10. Інші функції екологічного управління

Серед інших функцій екологічного управління слід згадати функції екологічного менеджменту, сертифікації, реєстрації, паспор­тизації, маркування, декларування.

Екологічний менеджмент (екологічне керування) — функція екологічного управління, що спрямована на забезпечення гармонізації діяльності та розвитку господарських та інших об'єктів із еколого-правовими вимогами і реалізується на об'єктовому рівні в будь-якій галузі господарювання.

Екологічний менеджмент у тому чи іншому вигляді існує на будь-якому об'єкті, діяльність якого пов'язана з використанням природ­них ресурсів або може справляти вплив на довкілля, та виявляється в організаційно-інституційному забезпеченні природоохоронної діяль­ності об'єкта з покладанням відповідальності за цю сферу на певні підрозділи (осіб), в організації руху екологічної інформації та її носіїв (документації) каналами інформаційних зв'язків, у веденні первин­ного обліку та екологічної звітності (в тому числі статистичної), у здійсненні виробничого контролю тощо.

Екологічна сертифікація — це функція управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, за допомогою якої визнаний у вста­новленому порядку орган документально засвідчує відповідність об'єкта сертифікації (продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу) встановленим екологічним законодавством вимогам.

Запровадження і здійснення відповідного інституту регулюється законами України «Про захист прав споживачів» (1991, в редакції від 1 грудня 2005 р.), «Про підтвердження відповідності» (2001), «Про безпечність та якість харчових продуктів» (в редакції 2005 p.), декре­том Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами відносин щодо сертифікації є:

повноважний орган, визнаний у встановленому законом поряд­ку (наприклад, акредитований) здатним здійснювати діяльність із сертифікації у відповідній сфері. Такий орган може бути як держав­ним, так і приватним, як національним, так і міжнародним, якщо за­коном не передбачений спеціальний суб'єкт відповідної діяльності з сертифікації;

господарюючі суб'єкти, які відповідно до закону вступають у відносини щодо отримання сертифікатів, які підтверджували б еко­логічні якості та безпеку їхніх товарів, послуг, систем екологічного менеджменту тощо. У деяких передбачених законодавством випадках

господарюючий суб'єкт, що є виробником (постачальником) певної продукції, сам видає сертифікат якості виробника про відповідність певної серії своєї продукції вимогам, установленим законодавством;

фізичні особи щодо підтвердження їх кваліфікаційної придат­ності до виконання певних робіт чи надання певних послуг у сфері охорони навколишнього природного середовища. Такими суб'єкта­ми, зокрема, є особи — кандидати на здійснення екологічного аудиту, які відповідно до Закону України «Про екологічний аудит» підляга­ють сертифікації на предмет визначення їх кваліфікаційної придат­ності на здійснення такої діяльності через перевірку відповідності їх освіти та досвіду роботи вимогам законодавства України, знання ме­тодик та порядку здійснення екологічного аудиту та складання ними кваліфікаційного іспиту.

Екологічна сертифікація може бути як обов'язковою (вимога що­до якої встановлена законодавством України), так і добровільною. Перелік продукції, що лідлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджується наказом Держспоживстандарту України за погоджен­ням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади (нині чинний).

Відповідно до статей 14, 15 Закону України «Про захист прав спо­живачів» продукція, щодо якої встановлено обов'язкові вимоги забез­печення безпеки навколишнього природного середовища, має пройти встановлену законодавством процедуру оцінки відповідності.

Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджено наказом Держспоживстандарту від 1 лютого 2005 р. № 28, із наступними змінами. Стосовно продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві має надаватись інформація про таку сер­тифікацію. Реалізація продукції (у тому числі імпортних товарів) без маркування національним знаком відповідності та/або без сертифіка­та відповідності чи декларації про відповідність забороняється.

Декларування як функція екологічного управління, так само як і екологічна сертифікація, є способом підтвердження відповідності. Але на відміну від екологічної сертифікації декларування відповідності про­дукції, послуг, безпеки, систем екологічного менеджменту тощо встанов­леним екологічним законодавством вимогам — це процедура, що здійснюється самим суб'єктом господарювання (уповноваженою ним особою), на власну відповідальність і документально ним засвідчується. Тому цю функцію інакше називають самодекларуванням.

Відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності» Перелік продукції, відповідність якої може бути підтверджена декларацією про відповідність, було затверджено наказом Держспоживстан­дарту від 29 січня 2007 р. № 6. Встановлено також Тимчасовий порядок декларування відповідності продукції з низьким ступенем ризику для життя і здоров'я споживачів, затверджений наказом Держспоживстан­дарту України від 1 грудня 2005 р. № 342. Водночас оцінка відповідності продукції, внесеної до Переліку продукції, відповідність якої може бу­ти підтверджена декларацією про відповідність, на бажання виробника (постачальника) може здійснюватись шляхом її сертифікації.

