2. Санітарно-гігієнічні вимоги до питної води

Гігієнічне значення визначається її доброякісністю. Якість води визначається:

• Органолептичними властивостями;

• Хімічним складом;

• Наявністю чи відсутністю в ній збудників інфекційних та інвазійних хвороб.

За цими показниками вода має відповідати вимогам ГОСТу 2874-82 „Вода питна”.

Доброякісна вода повинна мати стабільні фізичні, хімічні й біологічні властивості, які відповідали б нормативним вимогам. Оцінка доброякісності води та її санітарна придатність ґрунтуються на визначенні як властивостей, так і на даних санітарно-топографічного обстеження водойми та оточуючої її місцевості.

ГОСТ

Показник	Одиниці	Норматив
Запах при температурі 20°С і нагріванні до 60°С	бали	не > 2
Смак і присмак при 20°С	бали	не > 2
Колір	градуси	не > 20
Каламутність за стандартною шкалою	мг/л	не > 1,5
Водневий показник	pH	6,0–9,0
Сухий залишок	мг/л	1000,0
Хлориди	мг/л	не > 350
Сульфати	мг/л	не > 500
Залізо загальне	мг/л	не > 0,3
Марганець	мг/л	не > 0,1
Мідь	мг/л	не > 1,0
Цинк	мг/л	не > 5,0
Залишковий алюміній	мг/л	0,5
Поліфосфати залишкові	мг/л	3,5
Загальна твердість	мг*екв/л	не > 7,0
Кількість мікроорганізмів в 1мл води	–	не > 100
Кількість бактерій групи кишкової палички в 1 л води, колі-індекс	–	не > 3

3. Фізичні, хімічні, та біологічні властивості природної води

До фізичних (органолептичних) властивостей води відносять:

• Температуру

• Прозорість

• Каламутність

• Наявність осаду

• Колір

• Запах

• Смак

Температура води для дорослих здорових тварин має бути у межах 10–12 °С, а для продуктивних тварин і вагітних маток – 12–16 °С. Для новонароджених тварин – 15–30 °С.

Прозорість – через таку воду можна прочитати спеціальний шрифт (товща води – 30 см). Вода не повинна відрізнятися від дистильованої води, не повинно бути осаду при відстоюванні.

Каламутність – визначається рівнем її прозорості. За цим показником вода буває:

• прозорою

• слабокаламутною

• каламутною

• дуже каламутною

Осад – визначають при відстоюванні води. Санітарну оцінку проводять як за величіною так і за характером осаду, який може бути:

• Мізерним

• Незначним

• Помітним

• Великим

За характером розрізняють:

• Аморфний

• Пластівцеподібний

• Мулистий

• Піщаний та ін.

Колір – залежить від наявності в ній органічних і мінеральних домішок. Глина – жовтуватий колір. Окис заліза – жовто-бурого забарвлення. Водорості – зеленого. Гумінові речовини – бурого забарвлення. Доброякісна вода повинна бути безбарвною.

Запах – залежить від сторонніх органічних домішок, мінеральних сполук і розчинених газів. Розрізняють запахи природні і штучні. Воду вважають підозрілою, якщо є запах аміаку і сірководню.

До хімічних властивостей води відносять:

1. Реакцію води (6,5–9,5);

2. Щільний або сухий залишок (осад не повинен перевищувати 550–600 мг/л);

3. Твердість – Са, Мg;

4. Хлориди;

5. Сульфати;

6. Радіоактивність;

7. Аміак;

8. Нітрити;

9. Нітрати;

10. Окисність води;

11. Біохімія споживання кисню (БСК).

Твердість: Розрізняють: загальну, усувану (тимчасову), постійну та карбонатну. Загальна твердість води – визначається сумою розчинених катіонів кальцію і магнію.

Усувана – це частина загальної твердості, що зникає при кип´ятинні.

Постійна – частина твердості, яка залишається після кип´ятіння.

Карбонатна – зумовлена бікарбонатами і карбонатами Са і Мg.

Твердість води визначаєтся в умовних одиницях – градусах або в міліграм – еквівалентах на один літр води.

1 мг екв. на 1 л води становить 2,8°; 1° твердості відповідає 10 мг СаО в 1 л Н₂О.

Розрізняють воду:

• М’яку – до 10° твердості (3,5 мг. екв. на 1 л води).

• Середньої твердості – 10–20° твердості (3,5 – 7 мг екв на 1 л води).

• Тверда – 20–30° твердості (7,0 – 10,5 мг екв на 1 л води).

• Дуже тверда – понад 40 ° твердості (14 мг екв на 1 л води).

Питна вода повинна мати 20–30° твердості.

Хлориди – не впливають на санітарну оцінку, а лише погіршують смакові якості води (стає солоною). Вміст хлоридів мінерального походження у воді не повинен перевищувати 350 мг/л.

Сульфати – зустрічаются переважно у вигляді лужних і лужноземельних металів, що проникають із грунту. Можуть утворюватись також і при розкладі білкових речовин, що містять сірку. Високий вміст сульфатів у воді надає їй гіркуватого присмаку, погіршує водо-сольову рівновагу в організмі, що супроводжується розладом травного каналу. Допускається до 500 мг/л сульфат-іонів.

Радіоактивність води – останнім часом набуває великого гігієнічного значення, особливо після аварії на ЧАЕС. Може бути високий природний фон, що залежить в т.ч. і від біогеохімічного розташування того чи іншого регіону.

Аміак – міститься у воді у вигляді амонійних солей. У поверхневих водах утворюється за рахунок відновлених азотистих сполук під дією денітрифікуючих бактерій, або надходить до підземних вод із ґрунту, тобто має мінеральне походження. Частіше він з’являється в наслідок забруднення води продуктами тваринного походження (фекалії, сеча, трупні маси). У доброякісній воді амонійні солі аміаку виявляються лише у вигляді слідів.

Нітрити (солі азотистої кислоти) – допускаються сліди – та нітрати (солі азотної кистлоти )– 30–40 мг/л.

Окисність води – непрямий доказ наявністі у нії органічних речовин. Висока окисність води дає підставу для судження про можливість надходження до води органічних нечистот і зараження її патогенними мікроорганізмами.

Окисність – кількість витраченого кисню на окислення органічних речовин в 1л води.

У чистій воді окисність коливається від 1 до 5 мг/л, а у болотній – 5–8 мг/л.

Розчинний у воді кисень – один із критеріїв її чистоти. За його кількістю визначають рівень надходження стічних вод у водойми, умови життя риб тощо.

Зниження вмісту розчинного кисню свідчить про наявність у воді великої кількості органічних речовин або сполук заліза, марганцю, кремнію та ін. У відкритих водних джерелах його повинно бути від 5 до 14 мг/л.