^{Лекція 8}

Основні функції управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

1. Функції управління та їх зміст

2. Екологічне програмування та прогнозування

3. Державний моніторинг довкілля

4. Державний облік у галузі природокористування й охорони навколишнього природного середовища, екологічна паспортизація та державна реєстрація, ведення державних кадастрів природних ресурсів

5. Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища

6. Екологічне ліцензування

7. Екологічна експертиза

8. Екологічний аудит

9. Інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища

10. Інші функції екологічного управління

1. Функції управління та їх зміст

Під функціями управління в галузі охорони навколишнього при­родного середовища (екологічного управління) слід розуміти основні напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ре­сурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Функції управління забезпечуються діяльністю суб'єктів уп­равління.

Основним суб'єктом управлінської діяльності є

держава в особі її органів:

- органів виконавчої влади,

- тери­торіальні громади,

- заінтересована громадськість (окремі громадяни чи громадські об'єднання),

- суб'єкти господарювання та інші пред­ставники громадянського суспільства.

2. Екологічне програмування та прогнозування

Будь-яку діяльність потрібно спланувати, виділити її мету, пріори­тети, основні складові, обрахувати ресурси, необхідні для її здійснен­ня, послідовність дій та строки здійснення, а також визначити суб'єктів, які здатні здійснити відповідну діяльність найбільш ефективно. Важливо також всебічно проаналізувати можливі наслід­ки реалізації такої діяльності, її вплив не лише на ту сферу, щодо якої вона здійснюється, а й на суміжні сфери, причому вплив не лише найближчий, безпосередній, а й віддалений в часі, довгостроковий, або опосередкований.

2. У результаті усвідомлення суспільством наведених чинників ви­никла соціальна функція програмування та прогнозування.

Ця функція управління у сфері охорони навколишнього природного се­редовища прийшла на зміну функції планування — основі уп­равлінської діяльності радянської доби, що домінувала і в сфері природоресурсних відносин. Гіпертрофований розвиток функції плану­вання в той період, часом на шкоду іншим напрямам управлінської діяльності, за умови небаченої централізації управління, призвів до небажаних результатів, що виявилося в ігноруванні природно-кліма­тичних та інших особливостей окремих регіонів, неврахуванні необхідності коригуючих дій щодо раніше запланованої діяльності тощо. Як наслідок — неефективність управління, недосягнення тієї мети, з якою пов'язувалося планування відповідної діяльності.

З набуттям Україною незалежності ставлення до управлінської функції планування змінилося на діаметрально протилежне: незважа­ючи на позитивну раціональну сутність цієї функції, в 90-ті роки XX сторіччя спостерігається від основних принципів, з якими пов'язувалось її запроваджен­ня. У результаті ми могли спостерігати цілий ряд заходів, які здійсню­вались безсистемно, без попереднього опрацювання етапів та на­прямів їх здійснення, тих наслідків, до яких вони можуть призвести, особливо в довгостроковому контексті, без визначення їх ресурсної складової та суб'єктів, на які можна покласти здійснення цих заходів.

Як класичний «взірець» таких безсистемних заходів у масштабах країни в цілому можна навести земельну реформу в Україні, здійснюється без належного концептуального оп­рацювання, шляхом проб і помилок, на догоду тим чи іншим політич­ним силам, чи в пошуку компромісу між ними, без урахування всіх неодмінних умов та ефектів від її реалізації.

Правовою підставою здійснення відповідної управлінської функ­ції є закони України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (2000),

«Про державні цільові програми» (2004) і

«Про охорону навколишнього природного середовища» (1991).

Аналізована управлінська функція здійснюється шляхом прийняття та ре­алізації прогнозних та програмно-стратегічних документів.

В Україні за роки незалежного державотворення прийнято чимало програм, стратегій та планів екологічної спрямованості, які передба­чають досягнення як загальних, так і специфічних завдань охорони довкілля.

Програмно-стратегічні документи як екологічного спрямування, так і з питань економічного та соціального розвитку в цілому можна поділити на види за різними класифікаційними ознаками:

за терміном програмування

(довгострокові — на строк більше 5 років,

середньострокові — на 5 років та

короткострокові — на 1 рік);

за масштабом поширення

(загальнонаціональні,

регіональні,

місцеві,

галузеві,

локальні);

за рівнем затвердження (зокрема, загальнодержавні та деякі регіональні програми затверджуються законами України, поста­новами Верховної Ради України, указами Президента України, поста­новами Кабінету Міністрів України, що визначає їх пріоритетність, забезпеченість бюджетним фінансуванням тощо);

за змістом (ком­плексні програми чи прогнози економічного та соціального розвитку та секторальні (міжсекторальні, цільові);

за ступенем опрацьованості шляхів і методів досягнення результатів (прогнозні чи програмні) та інші.

Залежно від виду документа різняться порядок їх розроблення, затвердження та здійснення, джерела фінансового, матеріально-технічного, організаційного та іншого забезпечення.

Серед прогнозно-програмних документів загальнонаціонального характеру з питань охорони навколишнього природного середовища» прийнятих в Україні за часів незалежності, слід виокремити

Серед найбільш важливих державних цільових програм, які прийняті для розв'язання окремих екологічних проблем і мають дов­гостроковий характер, можна, зокрема, виділити такі:

• Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники»), затверджена постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 p.;

• Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, схвалена Законом України ві$ 21 вересня 2000 р.;

Функцію екологічного програмування здійснює не лише держава в особі її органів влади й управління та територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування.

екологічні плани дій сьогодні приймаються та реалізуються на рівні окремих природних та економічних регіонів, громадськими ор­ганізаціями екологічного профілю, суб'єктами господарювання.