ЛЕКЦІЯ №7

Тема: соціологія особистості.

Мета заняття:

• розкрити специфіку соціологічного підходу до вивчення особистості;

• охарактеризувати основні соціологічні концепції особистості та її соціальну структуру;

• назвати компоненти, етапи, основні підходи до визначення сутності соціалізації;

• формувати у студентів навички аналізу, вміння розкрити суть основних тенденції взаємодії людини і суспільства в сучасних умовах;

• скласти конспект.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, таблиці.

Література:

1. Піча В.Н. Соціологія. Навчальний посібник. - Л.,2002

2. Волович В.І. Соціологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літератури. 2009.

3. Городяненко В.Г. Соціологія. Підручник. - К.: ВЦ «Академія», 2006

Структура заняття

1. Організаційна частина

2. Актуалізація опорних знань

3. Повідомлення теми, формування мети та основних завдань

4. Мотивація навчальної діяльності

5. План заняття

1. Поняття особистості. Статус і соціальні ролі особистості.

2. Структурні елементи особистості.

3. Поведінка особистості. Соціальна активність.

4. Соціальні типи особистості.

5. Нові тенденції взаємодії людини і суспільства у сучасних умовах.

6. Підведення підсумків.

Хід заняття

1. Поняття особистості. Статус і соціальні ролі особистості.

Проблема вивчення особистості в соціології є однією з центральних, оскільки кожен соціолог для розуміння сутності соціальних явищ, системи взаємозв’язку людей у суспільстві повинен зрозуміти, чим зумовлені конкретні дії кожної людини.

На відміну від психології соціологія розглядає людину не як неповторну індивідуальність, а в сукупності її соціально-типових якостей.

Усі визначення особистості зумовлені двома протилежними думками стосовно її розвитку. З точки зору одних, кожна особистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє дуже незначну роль. Представники іншої точки зору повністю спростовують природні внутрішні якості та здібності людини, вважаючи, що особистість — це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Очевидно, що це — крайні погляди на процес формування особистості. У своєму аналізі ми, звичайно, повинні враховувати як біологічні особливості особи, так і її соціальний досвід.

Можна погодитися з визначенням особистості, яке дав В. А. Ядов: «Особистість — це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних зв’язків у ході активної діяльності та спілкування”. Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдяки різним видам соціального та культурного досвіду».

Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини. У нашому суспільстві — це перехід до ринкової економіки, співіснування різних форм власності, загострення конкуренції на ринку праці тощо.

Ще один компонент загальних умов існування особистості — рівень розвитку громадянського суспільства, соціально-політичний устрій, стан інших соціальних інститутів (наприклад, освіта).

Ці найбільш важливі компоненти загальних соціальних умов детермінують специфічні соціальні умови буття людей.

Є ще дві важливі індивідуальні характеристики — стать та вік індивідів, стадії їхнього життєвого циклу. З цієї точки зору вони також мають соціальний еквівалент і повинні бути включені до схеми, тому що бути чоловіком чи жінкою, перебувати в тій чи іншій стадії життєвого циклу означає виконувати різні соціальні функції.

Аналіз соціальної та соціально-психологічної структури особистості показує, що діяльність особистості зумовлюється не тільки зовнішніми факторами, але й внутрішніми її установками.

При аналізі діяльності особистості та її місця в суспільстві часто використовується поняття “соціальний стан”. Якщо це поняття співвіднести із соціальною роллю, то останню можна розглядати як функцію соціального стану.

Соціальну роль особистості в поєднанні з її соціальним станом найбільш повно висвітлює поняття “соціальний статус особистості”. Воно влучно поєднує в собі як функціональну, так і оціночні сторони, показує, що особистість може робити, що робить, результати її дії та як вони сприймаються іншими людьми, а також суспільством.

Соціальний статус — це відносне становище (позиція) індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя, та, врешті-решт, містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в конкретних кіль­кісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може або не може збігатись з оцінкою суспільства або соціальної групи.

Проблема соціального статусу має не тільки теоретичне, але й практичне значення. У житті нерідко зустрічаються приклади хибно усвідомленого або присвоєного статусу. Тією чи іншою мірою психологія споживача пов’язана із зовнішніми матеріально-предмет­ними формами затвердження статусу особистості. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі потенційні можливості при розв’язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається неправильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто його оточуює, чекають від нього виконання ролей згідно із цими статусами. У такому розумінні “статус” і “роль” — це дві сторони одного феномена: якщо статус — це сукупність прав, привілеїв та обов’язків, то роль — дія в рамках даної сукупності прав та обов’язків. Так ми підійшли до розкриття суттєвого навантаження поняття “соціальна роль”.

Поняття “соціальна роль” і “гра” відображують певні життєві ситуації, що повторюються. Наприклад, за їх допомогою вдається точніше змалювати факти пристосування людини до конкретних умов. Окрім того, “ролева теорія” непогано пояснює феномени відчуження та конформізму.

Досліджуючи відповідність індивідуальної мотивації суспільним нормам і цінностям, а також дотримання людьми встановлених правил, послідовники ролевої теорії широко використовують ситуацію актора та ролі (або двох акторів). При цьому часто посилаються на відомі слова із п’єси В. Шекспіра:

Весь світ театр,

В ньому жінки, чоловіки — усі актори.

У них є виходи, уходи.

І кожен не одну тут грає роль.

Дитина, школяр, юнак, коханець, солдат, суддя, старий.

Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, поведінка може або відповідати, або не відповідати очікуванню. Від актора вимагаються певні дії залежно від визначеної ролі.

За умови, коли суспільство ставить перед своїми громадянами певні вимоги, їм також доводиться завжди пристосовуватися, тобто “грати роль”. У результаті й виникають так звані рольові ситуації, завдяки яким визначаються інтереси та мотиви поведінки людей.

Важливе значення в теорії ролей має питання про механізм засвоєння суб’єктом досвіду його взаємовідносин із соціальною дійсністю, тобто про те, як роль формує “Я”. Скажімо, молодий спеціаліст, який не має виробничого досвіду, розпочне свою діяльність із деякого наслідування. Звичайно, через деякий час він сам стане спеціалістом і вже не гратиме роль за принципом наслідування, а виконає її творчо. Таким чином, виникає зворотний вплив людини на роль, що виконується. Отже, соціальна роль — це те, що очікується в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі.

Справді, у поведінці людини завжди є дещо наперед задане, стандартизоване. Логічно прийти до висновку, що процес формування особистості означає перевтілення в різні соціальні ролі. Проте абсолютизація значення соціальної ролі може призвести до визнання відчуження особистості.