
- •4.7 XX століття
- •1. Музика як вид мистецтва
- •1.1 Форма та зміст музики
- •2. Теоретичні основи
- •2.1 Музичний звук
- •2.2 Звукова система і стрій
- •2.3 Співзвуччя і гармонія
- •2.4 Лад і тональність
- •2.5 Позначення музичних звуків
- •2.6 Ритм, метр і темп
- •2.7 Музичний тканина, склад і фактура
- •2.8 Музична форма
- •3. Фіксація музичних творів
- •3.1 Музична нотація
- •3.2 Звукозапис
- •4. Історія розвитку
- •4.1 Становлення музичного мистецтва
- •4.2 Музика в епоху середньовіччя
- •4.3 Музика в епоху Відродження
- •4.4 Музика в епоху Просвітництва
- •4.5 Віденський класицизм
- •4.6 XIX століття
- •4.7 XX століття
- •4.7.1 Академічна музика першої половини століття
- •4.7.2 Популярна музика
- •4.8 Постмодернізм
- •5. Класифікація
- •5.1 Типи музичного мистецтва
- •5.2 Жанри і стилі
- •5.3 Бібліографічні класифікації
- •5.4 Комерційні класифікації
- •6. Музична діяльність людини
- •6.1 Композиція
- •6.2 Виконання музики
- •6.3 Сприйняття музики
- •7. Інструментарій
- •7.1 Музичні інструменти
- •7.2 Електромузичні інструменти і синтезатори
- •7.3 Музичне програмне забезпечення
- •8. Музичні заклади і організації
- •8.1 Освітні заклади
- •8.2 Концертні заклади
- •9. Джерела
1.1 Форма та зміст музики
Згідно з радянським музикознавцем Б.Асаф'євим[3], музика є мистецтвом інтонованого смислу (рос. "искусство интонируемого смысла"). При цьому інтонація є найважливішим базовим елементом в музиці, що зв'язує всі параметри музичної тканини — темп, звуковисотність, динаміку, фразування, ритм, тембр і т. д.
Можливість передавати думки та емоції людини засобами музичного мистецтва обґрунтовувалась радянськими естетиками фізично та біологічно зумовленим зв'язком звукових проявів людини з його психічною діяльністю (особливо емоційною), а також активності звуку, як подразника та сигналу до дії[4]. В деяких відношеннях музика вважається аналогічною мовленню людини, коли внутрішній стан людини та його відношення виражається за допомогою зміни ряду характеристик звучання його голосу при висловлюванні.
Зміст музики складають художньо-інтонаційні образи, тобто відбиті в усвідомлених звучаннях результати відображення, перетворення та естетичної оцінки об'єктивної реальності людиною. (Музична енциклопедія, М., 1973—82). Згідно з сучасними уявленнями, такі образи певним чином, як і будь-яка інша інформація, кодуються і зберігаються на нейродинамічному носії в мозку людини. При чому є підстави вважати, що кодові форми вербальних і невербальних інформаційних потоків є різними. Оскільки, як відомо, сприйняття конкретних образів і сигналів зовнішнього світу є більшою мірою функцією правої півкулі головного мозку, то, вважається, що саме права півкуля більшою мірою відповідальна за музичну діяльність. З огляду на це можна вважати, що створення, виконання та сприйняття музики мають бути усвідомленими, що і робить її художнім мистецтвом.
Матеріальне втілення змісту музики, способом його існування є музична форма. Дослідники вважають музичну форму складною ієрархічною структурою, в якій можна виділити такі рівні як звуковий (фонічний), інтонаційно-мовний, фактурний та композиційний. Зміст і форма виступають як ідеальна та матеріальна сторона музичного твору.
В радянському музикознавстві музична форма вважалася другорядною по відношенню до змісту, проте пов'язаною зі змістом зворотнім зв'язком. В той же час поширена думка про те, що музика не мусить містити нічого, окрім власне музичних звуків. В цьому випадку поняття змісту і форми музики є тотожними. З огляду на існування протилежних поглядів на зміст музики видається логічним також припущення, що музика може як містити певний зміст, що знаходиться поза межами власне акустичного явища, так і не містити його.
2. Теоретичні основи
Теоретичні основи музики є предметом вивчення теоретичного музикознавства, що включає в себе елементарну теорію музики, гармонію, поліфонію, вчення про музичні форми, а також музичну акустику. Теоретичне музикознавство досліджує основні закономірності музики, що встановилися в процесі її історичного розвитку, композиційні засоби та прийоми.
2.1 Музичний звук
Основоположним елементом музичного мистецтва є музичний звук. Властивості звуку вивчає музична акустика та елементарна теорія музики. Суб'єктивні особливості сприйняття звуку людиною дозволяють виділити чотири основні властивості музичного звуку - звуковисотність, тембр, гучність та тривалість.
Висота звуку залежить від частоти звукових коливань і може бути виражена з різним ступенем ясності, в залежності від чого розрізняють звуки визначеної і невизначеної висоти. Більшість використовуваних в музиці звуків - це звуки визначеної висоти, які можна охарактеризувати частотою коливань їх основного тону і зафіксувати як ноту, в теорії музики вони також називаються тонами. Поряд зі звуками з визначеною висотою, в музиці використовуються і звуки з невизначеною висотою - такими є звуки ряду ударних музичних інструментів (наприклад барабанів), деякі синтетичні звуки та шумові ефекти.
Тембр звуку залежить від форми коливань джерела звуку і визначається кількістю та інтенсивністю обертонів, що утворюють гармонічний ряд[7]. Тембральне різнобарв'я музики визначається багатоманіттям музичних інструментів та прийомами гри на них. Тембр також є важливою характеристикою співацького голосу.
Гучність звуку характеризується, як слухове уявлення про силу звука, що виникає в свідомості людини під час сприйняття звука.[7] В абсолютному вимірі звучання музики може досягати сили 100 дБ у симфонічному концерті і 120 дБ у концертах рок-музики[8]. Натомість, в музичній практиці більш важливе значення має умовне співвідношення рівнів сили звуку, яке називається динамікою і є одним з її виразових засобів.
Тривалість звуку залежить від часу тривання коливального процесу і, як правило, позначається у відносних одиницях - музичних тривалостях, абсолютне значення яких залежить від темпу, в яких вони відтворюються.