створює умови її духовного розвитку.

Питання 4. Структуру практики визначає єдність двох сторін: “суб^’єктної^” -людина з її здібностями, цілями, цілеспрямованою діялі ністю і "об'єктної" - предмет діяльності, засоби діяльності і результати діяльності.

Як об’єкт можуть виступати і люди, "властивості" яких змінюються, вдосконалюються і розвиваються.

Людина є і суб’єкт і об’єкт практичної дії. В історичному аспекті практика є єдність предметно-матеріальної зміни природи і зміни суспільних відносин.

Форми практичної діяльності

1. Виробництво матеріальних благ (зміна природи) - вихідна форма практики.

2. Формування і розвиток суспільних відносин (зміна суспільства) -

соціальна форма практики.

3. Науковий експеримент (пізнання природи і суспільства).

4. Технічна діяльність - діяльність людини щодо створення різних при строїв (машин, інструментів, ін.), призначених для створення різ них речовин, енергії, інформації, їх перетворення, зберігання і використання з метою розвитку виробництва і задоволення різних виробничих потреб. Крім того, технічна діяльність є сукупність різних навичок, стійких образів діяльності, особливого роду умінь