Тепловий баланс

Тепловий баланс тваринницьких приміщень – це співвідношення між теплом, що надходить до приміщення, та теплом, що видаляється з нього. Він на задану температуру у приміщенні має бути нульовий, тобто надходження тепла повинно дорівнювати його витратам. Якщо приплив тепла у приміщення перевищує його витрату, то матимемо позитивний тепловий баланс, а якщо навпаки – то баланс буде негативний.

За даними теплового балансу коригується розрахунок повітрообміну, оскільки недостатня кількість тепла для обігріву атмосферного повітря, що надходить, внутрішнього обладнання та конструкцій приміщення може призвести до підвищення вологості повітря і зниження його температури.

Низькі температури при негативному тепловому балансі в приміщенні зумовлюють непродуктивні витрати кормів, надмірне охолодження і простудні захворювання тварин, порушення технологічних процесів їх утримання та використання.

Охолодження повітря у приміщеннях залежить від таких факторів:

1. площі приміщення, товщини стін, виду та властивостей будівельного матеріалу, будівельних конструкцій, а також від різниці температури повітря у приміщенні та зовнішньої;

2. кількості тепла, витраченого на підігрівання атмосферного повітря, що надходить у приміщення;

3. охолодження приміщення вітрами та розташування будівлі відносно сторін світу.

Правильно розрахований тепловий баланс приміщень дозволяє передбачити і своєчасно вживати заходи щодо утеплення приміщень та забезпечення роботи вентиляції у відповідних режимах. На основі даних теплового балансу здійснюється вибір того чи іншого обладнання огороджувальних конструкцій при проектуванні та будівництві приміщень, а також вибір систем опалення та їх кількість.

Витрати тепла складаються:

1). З тепла, яке потрібне для підігріву вентиляційного повітря;

2). З тепла яке надходить у зовнішню атмосферу через огороджувальні конструкції (стіни, стелю, підлогу, вікна, ворота, двері);

3). З тепла, яке витрачається на випаровування води з поверхні огороджувальних конструкцій (підлоги, годівниць, автонапувалок та ін.).

Гнойове господарство – це система заходів раціонального нагромадження, своєчасного і повного видалення, належного складання, зберігання із наступним після дозрівання, внесенням гною на поля для удобрення. Гноєсховища влаштовують біля ферми не ближче як за 50-100 м від тваринницьких приміщень і 200 м від житлового масиву.

Санітарно-гігієнічні вимоги до підстилки та гною

Призначення підстилки – перешкоджає віддачі тепла підлозі, поглинає вологу та створює сухе, м'яке ложе.

Підстилка повинна мати сталу теплопровідність, високу теплоємність, волого проникність, гігроскопічність та газо поглинаючими властивостями. Не повинна чіплятися до шерстяного покрову, містити шкідливі та отруйні речовини, не бути враженою плісенню та не створювати пилу. Важливо, щоб підстилкові матеріали після використання не втрачала цінності, як органічне добриво.

У якості підстилки використовують:

• дерев'яна стружка

• торф

• тирса

• листя

• лісовий мох

• очерет, осока

Підстилку використовують:

1. Щодня, після видалення гною з приміщення видаляють підстилку;

2. Якщо гній прибирають раз на декілька днів, то частину забрудненої підстилки видаляють і додають свіжої;

3. Підстилка змінюється 1–2 рази за період стійлового утримання, а в пташниках після завершення циклу напільного вирощування птиці (на глибокій підстилці).

Способи видалення гною:

1. Механічний спосіб (скребкові ціпкові транспортери та шлангові транспортери, бульдозери);

2. Гідравлічний спосіб (застосовують в самотічних системах видалення гною безперервної та періодичної дії).

Гній зберігається у гноєсховищах – це споруда де зберігають і готують органічні добрива.

Гноєсховища поділяють:

• наземні – бетонний майданчик з бортами, висотою від 1,5 м і вище;

• напівзаглиблені – котлован і наземні борти 1 м і вище;

• відкриті – обладнані у вигляді майданчиків, з бетонним дном і бортами. Зберігається гній вологістю 60–65%;

• заглиблені – глибина 2,5 м, служать для зберіганні рідкої та твердої фракції гною;

- закриті – будують в зонах, де холодні зими, вони з'єднані з тваринницьким приміщенням. Вивозять 1 раз в рік.

Способи зберігання гною:

• Аеробний (гарячий) – гній складають пухко, шарами 2–2,5 м, протягом 4–7 діб, відбувається бродіння за допомогою анаеробних м/о при Т 60–70°С за якої більшість м/о гине. Після 7 діб гній ущільнюють, припиняючи доступ повітря, процес бродіння закінчується. Цей спосіб вважають кращим з санітарної точки зору.

• Анаеробний (холодний) – гній вкладають щільно і зволожують. Процес бродіння відбувається за допомогою анаеробних м/о при t 25–30°С

• Компостування – найбільш перспективний спосіб, з гноєм, торфом, деревом, стічні води, осад.

Знезараження гною:

Методи:

Хімічний – розчин формальдегіду;

Фізичний – тепло, тиск, температура

Біологічний (у відстійниках, накопичувачах, біологічних ставках, полях фільтрації).

Таблиця – Строки виживання збудників деяких паразитарних хвороб у навколишньому середовищі

Збудник	Об'єкт	Виживання збудника
Fasciola hepatica	ґрунт	6 міс
	гній	1–3 міс
Dicrocoelium lanceatum	гній	до 1 року
Еспіпососсиs granulosus Еспіпососсиs multilocularis	ґрунт	до 2 років
Strongyloides papillosus	ґрунт	2–3 міс
	поверхні тваринницьких приміщень	2–3 міс
	гній	2 міс
Ascaris suum	ґрунт	більше 4 років
	поверхні тваринницьких приміщень	більше 2 років
	гній	більше 15 міс
	вода	більше 14 міс
Trichuris suis	поверхні тваринницьких приміщень	21 міс
	гній	більше 14 міс
Тохосаrа сапіs	ґрунт	більше 3 років

У приміщенні при температурі 10–20 С, відносній вологості повітря 70–84% через 2 роки гине 95% яєць аскариди та 100% яєць трихоцефала, а цисти, ооцисти, паразитичні найпростіші – гинуть через 14 міс.

Плодючість гельмінтів надзвичайно велика. Так, за добу одна фасціола виділяє до 24 тис. яєць, свиняча аскарида – до 2 млн., одна самка вільноживучих у ґрунті стронгілят – до 20–40 тис. (В.Н. Трач, 1975). Із одного яйця трематоди розвиваються сотні і тисячі церкаріїв, у зрілому членику ехінококу знаходиться від 400 до 800 яєць. В результаті високої стійкості яєць та личинок гельмінтів до природних факторів відбувається накопичення інвазійного матеріалу у навколишньому середовищі.