Тема 4. Філософія права XX століття

XX століття, яке вже стало надбанням історії, характеризувалось досить складною духовною ситуацією, конт¬растністю соціально-політичних реалій. Світ збурювали революції, світові війни, протиборство протилежних соціальних систем, мільйони людей пережили злет та крах тоталітаризму, відстоювали свої права і свободи як найвищі цінності цивілізації. Все це стимулювало філософсько-правову думку до нових пошуків у сфері права і правової культури, сприяло розширенню діапазону філософсько-правових досліджень.

Проблемною метою теми є окреслення кола концепцій, що належать до філософсько-правових, розкриття їхньої сутності й ролі в осмисленні правових явищ XX ст.

§ 1. Загальна характеристика філософії права XX століття

Особливою рисою філософсько-правової думки XX ст. є те, що в ній немає одного генерального напряму, а існує плюралізм поглядів і тенденцій. Зокрема, XX ст. породило численні спроби реанімувати доктрину природного права і пристосувати її до умов сьогодення. Прикладом таких по¬шуків може бути концепція справедливості, досить склад¬на за ідейно-філософською структурою, бо в ній поєднуються ідеї неокантіанства, природно-правові ідеї минулого і сучасності, етика цінностей, позитивістські ідеї та ідеї екзистенціалізму.

Виникає полеміка між позитивізмом і вченням про при¬родне право (юстнатуралізмом). Істотні зміни відбувають¬ся і в юридичному позитивізмі, який трансформується в неопозитивізм. У межах цього вчення про право сформу¬валися і поширилися нові підходи до розуміння права (лін¬гвістичний, юридично-логічний, структуралістський і деякі інші).

Основні сучасні концепції філософії права будуть вис¬вітлені окремо. Слід лише зауважити, що їх формування відбувалося у загальному руслі зміни всієї культурної па¬радигми, яка характеризувалась переходом від класичної форми філософії і науки до некласичної. Цей перехід був обумовлений зростанням ролі творчого начала, людської суб'єктивності в соціальних процесах при одночасному за¬гальному з'ясуванні меж втручання у внутрішній світ людини. В найширшому плані зазначену зміну парадигм можна охарактеризувати як перехід від принципу суб'єк¬тивності до принципу інтерсуб'єктивності.

У конкретному випадку доцільно звернути увагу на окремі моменти розрізнення класичної і некласичної моделі осмислення права, особливості метафізичного мислення класичної і постметафізичного мислення сучасної філосо¬фії права. Класична модель осмислення права спирається на осягнення загальних принципів, не пов'язаних з актуальним існуванням людей і речей. Йдеться про надчуттєві феномени права, які осягаються умоглядно. Цей метафізичний підхід характерний насамперед для класичних кон¬цепцій "природного права". В них виділяють два плани правової реальності — емпіричний (позитивне право) і ідеальний (природне право). Метафізична модель певною мірою притаманна і класичному позитивізмові, який роз¬глядав владну силу держави як метафізичний феномен.

Некласична модель осмислення права виявляється у виключенні власне трансцендентального плану буття і в запереченні визнання як його єдиного носія моносуб'єкта (індивідуального чи соціального). Тут справжньою реальністю є мова у значенні мовної діяльності, комунікації, в мові матеріальний та ідеальний плани (як знак і значення) тісно переплітаються. Про такі концепції докладніше йти¬меться в останньому розділі.

У сучасній філософії права помітного розвитку досяг соціологізм як спосіб розгляду права виключно в соціальному контексті. В межах соціологізму право розглядається не як статичний набір норм, а як процес, як соціальна дія людей. Воно реалізується у процесі тлумачення, застосу¬вання і створення соціальних норм, підкріплене юридич¬ною силою дії, забезпеченої правовою санкцією політично організованого суспільства. За твердженням представни¬ків соціологізму, соціальні норми не функціонують авто¬матично, їхня дієвість залежить від їх використання та інтерпретації людьми1. Соціологізм приваблював право¬знавців і філософів полемікою з аналітичними настанова¬ми попередньої філософії права, критикою теорії сус¬пільного договору, яка поєднувалась з визначенням звичаєвого права як історично вихідного порядку.

У сучасній західній філософсько-правовій думці все виразніше виявляються тенденції відстоювання пріоритету особистості та суб'єктивних прав. У конституціях західних демократій закріплено принципи: самоцінності людського життя, свободи, рівності прав. Ці норми виводяться з уяв¬лення про недоторканність людської гідності як критерію права і як "людського виміру" основного закону. Під¬твердженням цього можна вважати збільшення чисельнос¬ті теорій справедливості (Ю. Габермас, Дж. Роулс та ін.). Ідея людської гідності стала не лише мірою організаційно-структурних засад, а й способом проведення демократич¬ного процесу, становлення і вибору методу прийняття рішень.

На ідеї людської гідності зосередилися комплекси наукових дисциплін і галузей досліджень, центральне місце серед яких посіла проблема морально-етичного і філософсько-правового обгрунтування ("легітимації") недоторкан¬ності людського життя. Конструктивні суперечки з цього питання, змагання позицій на просторі демократично ор¬ганізованого дискурсу мисляться водночас як спосіб розв'язання практичних проблем і як форма науково-теоретичного, в тому числі філософсько-етичного, діалогу. Видатні філософи Заходу — Р. Дворкін, Дж. Роулз, Ю. Габермас, К.-О. Апель, Ч. Тейлор та інші — стали авторитетними учасниками спеціальних дискусій юристів, політиків, соціологів, екологів, лінгвістів, культурологів. Цим самим дискусії набули певної теоретичної і методологічної спрямованості.

Вітчизняні дослідники права відмічають одну з найха¬рактерніших ознак сучасної західної філософсько-право¬вої думки, а саме: понятійне розмежування і критичне зіс¬тавлення права і закону. Для правової традиції Заходу характерне розуміння права як сукупності до- і надпозитивних безумовних етичних комунікаційних регуляторів (справедливість, моральність, правдивість, вірність, надій¬ність, порядок тощо). З цією обставиною значною мірою і пов'язане міждисциплінне поєднання філософських, пра¬вових, соціологічних, психологічних, лінгвістичних дослі¬джень, і знаменним результатом цього можна вважати утвердження думки, що закон не є правовим, легітимним, якщо він не узгоджений з правом.

Для XX ст. і його духовної ситуації досить помітними є також ідеологічна і практична радикалізація протилеж¬ностей "право — неправо", "право — свавілля", "людина — влада", "людина — колектив", "індивід — держава", пошу¬ки універсальних критеріїв права тощо. Це істотно сприя¬ло актуалізації ідей, цілей, цінностей юридичного типу, праворозуміння, відродженню природного права, форму¬ванню і розвитку філософсько-правових концепцій лібе¬рально-демократичного характеру. Водночас, попри роз¬маїття і поліваріантності позицій і наукових концепцій філософсько-правової думки, обумовлених спробою ана¬лізу складних, протиборних "зрізів", аспектів правової ре¬альності, все ж можна вирізнити певні значимі концепту¬альні напрями, типи правового мислення, властиві сучасній філософії права. До аналізу їх ми і переходимо.