Лекція 4-5 санітарно-гігієнічні вимоги до тваринницьких приміщень і ферм (вентиляція тваринницьких приміщень)

План лекції

1. Санітарно-гігієнічні заходи профілактики стійлових інфекцій тварин.

2. Гігієнічний контроль за проектуванням, будівництвом та експлуатацією тваринницьких приміщень.

3. Способи будівництва тваринницьких приміщень і споруд.

4. Гігієнічні вимоги до будівельних матеріалів.

5. Показники, що характеризують властивості матеріалу і впливають на тепловий режим будівлі.

1. Санітарно-гігієнічні заходи профілактики стійлових інфекцій тварин

Основне призначення тваринницького приміщення – захист тварин від впливу несприятливих метеорологічних факторів – холоду, вітру, атмосферних опадів і, таким чином, охорона їхнього здоров'я та збереження високого генетичного потенціалу. Все це здатні забезпечити приміщення, де створено оптимальні умови для утримання тварин, що сприяють підвищенню продуктивності, запобіганню захворюванням і зміцненню здоров'я.

Значну частину життя тварина проводить у приміщенні. Цей період називається стійловим. Він триває в Україні 150–200 діб. У цей період зміни у зовнішньому середовищі не повинні призводити до зміни сприятливого для тварин мікроклімату всередині приміщення.

Тіснота, скупченість їх у приміщенні призводять до поширення інфекційних хвороб (туберкульоз, лейкоз, бруцельоз, респіраторні захворювання та ін.). Зв'язок між умовами утримання і станом здоров'я давно відомий. Дослідження, проведені в Харківському зооветеринарному інституті (Чорний М. В., 1985), свідчать, що загибель тварин, яких утримували в холодних, вологих і ущільнених приміщеннях, у 1,5–2 рази більша, а продуктивність на 25–40% нижча, ніж у тварин, що перебували в світлих і теплих спорудах.

Типовою «стійловою» хворобою, яка виникає внаслідок вказаних несприятливих факторів, є туберкульоз. В його епізоотології фактори скупченості й вологості особливо виразні. Дуже легко поширюються у таких випадках краплинні інфекції – грип, ринотрахеїт, чума свиней, ящур, плевропневмонія. Основне джерело появи збудників через органи дихання – хворі тварини, а безпосередня причина – кашель, пирхання. Підраховано, що під час кашлю утворюється 25–30 тис. крапель із мікроорганізмами. Таким чином патогенні мікроорганізми і віруси потрапляють у повітря переважно в складі бактеріального аерозолю і бульбашок газу, стійкі у часі й швидко поширюються на значні відстані. Слід відзначити, що, висихаючи, його частинки утворюють бактеріальний пил, який також має певне епізоотологічне значення.

Скупчене утримання, незадовільна годівля зумовлюють поширення шлункових інфекцій і гельмінтозів. Тривале перебування тварин у дуже ущільнених, забруднених приміщеннях призводить до загального зниження природної резистентності організму та його продуктивного потенціалу.

Умови, при яких тварин утримують у приміщеннях, неминуче призводять до забруднення і псування повітря. Життєдіяльність тварин, процеси розкладу сечі, гною і підстилки, пил, що здіймається під час роздавання кормів, особливо грубих, пара води; вуглекислоти, шлунково-кишкові гази, випаровування з шкіри, легень – усе це постійно й істотно впливає на зміну складу повітря приміщень, забираючи кисень, насичуючи вуглекислотою.

Повітря, яке видихають тварини, порівняно з атмосферним містить на 25 % менше кисню, у 100 разів більше вуглекислоти і завжди насичене водяною парою. Завдяки диханню відносна вологість підвищується і при відсутності вентиляції досягає 85– 90%, тобто межі. Забруднене повітря, передусім, позначається на діяльності центральної нервової системи, яка в свою чергу впливає на фізіологічні функції організму в цілому, що призводить до погіршення апетиту і прискореного дихання.

Повноцінне з погляду гігієни приміщення повинне бути:

• сухим;

• теплим;

• добре освітлюватися прямим і розсіяним сонячним світлом.

Недостатня освітленість зумовлена порушеннями під час проектування стосовно до особливостей кліматичних районів.

У приміщеннях із недостатньою інсоляцією молодняк сільськогосподарських тварин захворює на рахіт, а доросле поголів'я – на остеомаляцію у зв'язку з порушенням процесу утворення в організмі вітамінів групи D.

Для оцінки мікрокліматичних умов важливе значення мають:

1. Температурний режим приміщень, принципи нормування якого повинні враховуватися для різних видів і виробничо-вікових груп тварин.

2. Відносна вологість повітря, що за оптимальних температур повинна становити 70–75 %.

Зрозуміло, значне насичення повітря водяною парою може бути однією з ознак вологості приміщень, зумовленої неправильним вибором території під забудову. Передусім, необхідно розв'язати питання біологічного і гігієнічного забезпечення реалізації вимог організму тварин.