Тема 1. Соціологія як наука. Структура та рівні соціології.

План

1. Соціологія як наука.

2. Структура та рівні соціології.

3. Функції соціології та її місце в системі суспільних наук.

Наука про суспільство – соціологія – відносно самостійна галузь знань, яка в Україні склалася набагато пізніше аніж в західних країнах. Нині, в процесі громадянського суспільства, соціологія в Україні розвивається, зростає зацікавленість до неї. З іншого боку в Україні незнання соціологічних закономірностей і процесів сумним чином виливається у відсутність сталих традицій, навиків і практики суспільних відносин та незастосування демократичних принципів співжиття індивідуумів, що унеможливлює створення громадянського суспільства, а, відтак, і правової держави.

Вперше поняття соціологія було введено в середині ХІХ ст. французьким вченим Огюстом Контом – засновником наукового позитивізму.

Сучасна соціологія – це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її предмет, наукову і суспільну роль, а навіть мають різне визначення соціології як науки.

Соціологія – це наука про закони розвитку і функціонування соціальних спільнот, про соціальні процеси, про соціальні відносини як механізми взаємозв’язку та взаємодії між особою, спільнотами і суспільством.

Соціологія – це наука про закони становлення, функціонування і розвиток суспільства, соціальні відносини та соціальні спільноти.

Соціологія – наука про суспільство, окремі соціальні інститути (державу, мораль, право тощо), процеси і суспільні спільноти людей.

Окрім цього визначення існує ще декілька розповсюджених визначень терміну соціологія:

Отже, головна увага в соціології зосереджується на наступних напрямках:

• соціологія, що вивчає суспільство як аналіз явищ процесів в системі соціальних зв’язків, аналіз його співвідношення з соціально цілим;

• соціологія, що вивчає не людину взагалі, а її конкретний світ – соціальне середовище, спільності, в які людина включена, спосіб її життя, соціальні зв’язки, соціальні дії;

• макро- і мікрорівні соціології;

• галузева соціологія.

Структура будь-якої науки завжди обумовлена тими завданнями, котрі ставить наука, і тими функціями, що їх здійснює і відіграє наука в суспільстві.

Структура соціології обумовлена вирішенням таких завдань:

1) вирішенням наукових проблем, пов’язаних: з формуванням знань про соціальну дійсність, з описом, поясненням процесів соціального розвитку, з розробкою соціологічних концепцій про суспільство, соціальну роль особи в суспільстві, соціальні спільноти, соціальну структуру і соціальні процеси суспільства, особливості соціальних інститутів, з методологією, методами і способами соціологічних досліджень;

2) вивченням практичних проблем, пов’язаних: з перетвореннями і змінами соціальної дійсності, з аналізом шляхів та засобів планомірного впливу на соціальні процеси.

Таким чином, соціологічні знання – це єдність наукової теорії та практики.

Соціологія як наука має власний об’єкт і предмет. Об’єкт соціології – це соціальна реальність. Предмет соціології – це результат дослідницьких дій.

Об’єктом соціологічного пізнання є вся сукупність властивостей, зв’язків і відносин, що мають статус соціального. Соціальне ж – це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрованих індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, що виявляється в їх відносинах один до одного, до свого становища у суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Системним способом досягнення теоретичного та практичного результату, вирішення проблем з метою одержання нової інформації, усвідомлення специфіки предметної сфери і законів про функціонування її об’єктів і називається методом в соціології.

Метод в соціології – це спосіб побудови та обґрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного, дослідницького та теоретичного пізнання соціальної реальності. Соціологія використовує методи: загальні (матеріалістичну діалектику), конкретно-наукові.

Принципи матеріалістичної діалектики: принцип об’єктивності – вивчення об’єктивних закономірностей, які визначають процеси соціального розвитку; принцип історизму – це вивчення: соціальних проблем, соціальних інститутів, явищ, які постали внаслідок процесів появи, становлення і розвитку розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій та сприйняття загальних тенденцій розвитку суспільства, з урахуванням своєрідності конкретних обставин цього розвитку;

1. системний підхід – спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, де окремі частини будь-якого явища розглядається в тісній єдності з цілим;

2. структурний функціоналізм – розглядає суспільство як цілісний організм, що складається з частин, елементів, що виконують певні функції.

Соціальні закони – це більш або менш повне і адекватне відображення явищ, властивих оточуючому світу.

Соціальний закон – це відображення суттєвих, загальних і необхідних зв’язків соціальних явищ і процесів, насамперед, зв’язків соціальної діяльності людей або їх власних соціальних дій. Виокремлюють наступні категорії (різновиди) соціальних законів: закони, що констатують співіснування соціальних явищ (а такими законами, якщо є одне явище, то має існувати і інше); закони, що встановлюють тенденції розвитку, обумовлюють зміни структури соціального об’єкту, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого (зміни характеру продуктивних сил вимагають зміни відносин виробництва); закони, що встановлюють зв’язок між соціальними явищами (це закони функціональні); закони, що фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами; закони, що стверджують можливість або вірогідність зв’язків між соціальними явищами.

Головними функціями соціології є функції:

Теоретико-пізнавальна (критична)

Об’єктивні знання про основні соціальні проблеми розвитку сучасного суспільства. Прикладна ж соціологія забезпечує надійну інформацію про різноманітні процеси, що відбуваються в різних соціальних сферах суспільства.

Описова і інформаційно-діагностична

Систематизація інформації, опис досліджень у вигляді аналітичних записок, статей та ін. Знаходить продовження в прогнозах.