Різновидом цього способу підтвердження відповідності є деклару­вання безпеки об'єкта підвищеної небезпеки, тобто підготовка суб'єктом господарської діяльності і подання ним до місцевих органів виконавчої влади декларації безпеки. Відповідно до ст. 10 Закону Ук­раїни вимоги подання декларації безпеки поширюються на всі підприємства, установи, організації, які планують експлуатувати хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки, тобто об'єкт, на якому викорис­товуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транс­портуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речо­вин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенно­го та природного характеру.

Декларація безпеки складається на основі ідентифікації відпо­відних об'ємів, дослідження суб'єктом господарської діяльності сту­пеня небезпеки та оцінки рівня ризику виникнення аварій, що пов'язані з експлуатацією цих об'єктів. Для об'єктів підвищеної не­безпеки, що експлуатуються, декларація безпеки складається як са­мостійний документ, а для об'єктів підвищеної небезпеки, що буду­ються (реконструюються, ліквідуються), — як складова відповідної проектної документації.

Оцінка рівня ризику проводиться згідно з Методикою визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Суб'єкт господарської діяльності відповідно до вимог законів України «Про екологічну експертизу», «Про наукову та науково-технічну експертизу» здійснює експертизу повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику, а також обґрунтованості та достатності прийнятих щодо зменшення рівня ри­зику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій рішень.

Екологічне маркування полягає в установленні спеціального позначення для засвідчення високих екологічних якостей певного продукту чи пов'яза­них з ним процесів і методів виробництва

Законодавство України не вживає поняття «екологічне маркуван­ня». Водночас ціла низка законодавчих актів регламентує загальні пи­тання маркування продукції в контексті захисту прав споживачів, імпорту-експорту сільськогосподарської продукції, якості та безпеки харчових продуктів тощо. Поряд з іншими вимогами до маркування законодавчі акти України регламентують також необхідність відобра­ження й екологічних показників при маркуванні продукції певних видів і категорій. Ці питання відображені, зокрема, в законах України «Про захист прав споживачів» (1991, в редакції 2005 р.), «Про забезпе­чення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994), «Про пестициди і агрохімікати» (1995), «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» (1997), «Про безпечність та якість харчових продуктів» (1997, в редакції від 6 вересня 2005 p.), «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» (1998), «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» (2000), «Про перевезення небезпечних вантажів» (2000), «Про підтвердження відповідності» (2001), «Про стандарти, технічні регламенти та проце­дури оцінки відповідності» (2005) та в деяких інших.

1. Водночас термін «екологічне маркування» застосовується в міжна­родних стандартах, у тому числі — адаптованих в Україні. Це міжна­родні стандарти: ДСТУ ISO 14020 «Екологічні маркування та декла­рації. Основні принципи»; ДСТУ ISO 14021 «Екологічні маркування

2. та декларації. Самодекларовані екологічні заяви (екологічне марку­вання типу II)»; ДСТУ ISO 14024 «Екологічні маркування та декла­рації. Екологічне маркування типу І. Принципи та методи».

3. Так, стандарт ДСТУ ISO 14024 регулює програми екологічного маркування типу І, згідно з якими екологічну марку отримує продукція, що відповідає певним вимогам. Екомарка (ecolabel) іден­тифікує продукцію, якій віддається перевага у зв'язку з її екологічністю в межах певної групи однорідної продукції. Програми еко­логічного маркування типу І є добровільними, можуть здійснюватися громадськими або приватними організаціями і мати національний, регіональний чи міжнародний характер. Стандартом встановлюється процедура сертифікації продукції для отримання права використову­вати знак екологічного маркування. Визначено також принципи та методи, що застосовуються для розробки програм екологічного мар­кування незалежною третьою стороною, вибір категорій продукції, що піддягає маркуванню, екологічних критеріїв оцінки її функціо­нальних або якісних аспектів. Відповідно до вимог цього міжнарод­ного стандарту в Україні встановлено національний знак «Екологічно чисто та безпечно» (зареєстровано Міністерством юстиції України, свідоцтво № 444 від 18 лютого 2002 p.). З реєстрацією цього знаку по­чала впроваджуватися Програма екологічного маркування в Україні. Підприємство-виробник, продукція якого пройшла сертифікацію (отримано сертифікат відповідності в незалежній міжнародній сис­темі System of Independent Certification), отримує право відтворення цього національного знаку екологічного маркування як на етикетці своєї продукції, так і на документації до неї та відповідних рекламних матеріалах. За останні роки право маркувати національним знаком «Екологічно чисто та безпечно» отримали деякі вітчизняні продукти харчування (зокрема, мінеральна вода «Миргородська № 2» вироб­ництва закритого акціонерного товариства Миргородського заводу продтоварів «Калинка»), будівельні матеріали (зокрема, лицьова керамічна плитка виробництва ЗАТ з іноземними інвестиціями «Сло­божанська кераміка»), лако-фарбові матеріали (водно-дисперсійні фарби ТМ «Колорит») та інші.

35