Висновки до розділу 1

В теоретичному розділі ми охарактеризували стан лісових ресурсів України, описали методи ціноутворення загальні та визначили, які використовуються у лісогосподарському комплексі, дослідили методику формування ціни на продукцію лісового господарства, визначили проблеми та запропонували шляхи удосконалення ціноутворення на лісопродукцію. Це дозволило зробити такі висновки.

1. Ліси України займають 15,9 % території, на одного жителя припадає 0,18 га, що ставить Україну за цим показником на одне з останніх місць у Європі. За таких умов ефективне використання лісових ресурсів набуває особливої актуальності. Міжнародні співставлення дозволяють зробити висновки, що Україна має низький рівень використання ресурсного потенціалу лісів – відсоток лісів, які експлуатуються, ступінь використання чистого приросту.

2. Гостро стоїть питання експорту лісу круглого: середня вартість кубометра деревини дорівнює 90-150 доларів, тоді як середньосвітова ціна виробів із неї складає близько 600-800 доларів. Тому в більшості держав налагоджена повна переробка деревини, експорт її у необробленому виді здійснюється лише у виключних випадках. Протилежна ситуація спостерігається в Україні. Незважаючи на обмеженість власних лісосировинних ресурсів, експортні поставки їх упродовж останніх років зросли майже у два рази. Причому переважають кругляк та пиломатеріали. Диспаритет цін на деревину і вироби з неї на внутрішньому і зовнішньому ринках став основною причиною пильної уваги до експорту лісопродукції.

3. Вдосконалення механізму ціноутворення, оподаткування та фінансування можна лише після створення сумісних із законами ринкової економіки систем прав власності на ліси і державного управління процесами лісокористування.

4. З просуванням на європейські ринки, українські продавці лісопродукції все частіше стикаються з необхідністю наявності сертифіката. Деякі країни Європи перейшли або перейдуть найближчим часом до споживання винятково сертифікованої продукції. Це послужить, з одного боку, прикладом для інших розвинених країн імпортерів лісопродукції, а з іншого – підвищить конкурентоспроможність підприємств, що продають деревину.

5. Неспроможність держави належно виконувати функції власника в умовах переходу до ринку стало причиною того, що плата за спеціальне використання лісових ресурсів не є ціною, за якою відчужується об’єкт власності, а перетворилася на податок. Саме тому основна частина витрат на лісове господарство сьогодні лягає тягарем на плечі постійних лісокористувачів, а не власника, що має вплив на ціну лісогосподарської продукції.

6. Досвід країн, які активно розвивають екологічну сертифікацію лісів, свідчить, що на ринки екологічно чистої продукції лісоматеріали потрапляють лише у тому випадку, коли ліси, з яких вони походять, сертифіковані за схемою, якій довіряють споживачі. Визнані в усьому світі схеми сертифікації є добровільними. Тому, незважаючи на державну монополію на ліси, Україні варто орієнтуватися на розроблення і впровадження саме добровільної схеми національної екологічної сертифікації лісів. Це дозволить збільшити ціну на 12—15%.

Реформування лісового господарства України на сучасному етапі розвитку неминуче пов’язане із власністю на ліси, оподаткуванням, фінансуванням, ціноутворенням, управлінням і повинне здійснюватися з врахуванням таких принципів: плюралізму різних форм власності на ліси; повільної (еволюційної) трансформації форм власності на ліси; стабільної структури власності на ліси; диференціації форм власності залежно від важливості виконуваних лісом функцій та природнокліматичних умов; трансформації зовнішніх (негативних) ефектів у внутрішні; пріоритетності стимулюючої функції податків над фіскальною; пільгового оподаткування лісового господарства; справедливості та ефективності при зборі податків; фінансування витрат на розширене відтворення лісових ресурсів та утримання лісів 1-ї групи з бюджетних та позабюджетних фондів; пільгового кредитування підприємств лісового господарства; самофінансування лісового господарства;